... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №4
Сучасний етап розвитку демократії характеризується виникненням загальної тенденції зростання контрольної активності як зі сторони органів державної влади, так і з боку інститутів громадянського суспільства та ініціативних громадян. Взаємоконтроль держави і суспільства посилюється. З’являються нові форми та методи контролю, вдосконалюються існуючі механізми стримувань та противаг публічної влади. Причинам цього є прагнення народу кожної держави до встановлення не вдаваного, а реального режиму законності та правопорядку. На сьогодні особливо актуальними ці процеси є в Україні.
У цьому сенсі виникає науковий інтерес у дослідження такого поняття як публічний контрольний процес.
Ведучи полеміку про розуміння поняття “публічний контрольний процес”, насамперед слід звернути окрему увагу на багатоаспектність терміна “процес”. Навіть звичайне звернення до тлумачного словника засвідчує широкий зміст цього слова. 
Однак у сфері юриспруденції узагальнююче сприйняття поняття “процесу” має своє змістовне навантаження. У цьому сенсі О. Миколенко пропонує виділяти розуміння процесу у трьох аспектах – “процес в загальносоціальному значенні”, “правовий процес” та “юридичний процес”. Оскільки спроби автоматичного перенесення загальносоціального визначення процесу в юридичну науку є безпідставними, адже юридична наука має свою специфіку, обумовлену її предметом, що безпосередньо відображається на формуванні її категоріального апарату. Так, процес у загальносоціальному значенні може мати два визначення. По-перше, такий процес – це послідовна зміна фаз розвитку предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком. По-друге, такий процес – це сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату [1, с. 5].
Якщо таке розуміння “процесу” залучити за аналогією до сфери юридичної науки та врахувати при цьому зміст поняття “право в об’єктивному розумінні”, то можна запропонувати визначення “правового процесу”. Правовий процес можна буде розглядати, по-перше, як послідовну зміну фаз розвитку предметів і явищ, що відбувається в порядку, передбаченому нормами права, і, по-друге, як сукупність ряду врегульованих нормами права послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату [1, с. 5].
О. Кузьменко пропонує процес у юридичному сенсі розглядати як діяльність суб’єктів права із здійснення правової регламентації суспільних відносин та реалізації права [2, с. 17]. Тобто юридичний процес – це передусім процесуальна форма реалізації норм матеріального права.
Одна слід зазначити, що на сьогодні відсутнє єдине загальновизнане визначення юридичного процесу. Водночас більшість учених-юристів визначають такі правові форми державної діяльності: правотворчість, правозастосування, правосуддя і контроль. На основі аналізу цих форм діяльності держави можна дійти висновку, що всі вони вимагають розгляду юридичних справ, здійснюються на гранті норм права і завжди зумовлюють відповідні юридичні наслідки. До того ж це діяльність лише уповноважених суб’єктів, результат якої здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки [3, с. 266].
У свою чергу конструкція процесу у юриспруденції, послідовність розташування окремих різновидів юридичного процесу виправдані самою логікою механізму правового регулювання, у якому як безпосередні генератори юридичного впливу виступають самі різні суб'єкти права. Реальний юридичний вплив припускає накладене функціонування правозастосовчої і контрольної діяльності, здійснюваної на основі нормативних розпоряджень, що встановлені в результаті правотворчості.
Рушійною передумовою контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання. Відновлення стану законності і правопорядку у випадках їхнього порушення. Особливість контрольного процесу в тому, що він займає самостійне місце в структурі юридичного процесу як комплексної системи, пронизує їх своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню названих правових форм на належному організуючому рівні. Проте він може різнитися у залежності від сфери контрольної діяльності (податкова, бюджетна, соціальна, судова, адміністративна, трудова, господарська, митна тощо) [4].
У теорії держави і права контрольний процес розглядається як правова форма діяльності органів держави, посадових осіб, громадських організацій, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання та дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами [3, с. 269]: 
       1) встановлення фактичного виконання конкретного управлінського рішення; 
       2) надання правильної та об'єктивної суспільно-політичної, а також юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання законних розпоряджень; 
       3) прийняття ефективних за змістом рішень, що спрямованні на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта; 
       4) забезпечення найбільш повного, якісного та оперативного виконання ухваленого рішення [4].
Разом з тим, контрольний процес, незважаючи на багатосуб’єктність контрольних повноважень, не має настільки широкого характеру як деякі інші види юридичного процесу. Він більш уніфікований, однак у загальнотеоретичному аспекті в контрольному процесі чітко виділяються породження, стадії, процесуальний режим. Контрольне провадження характеризує його предметну характеристику. На цій підставі контрольний процес можна розглядати як систему контрольних проваджень. Кожен вид провадження, зберігаючи загальні для всіх процесуальних проваджень риси, відображає і особливості тієї чи іншої сфери прояву контрольного процесу [5, с. 70].
Однак, на нашу думку, публічний контрольний процес одночасно є різновидом, як юридичного, так і правового процесу у державі. З однієї сторони публічний контрольний процес – це сукупність процесуально-процедурних законодавчих норм, що визначають юридичну форму, офіційний порядок фактичного здійснення публічного контролю у державі, забезпечення прав і свобод його учасників, фіксацію та зовнішнє вираження результатів контрольної діяльності (як різновид юридичного процесу). З іншої – загальне функціонування та розвиток усієї сукупності контролюючої активності, стримуючих важелів і правового балансу у державному механізмі для забезпечення верховенства права та протидії узурпації публічної влади у державі, головним учасником якого є активна громадськість, що діє у межах правового поля (як правового процесу).
Розуміння публічного контрольного процесу саме у такому варіанті відкриває бачення нових механізмів зміцнення публічної влади та підвищення ефективності діяльності державного апарату, насамперед, за допомогою прихованих, внутрішніх резервів суспільства та безпосередньої демократії, зокрема за рахунок створення оптимальної системи контролю за діяльністю публічних органів влади та інших суб'єктів соціальної, політичної та економічної практики. Значне місце в цьому процесі має бути відведено контрольній юридичній діяльності різноманітних недержавних суб'єктів права (інститутам народовладдя та громадянського суспільства) [6, с. 3].
Проблема громадського контролю у більшості позначена поки що на рівні гасел і закликів. Потрібні дієві кроки щодо створення системи громадського контролю за державним апаратом. Зокрема до цього спонукає досвід двох революцій в Україні (Помаранчевої революції та революції Гідності). Аналіз яких утворює незаперечне обґрунтування нової узагальненої форми громадської активності – “публічний контрольний процес”, центральним джерелом якого є народ та народовладдя. У свою чергу правова основа народовладдя закріплена на найвищому юридичному рівні – Конституції України (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 17), відповідно до якого публічний контрольний процес, на нашу думку, повинен бути крайнім, проте постійно активним та надзвичайно дієвим запобіжником становлення у державі неефективної та злочинної публічної влади.
 
Список використаних джерел:
1. Миколенко О.І. Використання дефініції “юридичний процес” / О.І. Миколенко // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». – 2012. – № 4. – С. 4-8.
2. Кузьменко О.В. Адміністративний процес у прадигмі права: автореф. на здоб. … докт. юрид. наук. спец.: 12.00.07 / О.В. Кузьменко. – К., 2006. – 34 с.
3. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В.Копейчикові, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова В.В. Копєйчикова. – K.; Юрінком Інтер, 2003. – 368 с.
4. Теорія держави і права: опорний конспект з курсу. – О.: ОУНЮА, 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/Konspekt/TDIP/045.htm
5. Горшенев В.М. Теория юридического процесса: [монография] / В.М. Горшенев, В.Г.Крупин, Ю.И. Мельников, И.М. Погребной [и др.]; под общ. ред. проф. В.М. Горшенева. – X.: Вища школа, 1985. – 192 с.
6. Елизаров А.Б. Контрольная юридическая деятельность в правовой системе общества: дис. на соиск. … канд. юрид. наук. спец.: 12.00.01 / А.Б. Елизаров. – Владимир, 2005. – 181 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція