... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №1
Модернізація освіти виступає найважливішою умовою успішного розвитку процесів модернізації суспільства. Адже саме у сфері освіти готуються й виховуються ті люди, які не тільки формують нове модернізаційне середовище суспільства, але і ті, яким саме й належить жити та працювати в цьому новому середовищі. Модернізація освіти – це процес, система підготовки людини до повноцінного життя в умовах модернізаційного суспільства. На початку XXI століття велика частина розвинених країн світу знаходиться на стадії індустріального суспільства, а країни «великої сімки» – вже на стадії переходу від постіндустріального до інформаційного суспільства (ще в 1986 році загальний обсяг господарської діяльності США в інформаційній сфері становив 60% валового національного продукту). Сучасна Україна за своїми макроекономічними показниками відноситься до країн, що розвиваються, й у ній тільки почався перехід від індустріального до постіндустріального суспільства [1, c. 8].
В Україні виникла парадоксальна ситуація: суспільство нікого не задовольняє, і ні в кого немає достатніх сил для змін. Чому так трапилося? Чому ейфорія свободи початку 1990-х років трансформувалась у побудову не демократичного, а кланово-олігархічного суспільства, структури якого підпорядкували собі державу, виробництво і розподіл національного багатства, ідеологію і культуру? Чому результатами економічного зростання скористалася, відносно, нечисленна група, а не все суспільство? Чому серед населення домінують апатія і розпач? Чому так поширені утриманські настрої? І врешті-решт, чи потребує принципових змін сама ідеологія розвитку українського суспільства? Відповідь на ці питання має бути науковою, а не політично заангажованою. Зрозуміло, що жити в суспільстві і бути вільним від його проблем не можна.
Але одна справа, коли програми соціально-економічних перетворень формують партії і політичні сили, які за визначенням мають реалізовувати інтереси певних класів і соціальних груп, а інша – коли пропозиції щодо шляхів подальшого розвитку надають громадянському суспільству і владі вчені Академії наук, які за своїм професійним обов’язком мають об’єктивно характеризувати предмет свого дослідження і краще за інших знати закономірності та шляхи розвитку суспільства [2, c. 69].
Особливості сучасного етапу розвитку національної системи освіти визначаються cвітоглядно-методологічними, теоретичними і практичними потребами щодо її модернізації, необхідністю переосмислення ціннісних засад освіти в ХХІ ст. через призму пріоритетів сталого розвитку України як незалежної держави [3]. 
Включеність тієї або іншої країни в цей світовий модернізаційний простір, а також рівень розвитку власного національного інформаційного простору – є тими двома найважливішими необхідними умовами, які можуть дозволити цій країні вступити на шлях прискореного науково-технічного та технологічного розвитку. Проте, внаслідок нерівномірності соціального й економічного розвитку, а також у результаті відставання у сфері освіти, багато країн світу не зможуть забезпечити виконання цих основних умов і, навпаки, можуть бути витіснені на узбіччя світового простору. 
Прогнози фахівців свідчать про те, що глобальна модернізація суспільства в XXI столітті істотно підсилить технологічну й економічну диференціацію між передовими країнами та країнами, так би мовити, приреченими перманентно «наздоганяти», країнами «відсталими назавжди». Виникає проблема інформаційної нерівності різних країн у новому високоавтоматизованому світовому інформаційному середовищі. Рівень модернізації суспільства, наявність і доступність достовірної інформації про стан і динаміку розвитку економічних, соціальних і політичних процесів вирішальним чином визначають можливості владних структур і суспільства в цілому по виробленню й реалізації ефективних рішень не лише в освітній, а й у військово-стратегічній, економічній, екологічній і соціальній сферах у цілому. Модернізація та інформатизація суспільства виступає як найважливіший елемент системи виживання суспільства, його національної безпеки. 
Необхідність в новій освітній моделі (парадигмі) викликана реалізацією екогуманістичного способу конструювання інформаційного суспільства, який ґрунтується на стійкому і безпечному розвитку і приходить на зміну технократичному (кризовому, витратному, з нестійким розвитком). 
Перш за все, міняється відношення до людини як складної системи і до знання, яке повинне бути оберненим в майбутнє, а не в минуле. Критерієм реалізації нової освітньої моделі стає випереджаюче відображення або ступінь «пізнання майбутнього». Діалогічні відносини, коли учень стає суб’єктом пізнавальної діяльності, а не об’єктом педагогічної дії, визначають основні форми організації учбового процесу. Підтвердженням цьому є слова відомого економіста Лестера Туроу: «Знання стає єдиним джерелом довготривалої стійкої конкурентної переваги, оскільки все останнє випадає з рівняння конкуренції, але знання може бути використане тільки через кваліфікацію індивідів» [4, c. 96].
Сучасному суспільству потрібні люди, що уміють вчитися, самостійно працювати з інформацією – тільки вони зможуть розраховувати на успіх в інформаційному суспільстві. Нова роль освіти в добу бурхливої глобалізації та розвитку новітніх технологій на основі високої інтелектуалізації та інтенсивного зростання обсягу інформації вимагає переосмислення змісту й функцій системи освіти в кожній з країн світу. Але особливо актуальними означені проблеми є для нашої країни, де, за умов утвердження незалежності й одночасного переходу до постіндустріального, а в перспективі й інформаційного суспільства, не тільки відбуваються докорінні трансформації у царині освіти, а й на якісно новий щабель підноситься її суспільна значущість і цінність.
Українська система вищої освіти опинилася перед дилемою: йти по шляху вдосконалення традиційних і раніше створених механізмів, або ж слід знаходити альтернативні і прогресивніші напрями розвитку вищої школи. Формулювання проблеми, таким чином, вже спочатку містить в собі методологічну помилку, оскільки фактично ігнорується або зменшується значущість принципу діалектичної спадкоємності між різними (нехай навіть діаметрально протилежними) системами освіти, що веде заздалегідь до абсолютизації передбачуваного нового по реформуванню змістовних змін діяльності вищої школи. При цьому забувається той факт, що будь-яке реформування не може бути здійснено без одночасного звернення до досвіду минулого, до цілей і завдань сьогодення і майбутнього. Яскравим підтвердженням тому є спроба прискореного впровадження у навчальний процес в українських вузах Болонської системи викладання і освоєння знань студентами.
 
Список використаних джерел:
1. Поппер К.Р. Объективное знание. Эволюционный подход / К.Р. Поппер. – М.: Эдиториал УРСС, 2002. – 384 с.
2. Никифоров А.П. От формальной логики к истории науки / А.П. Никифоров. – М.: Наука, 1983.  214 с.
3. Винер Н. Право и коммуникация / Н. Винер. – СПб.: Издательство Питер, 2001. – С.103-109.
4. Леонтьев А.Н. Деятельность и личность / А.Н. Леонтьев // Вопросы философии. – 1974. – №4. – С. 87-97. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція