... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №1
Глобалізація та тісно пов’язані з нею процеси кидають виклик всім інституційним утворенням, які раніше забезпечували стійкість існування та розвитку людства. Держава стала в цьому дискурсі чи не основним об’єктом критики, що пов’язано з втратою монополії на управління суспільством. Так, до однієї з перших заяв про кризу держави кінця XX століття відносять публікацію Х. Булла [1]. Відтоді з’явилося чимало робіт, в яких робиться песимістичний висновок щодо перспектив держави, для прикладу згадаємо твердження П. Щедровицького: «держава – це персонаж минулого, який покидає арену історичного процесу» [2, с. 46]. Але тут варто зауважити, що водночас деякі дослідники намагаються відійти від подібного ригоризму, зводячи проблему не стільки до краху держави як інституту загалом, скільки до еволюційної зміни моделі держави. Актуальною вбачається необхідність перегляду монопольної донедавна моделі національної держави (держави-нації).
У загальному та найпростішому розумінні національна держава – це держава, кордони якої збігаються з кордонами нації, при цьому, найбільш дискусійним і виявляється виділення таких кордонів, суть яких у виділенні самої нації.
Це поняття, як це часто буває, протягом історичного розвитку об’єкта ним позначуваного (держави) почало багатьма дослідниками трансформуватися, підміняючи свій початковий зміст, а за напруженням наукових суперечок навколо себе виявилося одним з найбільш дискусійних. 
Історичний досвід тлумачення даного поняття вказує, з одного боку, на його етнічні та біологічні характеристики, а з іншого – суто політичні, які при цьому все одно в більшій або меншій мірі виявляються нерозривно пов’язаними з першими варіантами, що створює теоретичну основу, обґрунтовують націоналістичні і расові теорії, сприяє поширенню екстремістських настроїв у суспільстві, дестабілізації політичної обстановки.
У всіх цих інтерпретаціях простежується спроба зрівняти два суперечливі властивості нації: її етнічну основу та державно-політичну орієнтацію. Це проявляється в різних класифікаціях нації: «об’єктивної» і «суб’єктивної», «етнічної» і «політичною». Якщо етнічна концепція нації ґрунтується на уявленнях про спочатку існуючого ментального взаємозв’язку («дух народу» або «національний характер»), то прихильники державно-політичного трактування підкреслюють насамперед спільність ціннісних установок та державно-правових інститутів. Саме наявність національної держави є основною структуруючою ланкою в трактуванні поняття «нація». Нація та національна держава стали ідеологічними основами об’єднання та підпорядкування єдиним правовим нормативам тогочасного світу, але сучасний їх розвиток вбачається занадто спекулятивним та малоефективним. Скільки не робилося б спроб розширити та наповнити новим ліберальним змістом поняття «нації», а від того і національної держави, все одно проблемним залишається необхідність виділення титульної та другорядних націй, «господарів» та «гостей», якщо в попередні часи на цій основі відбувалося об’єднання в державі, то сьогодні спостерігаються протилежні тенденції.
З цього приводу Н. Хомскі заявляє, що національна держава виявляється дуже штучною та деструктивною системою, для констатації цього факту достатньо звернутися до історії: криваве минуле Європи в значній мірі зумовлене прагненням утвердити подібні ірраціональні утворення [3]. К. Омаэ в свою чергу прямо прокламує «кінець національної держави» і називає прихильність до неї «картографічними ілюзіями» [4, с. 7] та «ностальгічними фікціями» [4, с.12]. 
Основна проблема виявляється у прагматичному погляді на модель національної держави, вона просто стає неефективною. Одним з аспектів такого низького ККД виявляється втрата частини свого суверенітету, розмивання національної юрисдикції над власною територією, втрата монопольного контролю над правовою системою. Такими явними юрисдикційними відступами можна розглядати проголошення принципу примату міжнародного права над внутрішньодержавним та надання наднаціональним правоохоронним органам повноважень на здійснення функцій правосуддя (Європейський суд з прав людини виступає тут далеко не єдиним, але найяскравішим прикладом) з питань, що традиційно вважаються привілеєм суверенних національних держав.
Настає ера наддержавних утворень – політичних утворень великих як своїми територіальними розмірами, так і за економічним потенціалом. Значну роль у їх створенні грають наднаціональні основи ідеологічного характеру. І тут найефективнішими виявляються держави, які будують свій фундамент за допомогою наднаціональних ідеологій та, в першу чергу, економічних потреб все більше космополітизованого суспільства. І якщо під національною державою розуміти абсолютно конкретну історичну модифікацію держави, то розмови про її можливий відхід з арени історії здаються цілком обґрунтованими: мова ж не йде про відмирання держави як такої, а лише про один із типів, що передують новій фазі розвитку державності. З часом на місце національної держави просто мала прийти інша ідея держави, що відповідає конструкції глобального політичного порядку. 
Вже сьогодні наявна величезна кількість спроб виокремити сучасну державу в окремий «історичний тип», «модель», «образ», але сьогодні швидше має місце постановка даного питання, а не конкретне його вирішення, ключовим при цьому виявляється пошук саме «сучасної» її основи. Основна проблема виявляється в тому, що якщо концепція національної держави в свій час була монопольною в плані розуміння концепту державності тогочасної Європи, то сучасні інтерпретації її альтернатив виявляються різноплановими та торкаються окремих сутнісних сторін перебудови держави. Та водночас варто зазначити, що це є закономірним процесом формування єдиної, концептуальної ідеї розвитку державності, що вимагає відповідного масштабам такої перебудови часу.
Можна констатувати, що традиція використання поняття «сучасності» має два напрямки, по-перше, це темпоральна характеристика, а, по-друге, це характеристика якості, тобто відповідності вимогам конкретного часу.
Формується велика кількість різнопланових моделей сучасної держави, наприклад, сучасною визначається правова, соціальна, демократична, технократична, інформаційна, сервісна, сильна, мережева та навіть торгова держава й багато інших. Кожна з таких концепцій лише частково пояснює зміни, які відбуваються або вже відбулися в бутті держави на сучасному етапі (постмодерну, постіндустріалізму). 
Таким чином, можна констатувати, що конструювання образу сучасної держави йде шляхом глибинного аналізу різних аспектів її прояву, нехарактерних минулому. В такій трактовці дуже яскраво простежується різний вимір оцінок відношення до сучасності держави, так різні критерії формують різні образи, але найактуальнішим вбачається саме формування образу сучасної держави шляхом його протиставлення національній державі, саме в порівнянні з державою-нацією можна побачити найяскравіші зміни, які відбулися в самій ідеї державності.
Попередні форми соціально-класової та етнонаціональної солідарності розпадаються, електронні засоби комунікації створюють особливі форми прямого міжперсонального спілкування, минаючи посередництво соціальних та політичних утворень, з’являються ознаки більш гнучких форм та видів солідарності, ніж нація, яка зберігається як така, але виконує швидше роль ширми, за якою приховані реальні консьюмеристські настрої громадян більшості розвинених країн, адже сьогодні можна обирати навіть Батьківщину. Почуття патріотизму, на якому ґрунтувалася стійкість держави-нації, стає неефективним, йому на зміну приходить так званий «конституційний патріотизм», що позначає ідею про те, що політична вірність має ґрунтуватися на нормах, цінностях, а також процедурах демократичної конституції, це патріотизм, заснований не на спільності історії або спільності етнічного походження, а на загальновизнаних всіма принципах, які, в першу чергу, фіксуються в Основному законі. Саме ідеї подібного спрямування починають розглядати як нормативно привабливу форму громадянської відданості для мультикультурного суспільства, а також як спосіб концептуалізації громадянської ідентифікації наднаціонального рівня. Крім цього, величезного значення набувають права людини, забезпечення яких стає метою існування держави.
Зв’язок громадян з сучасною державою базується на раціональних основах, а не на ірраціональних почуттях. В ідеї наднаціональної держави простежується формування не стільки нації, скільки громадянського суспільства, таким чином саме воно стає її сутнісним наповненням. Показовим є той факт, що в наші дні громадянство повністю втрачає етнічну складову (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права ще в 1966 році на міжнародному рівні закріпив право кожного залишати будь-яку країну, включаючи країну свого народження). 
При цьому, сам інститут держави залишається символом єдності та порядку, а передача частини свого суверенітету на міжнародний рівень є виключно ознакою її активності в пошуку рішень проблем, що виникають. Держави, які відмовляються від таких дій, виявляються законсервованими й реально не можуть вирішити ті проблеми, з якими стикаються її громадяни, а від цього вони активно втрачають легітимність, а як наслідок і цінність. Тут дуже яскраво простежується боротьба держави за свій народ не в етнічному, а саме в політичному дискурсі, ті держави, які не здатні забезпечити дотримання режиму прав людини та достойного рівня життя втрачають свою стійкість, адже переконати сучасну людину йти на жертви, а іноді й на смерть заради забезпечення добробуту держави, яка, крім почуття національної ідентичності, нічого не може дати людині взамін, просто несправедливо.
 
Список використаних джерел:
1. Bull H. The Anarchical Society: A Study of Order in World Politics / H. Bull. – N.Y.: Columbia University Press, 1977. – 335 p.
2. Щедровицкий П.Г. Изменения в мышлении на рубеже XXI столетия: социокультурные вызовы / П.Г. Щедровицкий. // Вопросы философии. – 2007. – С. 36-54. 
3. Chomsky N. Language and Politics / Edited, with an Introduction and Notes, by Carlos-Peregrin Otero. Second edition, revised and expanded / N. Chomsky. – Canada: AK Press, 2004. – 802 p. 
4. Ohmae K. The end of the nation state: The rise of regional economies / K. Ohmae. – L.: Harper Collins, 1995. – 214 p.{jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція