...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Сучасний період розвитку людства характеризується інтенсифікацією зв’язків між різними країнами світу, посиленням міграційних процесів, науково-технічним прогресом, розвитком інформаційних та комунікаційних технологій, що об’єктивно сприяють поширенню ідей глобалізації, яка може розумітися як системна, багатоаспектна, різнорівнева інтеграція державно-правових, економіко-фінансових і суспільно-політичних інститутів, ідей, принципів та зв’язків. 
В умовах глобалізації провідною тенденцією розвитку сучасного світу стає зростаюча роль науки та дослідницької діяльності щодо вивчення різних процесів та явищ, які відбуваються на планеті, у тому числі, й насамперед, пов’язаних із функціонуванням права. 
Право як складне і динамічне явище є соціально детермінованим різними чинниками як матеріального, так й духовного характеру, і в той же час виступає стабілізуючим чинником суспільного життя, що знаходить фактичний вимір у правовому просторі. Саме в межах правового простору право реалізує своє основне призначення – регулювання суспільних відносин, особливості якого зумовлені як національною правовою доктриною, так й державною організацією певного суспільства, що має відповідну соціальну структуру, власний генезис формування та розвитку, територіально-географічні умови функціонування, певний рівень економічних потреб, культурні особливості тощо. Нарівні з цим, існування світового правового простору як єдиного масштабу реалізації загальної мети – регулювання суспільних відносин, підтверджується історичним розвитком права і його сучасними формами і змістом.
Правовий простір як предмет наукового дослідження може бути представлений у змістовному аспекті – як сукупність певним чином виділених закономірностей, якостей, властивостей і відносин та з формального боку – як накопичення результатів відповідних наукових досліджень, поняттєво-категоріального апарату. Дуалізм змісту та форми предмету дослідження дає можливість окреслити стан наукової розробленості правового простору як складного об’єктивно існуючого явища і відповідної теоретичної конструкції, яка може бути визначена як система стійких правових реалій та парадигм, що відповідно потребує значного методологічного арсеналу. 
Методологічний арсенал пізнання правового простору визначається специфікою самого предмету дослідження, а також дослідницькими завданнями. Видається можливим виділення у методології досліджень правового простору відповідних складових, зокрема концептуальної, що визначає межі (горизонти) і напрями пізнавального процесу; інструментальної, що охоплює відповідні методологічні рівні, підходи, принципи та правила теоретичного дослідження; предметно-прикладної, що визначає методику конкретного (окремого) дослідження правового простору. При цьому у тенденціях розвитку методології сучасної юриспруденції спостерігається певний дуалізм, пов’язаний, з одного боку, із спеціалізацією методологічних підходів та дослідницьких методик, а з іншого, з формуванням універсальних методологічних теорій з широким спектром їх використання. 
Правовий простір як багаторівневе і складне утворення має досліджуватися як цілісний об’єкт, в якому домінують специфічні риси. Такий підхід дасть можливість досліджувати механізми правової акультурації, трансформації правових традицій, конвергенції ідей праворозуміння, формування наднаціональних правових механізмів тощо, що можливе в рамках порівняльного правознавства, і що надасть науковим дослідженням правового простору певної міждисциплінарності.
При цьому дослідження правового простору вітчизняним порівняльним правознавством має виходити з того, що найголовнішими методологічними орієнтирами сучасного права України повинні бути: 
1) утвердження гуманізму, пріоритету особи, громадянина, громадянського суспільства перед державою, забезпечення вільного користування природно властивими людині правами і свободами, їх захист від ущемлення та посягань будь-яких юридичних та фізичних осіб; 
2) демократизація правотворчої та правозастосовчої практики; 
3) суспільна обумовленість, наукова обґрунтованість, соціальна та юридична ефективність законотворення; 
4) верховенство права, забезпечення його обов’язкової реалізації та відповідного правопорядку; 
5) відкритість національного права та правової системи, як й всього українського суспільства, у взаємовідносинах з правовими системами інших країн, запозичення та використання в інтересах зміцнення України та демократизації усіх її інституцій, прогресивних зарубіжних філософських, політичних, правових концепцій, доктрин, визнаних міжнародних принципів, норм, стандартів; 
6) подальше становлення та зміцнення суверенної Української держави. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція