... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №6
У теорії цивільного процесу розрізняють процесуальні та службові строки [1, с. 432]. Перші породжують певні процесуальні правовідносини (права та обов’язки ) між учасниками процесу та судом, другі стосуються лише суду, діють, так би мовити, в односторонньому порядку і регулюють виключно організацію роботи суду. До них можна віднести строки розгляду (перегляду) справ судом, строки розгляду зауважень щодо технічного запису і журналу судового засідання, строки складання судових рішень тощо. Умовно їх можна поділити на дві групи: строки розгляду справи (або інших документів) та строки складання процесуальних документів. Зазначене вище залишається вірним і для інших видів судового процесу: адміністративного, господарського та кримінального.
Складання остаточного судового рішення є надзвичайно відповідальною і складною справою, що потребує від судді мобілізації інтелектуальних і фізичних зусиль, особливо в умовах перевантаження суддів, що є типовим для українського правосуддя. Залежно від обсягу та складності справи суддя повинен мати достатньо часу для якісного написання судового рішення. На жаль, чинні процесуальні процедури цього не забезпечують належною мірою. У зв’язку з цим слід зауважити, що на відміну від процесуальних строків, правила застосування щодо яких більш-менш уніфіковані та детально визначені у відповідних розділах процесуальних кодексів, правила щодо складання повних судових рішень у разі попереднього оголошення судом вступної та резолютивної частин рішення (ухвали) виписані законодавцем суперечливо і неповно. 
Так, відповідний порядок та строк складання повного рішення передбачений ч. 3 ст. 160 КАСУ, ч. 2-4 ст. 85 ГПК, ч. 3 ст. 209 ЦПК( у редакції закону №2453-VI від 07.07.2010) та ч. 2 ст. 376 КПК 2012 року. Але при внесенні до них відповідних змін не вдалося уникнути неузгодженостей та нечіткості юридичних формулювань. 
Як показує судова практика, при застосуванні зазначених норм виникають труднощі, пов’язані з тлумаченням змісту словосполучень « негайно після закінчення судового розгляду», «у виняткових випадках залежно від складності справи», «п’ять днів з дня закінчення розгляду справи». Крім того, слід відмітити певну неузгодженість аналогічних норм процесуальних кодексів різних галузей законодавства, що регулюють по суті єдиний правовий інститут складання повних (остаточних) рішень суду. Так, згідно з ч. 3 ст. 160 КАСУ та ч. 3 ст. 209 ЦПК складання постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, а згідно з ч. 4 ст. 85 ГПК та ч. 2 ст. 376 КПК повне рішення (за КПК тільки ухвала) повинно бути складено у строк не більше (не пізніше) п'яти днів з дня проголошення (оголошення) вступної і резолютивної частини рішення ( за КПК оголошується тільки резолютивна частина ухвали).
Але що треба розуміти під моментом закінчення розгляду справи? Моменти початку і закінчення судового розгляду чинними процесуальними кодексами не визначені. Серед процесуалістів переважає думка, що строк судового розгляду цивільної справи починає обчислюватися з моменту пред’явлення позову до суду і закінчується виконанням судового рішення [2, с. 173]. Подібним чином визначають моменти початку та закінчення перебігу строків розгляду справ в адміністративному чи господарському судочинстві, оскільки вони мають переважно позовну форму провадження. У кримінальному судочинстві розгляд справи починається з моменту надходження матеріалів кримінального провадження до суду, а закінчується проголошенням вироку (ухвали). Верховний Суд України у своєму листі №1-5/45 від 25.01.2006 р. «Щодо перевищення розумних строків розгляду справи» висловив точку зору, що у цивільних справах перебіг строку судового розгляду закінчується винесенням остаточного рішення у справі. З огляду на різноманіття думок з приводу встановлення моменту закінчення розгляду справи конструкція ч. 3 ст. 106 та ч. 3 ст. 209 ЦПК видається вкрай невдалою. 
У зазначених процесуальних нормах відсутні чіткі підстави, що дають судді (суду) можливість скласти та проголосити тільки вступну і резолютивну ( чи тільки резолютивну) частини рішення. Вжите законодавцем у ч. 3 ст. 160 КАСУ та ч. 3 ст. 209 ЦПК словосполучення «у виняткових випадках залежно від складності справи» носить розпливчатий оціночний характер без вказівки на відповідні орієнтири. У ст. 85 ГПК взагалі не вказано підстав складання суддею неповного рішення, а ч .2 ст. 376 КПК формулює таку підставу наступним чином: «якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини». Кожному судді та практикуючому у суді юристу зрозуміло, що складність справи залежить в першу чергу від обсягу доказового матеріалу, який підлягає відповідному аналізу та оцінці. Кількість учасників процесу, позовних вимог, епізодів обвинувачення, труднощі правової оцінки також свідчать про складність справи. Чим складніша справа, тим більше часу потребує суддя для складання судового рішення. Тому логічно всі вищенаведені критерії складності справи можна і треба звести до конкретного часового виміру – робочого дня судді. 
Можливість складання і оголошення суддею (суддями) неповної судової ухвали вперше була введена в кримінальне процесуальне законодавство ч. 2 ст. 376 КПК у 2012 році. При цьому не передбачена можливість складання неповного вироку. Мабуть це викликано побоюваннями порушити таємницю наради суддів (ст. 367) чи принцип безперервності судового розгляду (ст. 322 КПК). Але такі побоювання безпідставні. В резолютивній частині рішення, яка підписана складом суду і публічно оголошена, вирішені по суті всі питання, що є предметом судового розгляду, і тому повне рішення (власне мотивувальна його частина) може бути складена і підписана суддею (суддями) в робочому порядку за межами нарадчої кімнати. З даної ситуації можна знайти вихід, якщо доповнити перелік випадків, які не вважаються порушенням безперервності судового розгляду, встановлений ч. 2 ст. 322 КПК, пунктом 8 наступного змісту: «Складання, підписання та оголошення повного тексту вироку у разі попереднього ухвалення неповного вироку (вступної та резолютивної частин)». Відповідно ст. 367 КПК, що стосується таємниці наради суддів, доповнити частиною 5 такого змісту: «У разі ухвалення судом неповного вироку правила цієї статті діють до моменту оголошення вступної та резолютивної частин вироку».
Як вже було зазначено раніше, закон відводить судді п’ять календарних днів (діб за ч. 2 ст. 376 КПК) для складання повного рішення. Виходить, якщо неповне рішення проголошене серед або в кінці робочого тижня, суддя для того щоб вкластися у відведений законом строк вимушений працювати у вихідні та святкові дні, що є порушенням прав людини і конституційного права на відпочинок. Такий напружений режим роботи негативно відбивається на стані його здоров`я. Найкращим виходом із цього становища буде обчислення строку у робочих днях, що розставить всі крапки над «і». Виходячи із свого суддівського досвіду, вважаю доцільним встановити для складання повного рішення у складних справах строк у п’ять робочих днів, а в особливо складних багатотомних справах у десять робочих днів. 
На підставі викладеного пропонується внести до всіх нині чинних процесуальних кодексів (шляхом викладення у новій редакції ч. 3 ст. 160 КАСУ, ч. 2-4 ст. 85 ГПК, ч. 2 ст. 376 КПК, ч. 3 ст. 209 ЦПК ) уніфіковану норму наступного змісту:
«Якщо складання повного судового рішення (постанови, ухвали, вироку) у справі може зайняти більше одного робочого дня, суддя (суд) вправі обмежитися складанням вступної та резолютивної частин рішення (неповне рішення), а складання повного (остаточного) рішення відкласти на строк до п’яти робочих днів у складних справах і до десяти робочих днів у особливо складних справах з дня оголошення неповного рішення.
Неповне рішення складається і підписується складом суду в нарадчій кімнаті та оголошується в тому ж судовому засіданні тим учасникам процесу, які присутні у залі судового засідання та долучається до справи. Про час оголошення повного тексту рішення має бути зазначено у раніше складеній його резолютивній частині.
Введення запропонованої процесуальної процедури прийняття судових рішень на практиці значно прискорить розгляд судових справ, вивільнить нарадчі кімнати та суддів для розгляду інших справ, підвищить якість складання судових рішень. 
 
Список використаних джерел:
1. Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2011. – 1352 с. 
2. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: [монографія] / В.В. Комаров, В.І.Тертишніков, В.В. Баранкова та ін..; За заг. ред. професора В.В. Комарова. – Х.: Харків юридичний, 2008. – 928 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція