...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №2
Залучення активної та освіченої частини громадськості до вироблення державної політики має надзвичайно важливе значення в умовах сучасних українських реалій. «Будь-яка держава деградує, якщо вона довірена лише правителям народу. Тільки сам народ є надійним хранителем влади і суспільства», - ця цитата третього президента США стосується і нашої країни. Громадський контроль при здійсненні управління та безпосередня участь активістів у виробленні державної політики є своєрідною гарантією демократичного устрою та дотримання принципів правової держави. Конституція України, визначаючи, що наша держава є правовою, у ст. 38 закріплює право кожного громадянина нашої держави, незалежно від майнового стану чи соціального статусу, брати участь в управлінні державними справами, тобто кожен потенційно може впливати на діяльність усієї держави. 
Зважаючи на вищевказане, з’ясування способів впливу громадян та громадських організацій на державний апарат, здійснення контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення задоволення інтересів суспільства є вельми актуальним напрямком наукових досліджень.
Питання, що стосуються участі громадськості у виробленні державної політики, деякою мірою розглядалися науковцями. Зокрема, проблема взаємовідносин громадських організацій та органів державного управління досліджувалась такими вченими, як: Н. Нижник, В. Олуйко; інформування та обговорення як методи державного управління аналізували В.Дрешпак, Н.Литовченко; зв’язки з громадськістю як інструмент державної політики в Україні вивчав О.Корнійчук. Втім, певні напрацювання в межах окресленої проблеми не вичерпали можливостей і перспектив подальшого її опрацювання.
Розкриваючи дану тему, перш за все слід акцентувати, що участь громадськості в управлінні державними справами дає змогу забезпечити такі визначальні характеристики органів влади, як: публічність та відкритість (т.зв. транспарентність), взаємодія з громадянським суспільством, орієнтація на суспільну підтримку, запобігання конфліктам тощо. Тому залучення суспільства до процесу державного управління юридична наука завжди розглядала як найважливішу складову правового статусу громадянина, що дає можливість діяти заради суспільного блага. Важливо, щоб в центрі уваги влади справді був громадянин, щоб діяльність органів виконавчої влади визначалася потребами та цілями всього населення, а не прихованими утопіями олігархічних груп, що відвертають увагу [1].
Налагодження конструктивного діалогу між державою та громадянином є одним з першочергових завдань молодих демократій. Передусім йдеться про діалог між громадянами, між гілками влади, між політичними партнерами, а також між культурами та цивілізаціями. Останнє стосується викликів сучасних глобалізаційних процесів, вміння людей вписатися в їх стандарти. У контексті такого діалогу формується сфера взаємної соціальної згоди між людьми, виробляється новий зміст соціальних цінностей, вибудовується нова структура спільних дій суб’єктів суспільно-громадської практики, конкретизується модель їх партнерської взаємодії [2, с. 8].
Разом з тим, очевидним є те, що відповідний вплив на державотворчі процеси справляє не все суспільство загалом, а лише його найбільш соціально активне ядро. Для його позначення в XX-XXI ст. утвердився термін «громадськість», яку В.П. Горбатенко характеризує як «соціально активну частину суспільства, яка на добровільних засадах бере участь у суспільно-політичному житті країни». При цьому, на думку вченого, для громадськості властиві: потреба в спілкуванні; орієнтація на колективну діяльність; пріоритет громадських інтересів перед індивідуальними; активне вираження своєї суспільної позиції тощо [3, с. 195].
Досвід розвинутих демократій та вимоги часу переконливо доводять, що явище та процес громадської участі – це необхідний, корисний та вкрай важливий механізм позитивного впливу громадськості на діяльність влади в державі в інтересах громадян. З іншого боку, громадська участь – це джерело додаткового інтелектуального ресурсу для публічної влади і тому є корисною і потрібною також для неї (звичайно, у разі усвідомлення посадовими особами цього незаперечного факту).
Для того, щоб забезпечити реалізацію демократичних стандартів громадської участі, держава повинна в першу чергу створити умови для активної участі громадськості у виробленні державної політики. 
На сьогоднішній день, регулювання даного питання здійснюється великою кількістю нормативно-правових актів. Зокрема серед міжнародних правових актів особливу роль відіграє Всесвітня Декларація місцевого самоврядування, Європейська хартія місцевого самоврядування, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція). Серед законів, прийнятих Верховною Радою, певні питання щодо участі громадян у формуванні політики і впливу на органи державної влади визначають наступні: «Про органи самоорганізації населення», «Про всеукраїнський референдум», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про громадські об’єднання», «Про політичні партії в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та інші. Деякою мірою удосконалити механізм звернення громадян покликаний Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Також необхідно констатувати незначний вплив і громадських організацій на суспільно-політичну ситуацію, соціально-економічну, гуманітарну та інші галузі суспільної життєдіяльності. На даний час найбільшу кількість проектів громадські організації реалізовують у гуманітарній (охорона здоров’я, захист прав та свобод громадян, боротьба зі СНІДом і туберкульозом) та у сфері розвитку громадянського суспільства (проведення досліджень діяльності органів місцевої влади та громадської думки, підвищення активності громадян, розв’язання проблем органів місцевого самоврядування тощо). 
Впливовість організацій громадянського суспільства в процесі вироблення спільної (державної) політики прямо залежить від авторитету цих організацій, довіри держави та наявності повноважень брати участь у підготовці й ухваленні рішень, їхньої організаційно-ресурсної спроможності. Найбільш суттєвий вплив мають організації, що входять до складу громадських рад [4, с. 135].
Громадська рада – це постійно діючий колегіальний виборний консультативно-дорадчий орган, утворений для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики.
Нормативно-правове регулювання діяльності громадських рад здійснюється Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положенням про громадську раду.
Ради створюються не тільки при обласних та районних адміністраціях. Наприклад, громадські ради діють при таких органах як Державна служба контролю за наркотиками та державна прикордонна служба. Положення про громадську раду погоджується з органом виконавчої влади, при якому вона утворена, та схвалюється на її засіданні.
Основними завданнями громадської ради є:
– створення умов для реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;
– здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади;
– сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики [5].
Очевидно, що в Україні публічній владі та інститутам громадянського суспільства ще потрібно пройти тернистий шлях розумного та усвідомленого запровадження взаємовигідних механізмів громадської участі найвищого рівня, які допоможуть провести глибокі системні реформи в Україні на благо людини та територіальних громад [6, с. 12].
Узагальнюючи, можна зробити висновок, що можливість громадськості брати участь в формуванні державної політики забезпечує врахування інтересів суспільства, таким чином реалізовується головне завдання держави. Участь громадянського суспільства у процесі державного управління дає змогу підвищити правосвідомість та соціальну активність громадян, які усвідомлюють свої та загальнодержавні інтереси; створити ресурсні передумови (кошти та інші матеріальні ресурси, вільний час, професійні знання, практичний досвід) для більш ефективної діяльності державного апарату.
Залучення організацій громадянського суспільства до вироблення суспільної (державної) політики передбачає рішучу та енергійну діяльність, що спрямована на врахування інтересів громадськості при творенні політики. Ця діяльність передбачає різні форми декларування своїх вимог і мобілізації людей на їхню підтримку [7, с. 75]. Контроль та оцінка громадськістю вироблення та реалізації суспільної (державної) політики передбачає забезпечення зворотного зв’язку державних і недержавних виробників політики, виявлення наявних чи потенційних суперечностей, що потребують розв’язання або втручання.
 
Список використаних джерел:
1. Сірик Д. Організаційно-правові форми участі громадян у діяльності виконавчої влади / Д. Сірик // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9. – С. 48-51.
2. Афонін Е.А. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики / Е.А.Афонін, Л.В. Гонюкова, Р. В. Войтович. – К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2006. – 160 с.
3. Оптимізація механізмів участі громадськості в державному управлінні на сучасному етапі державотворення / М. Гирик // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2010. – № 3. – С. 190-199. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnadu_2010_3_28.pdf
4. Халецький А.В. Система взаємодії органів виконавчої влади з громадськими організаціями / А.В. Халецький // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Державне управління. – 2010. – № 2. – С. 129-135.
5. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 // Офіційний вісник України – 2010. – № 84 – С. 36.
6. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: навчально-методичний посібник. – Київ: ДП «Укртехінформ», 2013. – 250 с.
7. Буздуган Я. Правові засади участі громадських організацій у здійсненні громадського контролю/ Я. Буздуган // Віче. – 2012. – Вип. №12. – С. 75-80. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція