... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №5
У ст.ст. 407, 436 КПК України визначені рішення, які вправі та зобов’язаний ухвалити суд апеляційної та касаційної інстанції за наслідками апеляційного чи касаційного розгляду. 
Варто звернути увагу на неточність назви цих статей – «Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги» та «Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги» відповідно. По-перше, повноваженнями суду апеляційної (касаційної) інстанції під час апеляційного (касаційного) розгляду є система його прав та обов’язків щодо перевірки оскаржених вироків чи ухвал з прийняттям рішення про їх правосудність чи неправосудність. Такі повноваження охоплюють не тільки рішення за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду, але й можливість повторного дослідження обставин кримінального провадження та дослідження нових доказів апеляційною інстанцією, права щодо погіршення становища обвинуваченого (засудженого, виправданого) за наявності відповідних процесуальних умов, обов’язковість для суду нижчого рівня висновків і мотивів, з яких скасовано судове рішення. Тож назва ст.ст. 407, 436 КПК України значно ширша, ніж їхній зміст. По-друге, касаційна інстанція здійснює не стільки розгляд касаційної скарги, скільки матеріалів кримінального провадження, а апеляційний суд – ще й нових доказів. Апеляційна (касаційна) скарга є приводом для апеляційного (касаційного) провадження, натомість об’єктом перевірки виступають оскаржене судове рішення, матеріали кримінального провадження та нові докази. З огляду на це, назву ст.ст. 407, 436 КПК України доцільно змінити, виклавши у такій редакції – «Наслідки апеляційного розгляду» та «Наслідки касаційного розгляду». 
Варто звернути увагу на те, що законодавець справедливо не обмежує суд апеляційної (касаційної) інстанції ухваленням лише одного із вказаних у ч.1 ст. 407, ст. 436 КПК України рішень. Адже в одній ухвалі суду вищої інстанції оскаржене судове рішення може бути в певній частині залишене без змін, а в іншій – скасоване та кримінальне провадження закрите.
У ст.ст. 407, 436 КПК України фактично йдеться про три основні рішення суду вищої інстанції, які він може ухвалити як наслідок апеляційного (касаційного) розгляду – а) залишення вироку чи ухвали без змін; б) зміна вироку або ухвали; в) скасування вироку чи ухвали. 
Останні два рішення за своєю процесуальною природою належать до процесуальних санкцій правовідновлюючого характеру. Їх ознаками є: 1) застосовуються судами вищої інстанції (як виняток, у випадках, передбачених ч. 3 ст. 147, ч.1 ст. 174, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст.467, ч. 3 ст. 476 КПК України скасувати рішення вправі й суд першої інстанції); 2) застосовуються з підстав, у межах і в порядку, встановлених главами 31 і 32 КПК України; 3) їх адресатом є суди, що ухвалили переглянуті вироки чи ухвали, та слідчі судді; 4) метою скасування або зміни судового рішення є усунення виявлених порушень і відновлення прав, свобод та інтересів особи. 
Зміна судового рішення дозволяє суду апеляційної (касаційної) інстанції самостійно усунути виявлені порушення, не призначаючи новий розгляд кримінального провадження у суді першої (апеляційної) інстанції та не направляючи його до органу досудового розслідування, за умови відсутності обставин, що тягнуть закриття кримінального провадження. При цьому, вирок чи ухвала суду нижчого рівня підлягають корекції.
На відміну від зміни, скасування судового рішення означає припинення його дії, втрату породжених ним правових наслідків, визнання недійсним, анулювання. Вирок чи ухвала можуть бути скасовані повністю або у певній його частині. 
Повне скасування судового рішення застосовується, якщо виявлене порушення вплинуло на правосудність вироку чи ухвали загалом. Тому при повному скасуванні судового рішення воно втрачає юридичну силу з усіх вирішених у ньому питань. Часткове скасування судового рішення полягає в анулюванні тільки його певної частини та здійснюється за обсягом обвинувачення (для прикладу, вироком суду одна особа визнана винною у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, кожне з яких кваліфікується за окремою статтею Особливої частини КК України), за колом осіб (наприклад, кілька осіб визнані винними у вчиненні одного чи декількох кримінальних правопорушень, а порушення допущені лише щодо одного з обвинувачених), а також стосовно цивільного позову. За часткового скасування вирок чи ухвала зберігають юридичну силу тільки у не скасованій їх частині, за умови, що така частина не підлягала зміні вищою судовою інстанцією. 
Утім, скасування акту правосуддя не є самодостатнім, це лише первинне рішення суду вищого рівня, оскільки необхідно визначити подальше спрямування кримінального провадження: а) його закрити; б) постановити власний вирок чи ухвалу; в) призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; г) повернути для здійснення досудового розслідування у загальному порядку.
Будучи засобом здійснення судового контролю за діяльністю судів нижчого рівня та її наслідками, підсумкові рішення суду вищої інстанції водночас забезпечують захист прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження.
У процесуальній літературі рішення суду вищого рівня класифікують за різноманітними критеріями.
Так, з точки зору наступного спрямування кримінального провадження, вони поділяються на остаточні та попередні [1, с. 138-139]. Вказана класифікація правильно відображає функціональне призначення рішень судів вищої інстанції, одними з яких завершується кримінальне провадження загалом, а іншими підводиться підсумок кримінальної процесуальної діяльності лише у стадіях апеляційного та касаційного провадження з можливістю остаточного вирішення певного питання або справи в інших стадіях кримінального провадження. 
За наявністю або відсутністю апеляційних (касаційних) підстав розрізняють позитивні та негативні рішення суду апеляційної (касаційної) інстанції. Позитивним є тільки одне рішення – ухвала про залишення вироку чи ухвали без змін, а касаційної скарги без задоволення. Відповідно, решта рішень є негативними [2, с. 175-177]. Дана класифікація відображає важливу сферу повноважень апеляційної (касаційної) інстанції – систему наявних у неї процесуальних засобів усунення виявлених порушень, від якої значною мірою залежить ефективність самого апеляційного (касаційного) провадження. 
Вищевикладені класифікаційні критерії не повною мірою характеризують правову природу, призначення та інші особливості рішень судів апеляційної і касаційної інстанції. З огляду на це, варто запропонувати ще декілька їх класифікаційних груп.
За правовими наслідками для обвинуваченого (засудженого, виправданого, неповнолітнього, до якого застосовано примусові заходи виховного характеру, особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру) рішення судів апеляційної та касаційної інстанції можна поділити на:
а) ті, що спрямовані на покращення їхнього становища (зміна вироку чи ухвали; скасування вироку чи ухвали та закриття кримінального провадження);
б) ті, що спрямовані на погіршення їхнього становища (скасування вироку чи ухвали та постановлення нового вироку чи ухвали);
в) ті, що спрямовані як на покращення, так і на погіршення їхнього становища (скасування вироку чи ухвали і призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції);
г) ті, що залишають їхнє становище незмінним (залишення вироку чи ухвали без змін, а апеляційної чи касаційної скарги – без задоволення).
За процесуальними засобами усунення виявлених порушень рішення, що ухвалюються за наслідками апеляційного та касаційного розгляду, пов’язуються:
а) з повним або частковим анулюванням вироку чи ухвали (скасування судового рішення та ухвалення нового вироку чи ухвали, скасування судового рішення та закриття кримінального провадження; скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції; скасування судового рішення та направлення кримінального провадження для здійснення досудового розслідування в загальному порядку);
б) з корекцією вирішення окремих питань у вироку чи ухвалі (зміна судового рішення).
За формою та видом оскарження й перевірки судових рішень, для яких вони характерні:
а) рішення, що властиві повній моделі апеляційного провадження (залишення вироку чи ухвали без змін, а апеляційної скарги – без задоволення; скасування вироку чи ухвали та постановлення нового вироку чи ухвали); 
б) рішення, що властиві неповній моделі апеляційного провадження (зміна вироку чи ухвали; скасування вироку чи ухвали і закриття кримінального провадження; скасування вироку чи ухвали та призначення нового розгляду в суді першої інстанції);
в) рішення, що властиві класичному касаційному провадженню (залишення вироку чи ухвали без змін, а касаційної скарги – без задоволення; скасування вироку чи ухвали та призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції; скасування вироку чи ухвали і закриття кримінального провадження); 
г) рішення, що властиві змішаному (гібридному) касаційному провадженню (зміна вироку чи ухвали).
За формою винесення:
а) рішення суду апеляційної інстанції (ухвали та вироки);
б) рішення суду касаційної інстанції (ухвали).
 
Список використаних джерел:
1. Копьева А.Н. Доказывание по уголовным делам в вышестоящем суде / А.Н. Копьева. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1990. – 192 с.
2. Омарова А.С. Кассационое производство как форма юридической проверки законности судебных актов: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / А.С. Омарова. – Волгоград, 2015. – 242с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція