... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №3
На сучасному етапі розвитку суспільних відносин, питання щодо необхідності запровадження дієвого та ефективного способу захисту прав та законних інтересів чисельних груп осіб широко обговорюється у науковій спільноті. Враховуючи те, що на цей час триває розбудова зазначеного механізму захисту не тільки на теоретичному, а й на законодавчому рівні, застосування групового позову у цивільному судочинстві набуває значної актуальності та практичної значимості. 
Недостатність нормативно-правого регулювання створює передумови для здійснення вченими-процесуалістами ґрунтовного наукового дослідження з метою проведення аналізу як позитивних, так і негативних рис, що властиві механізму групового захисту. 
Різноманітні підходи до визначення ознак групового позову знайшли своє відображення у працях Г.О. Аболоніна, Ю.В. Білоусова, В.В. Борщенко, А.В. Губської, Б.О. Журбіна, В.В.Колосова, Д.Я. Малєшина, В.А. Миколаєць, Т.В. Степаненко, Ю.Ю. Трача, В.В. Яркова та ін.
Суть групового позову як механізму захисту чисельних груп осіб розкривається за допомогою характеристики його специфічних ознак.
По-перше, груповому позову притаманна універсальність. Так, цей механізм може бути застосований як результативний спосіб захисту будь-яких суспільних відносин, де виникають конфлікти, які зачіпають права, свободи та законні інтереси чисельних груп осіб, не обмежуючись при цьому рамками однієї галузі права. Найпоширенішими прикладами масових порушень чисельних прав осіб є випадки продажу неякісних товарів, невиплати заробітної плати працівникам підприємств, установи, організації, масових аварій на будь-яких видах транспорту, неповернення банківськими установами грошових вкладів вкладникам, надання неякісних житлово-комунальних, туристичних послуг, при порушенні авторських та суміжних прав, у сфері будівництва на первинному ринку житла та ін. Як вбачається з наведеного, сфера поширення таких порушень сягає як договірних, так і деліктних правовідносин. 
По-друге, численність персонального складу учасників групи. Зазначена риса є однією з визначальних, що відрізняє груповий позов від суміжних процесуальних інститутів, яку слід розглядати, з одного боку у «широкому розумінні» – як групу, яка об’єднує у собі усіх потенційних носіїв порушених прав та законних інтересів осіб, на захист яких подається груповий позов, безпосередня участь у судовому процесі яких є практично неможливою, а з іншого – необхідність наявності певної мінімальної кількості учасників. При цьому, зарубіжний досвід закріплює різні підходи стосовно визначення такого мінімуму, так, наприклад, у Російській Федерації визначено, що до подання позовної заяви до суду до неї повинно приєднатись не менш як п’ять осіб, в Австралії – не менш як сім осіб, канадське процесуальне законодавство передбачає наявність двох і більше позивачів [3, с. 303].
Вважаємо за доцільне закріпити у процесуальному законодавстві України мінімальний «бар’єр» на рівні п’яти осіб, які повинні приєднатись до групового позову. Слід зауважити, що вказана вище мінімальна кількість учасників є лише передумовою формування чисельної групи осіб, потенційний розмір якої може досягати сотень, тисяч, а інколи й мільйонів учасників.
По-третє, єдність способу захисту усіх вимог осіб, інтереси яких захищаються груповим позовом. Характеризуючи вказану ознаку необхідно зазначити, що як і особа, яка ініціює процес, так і учасники, які приєднались до групи, повинні використовувати єдиний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, передбачений статтею 16 ЦК України. Таким чином, непідтримання одним з потенційних носів порушеного, невизнаного або оспорюваного права, обраного способу захисту суб’єктами, що приймають участь у груповому позові, ставить такого суб’єкта перед дилемою: чи приєднатись до групового позову чи здійснювати захист власних прав та інтересів за допомогою «індивідуальної» позовної заяви.
По-четверте, співпадіння фактичних і правових підстав групового позову [4, с. 148]. Вказана ознака складається з двох взаємодоповнюючих складових частин, які слід розглядати в їх поєднанні, оскільки наявність лише одної з них не дає можливості стверджувати про порушення прав та законних інтересів чисельної групи осіб. Так, фактичний критерій вказує на ідентичність обставин, що стали спільними і в яких опинилась група осіб, чиї права та законні інтереси порушуються, зазначаючи на певний юридичний факт. 
А юридичний – вказує на спільну правову природу прав та законних інтересів, що порушуються, не визнаються чи оспорюються.
По-п’яте, наявність спільної для чисельної групи осіб сторони цивільного процесу з протилежним інтересом. Традиційно багаточисельна група формується на стороні позивача, у зв’язку з цим особа (особи), яка на думку чисельної групи осіб порушила права та законні інтереси повинна бути спільною для всіх її учасників. Наявність єдиного відповідача є не менш важливим критерієм, що відрізняє груповий позов з поміж інших механізмів захисту, оскільки саме за його допомогою, стає можливим диференціювати учасників тієї чи іншої групи права, якої зазнали порушення.
По-шосте, специфічний суб’єктний склад групового позову та наявність різного обсягу процесуальних права та обов’язки у його учасників. Позивач-представник є одним із членів групи осіб, у зв’язку з порушенням прав, якої ініціюється розгляд справи за груповим позовом. Така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки позивача. Поза всяких сумнівів, особи, що приєдналися до групового позову, мають яскраво виражений матеріальний і процесуальний інтерес у результаті розгляду справи, оскільки факт приєднання таких осіб до групи свідчить про те, що вони є такими ж носіями порушеного права, як і позивач-представник, проте такі особи наділяються, як правило, дещо звуженими процесуальними правами та обов’язками на відміну від позивача-представника [5, с. 1690].
По-сьоме, позивач-представник захищає не тільки власні порушені, невизнані чи оспорювані права та законні інтереси, а й осіб, що приєднались до групового позову. Слід звернути увагу на те, що при цьому позивач-представник діє без будь-якої довіреності з боку таких учасників, що значно полегшує на практиці захист їх прав та законних інтересів. Позивач-представник захищає так званий «груповий інтерес», який носить спільний характер як для нього самого так і для усіх осіб, що приєднались до групи, так і тих, що до неї приєднаються у майбутньому.
По-восьме, тотожність предмета доказування стосовно фактів, що обґрунтовуються учасниками групи. Підтримуємо думку висунуту В.А. Миколаєць, яка стверджує, що предмет доказування у справах за груповими позовами можна умовно поділити на дві частини: обґрунтованість вимоги групи та належність вимоги кожному з учасників групи. Питання обґрунтованості вимоги групи має спільний характер і полягає у тому, наскільки доведеною є узагальнена вимога цієї групи до цього відповідача. Належність вимоги кожному з учасників групи вказує на доведеність правомірності включення кожної окремої особи до групи [6, с. 10-11]. Таким чином, у справах за груповими позовами предмет доказування складається з двох взаємопов’язаних частин – загальної та індивідуальної. За цих умов, положення ч. 1 ст. 60 ЦПК України щодо зобов’язання кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень потребує специфічного застосування. Так, виникає певний розподіл тягаря доказування, в рамках загального предмету доказування доведення тих чи інших обставин здійснюється позивачем-представником, а в частині індивідуального – кожним учасником групи.
По-дев’яте, рішення суду, винесене у справах за груповим позовом є обов’язковим не тільки для осіб, які безпосередньо приймали участь у судовому процесі, а для учасників групи, які такої участі не брали. Традиційною є думка про те, що рішення суду є вираженням закону по відношенню до конкретних відносин. Зауважимо, що, у такому рішенні група, яка на момент подачі групового позову була невизначеною, остаточно персоніфікується. 
Рішення у справах за груповими позовами мають власну особливість, що відрізняє їх від рішень винесених за «індивідуальними» позивними заявами. Так, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Погоджуємося з твердженням М.В. Степанчук, що обставини, встановлені у справах за груповими позовами, преюдиціальні не тільки для осіб, які приймали участь у процесі, а й для всіх інших учасників групи у справах по іншим позовам до того ж відповідача [5; с. 1690]. У зв’язку з цим у таких осіб не буде необхідності доводити повторно те, що вже встановлено у рішенні суду при розгляді справи за груповим позовом, так званий загальний предмет доказування, що сприятиме процесуальній економії та забезпечить більш динамічний розгляд справи. 
  У свою чергу, груповому позову притаманне отримання учасниками групи загального позитивного результату. У випадку винесення судом позитивного рішення усі часники групи отримають у певній мірі спільний результат розгляду спору, що виник між учасниками даного процесу. Зокрема, зауважимо, що груповий позов забезпечує досягнення соціального ефекту, оскільки одночасно захищається як публічний (присікається протиправна діяльність якого-небудь підприємства, установи, організації), так і приватноправовий інтерес (учасники групи отримують відшкодування за завдану матеріальну шкоду). Таким чином, кожен учасник групи отримує певне відшкодування завданих йому матеріальних збитків, поновлення порушених прав та законних інтересів. 
Отже, вказані ознаки встановлюють відмінності групового позову від позову в його класичному розумінні, даючи можливість виокремити його з поміж інших механізмів захисту прав та законних інтересів чисельних груп осіб, зайняти самостійну нішу серед процесуальних способів захисту цивільних прав та інтересів, а також сформулювати визначення поняття групового позову: груповий позов – це матеріально-правова вимога, звернена до суду щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів як учасників чисельної групи осіб, які не приймають безпосередньої участі у процесі, так і інтересів суб’єкта (суб’єктів), який звернувся до суду за захистом цієї групи, що має спільну фактичну та правову підставу її виникнення, пред’явлену до суду в установленій законом процесуальній формі, об’єднана єдиним способом захисту, а рішення поширюється на усіх учасників такої групи. 
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356.
2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004, №40-41, 42. – ст. 492.
3. Білоусов Ю.В. Груповий позов зарубіжний досвід та перспективи його використання в Україні [Текст] / Ю.В. Білоусов // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького інституту управління і права 2012 р. вип. І. – № 1 (41). – С. 295-309.
4. Миколаєць В.А. Місце групових позовів у системі масових позовів [Текст] / В.А.Миколаєць // Митна справа. – 2014. – № 2 (92) частина 2 книга 2. – С. 145-149.
5. Степанчук М.В. Решение арбитражного суда по групповому иску: практические проблемы реализации права на судебную защиту [Текст] / М.В. Степанчук // Актуальные проблемы российского права. – 2014. – № 8 (45). – С. 1689-1693.
6. Миколаєць В.А. Груповий позов у цивільному процесі України [Текст]: автор. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / В.А. Миколаєць: Нац. акад. внутр. справ. – К., 2014. – 20 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція