... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Незважаючи на досить часту констатацію, поняття «правовий простір» так і не стало загальновживаним в юридичній науці, і, на жаль, не отримало об’єктивного і докладного теоретичного дослідження.
Ознайомлення з науковою юридичною літературою свідчить про те, що категорію «правовий простір», найчастіше пов’язують із просторово-територіальної складовою, тобто поняття «простір» інтерпретується насамперед як територіальні межі функціонування державної влади.
Вказаний підхід, на наш погляд, є занадто вузьким (обмеженим), тому можна підтримати тих науковців, які висловлюють думку про те, що до характерних рис «правового простору» необхідно віднести: безперервність, однорідність і цілісність правового простору; системно-структурний характер; внутрішню єдність правового простору; зовнішню єдність (єдність в міжнародно-правових відносинах); спадкоємність при формуванні правового простору держави [1, с. 120].
Отже, правовий простір слід сприймати як складну, багаторівневу і неоднорідну структуру, елементи якої залежать від багатьох факторів: (1) правовий простір  комплексна категорія, яка покликана відобразити в собі структуру і організацію здійснення владних функцій держави в межах своїх кордонів і в рамках міжнародно-правових, міждержавних зв’язків [2, с. 4]; (2) правовий простір тісно пов’язаний з механізмом правового регулювання, із соціально-політичними, економічними, організаційними та іншими умовами реалізації права; (3) центральним елементом правового простору, безумовно, є людина у всій складній системі комунікативних зв’язків [3, с. 21-26]; (4) правовий простір формується з урахуванням інтеграції суспільства в загальносвітовий простір.
Правовий простір кожної держави знаходиться у постійній динаміці, рухаючись у напрямку як вдосконалення внутрішньодержавних складових так і міжнародного (міждержавного) співробітництва, тобто участі та формуванні «єдиного правового простору». У цьому русі перевага належить ціннісній орієнтації, яка полягає в тому, що міжнародне право містить у собі найбільш загальні, цивілізаційні цінності, що впливають на формування як національних правових систем, так і правового простору в цілому.
Формування єдиного правового простору пов’язано з процесом конвергенції (лат. сonverge зближення), під яким розуміється широка взаємодія між різними правовими елементами. У ході конвергенції відбувається помітна трансформація національного права, модернізація правотворчого і правозастосовчого процесів.
Правова конвергенція може виражатися у вигляді різноманітних форм: зближення різних джерел права, нормативно-правових актів одного або різних рівнів, зближення між етапами правового регулювання, зближення правових норм і різних галузей права у вигляді систематизації законодавства тощо.
Процес юридичної конвергенції проходить у вигляді поступової трансформації відповідних взаємозв’язків та елементів, із використанням загальних або спеціальних юридико-технічних прийомів та засобів.
Складовими правової конвергенції вважаються процеси гармонізації, уніфікації та інтеграції.
Гармонізація – це процес цілеспрямованого взаємозближення правових систем, затвердження загальних інститутів і норм, усунення протиріч, інтегрування їх основних принципів і властивостей з урахуванням національної специфіки.
У правовій науковій літературі відділяють такі вимоги до цього процесу: (а) створення правових передумов для досягнення певної мети чи моделі розвитку; (б) безперервність; (в) системність; (г) адаптація до національних умов; (д) якісні параметри; (е) гармонізація практики; (ж) закріплення меж гармонізації.
Уніфікація права (лат. unus – один і facio – роблю) – це діяльність компетентних органів держави чи декількох держав, яка спрямована на вироблення правових норм, що однаково регулюють певні види суспільних відносин.
За своєю формою уніфікація права може проводитися шляхом укладення міжнародних договорів, прийняття модельних рекомендаційних законодавчих актів, застосування приблизних договорів міжнародних організацій, використання міжнародних звичаїв
Як бачимо, гармонізації й уніфікації в юридичному плані розрізняються за отриманими результатами: в першому випадку відбувається взаємозближення права, усунення протиріч, у другому – встановлюються однакові норми. 
Інтеграція (лат. integrum – ціле; integratio – поновлення) є формою міжнародно-правового співробітництва  процес взаємодії двох або декількох суб’єктів, в якому домінують спільні пошуки реалізації загальних інтересів. 
Міжнародна (міждержавна) правова інтеграція є зближення національних систем і їх об’єднання в єдину консолідовану систему на базі загальних правових принципів, цілей, стандартів. Міжнародна інтеграція характеризує правову взаємодію соціальних систем різних держав в межах певного географічного простору (регіональна правова інтеграція), а так само взаємодію національних систем з міжнародним правом (глобальна правова інтеграція).
Таким чином, уніфікація, гармонізація, інтеграція як способи правової конвергенції мають спільне ядро  всі вони є правотворчими процесами, спрямованими на створення нових правових норм, формами реалізації міжнародних зобов’язань. Основна ж відмінність між ними  у різній мірі конкретизації кінцевих продуктів  створення нових норм (у разі гармонізації), однакових норм (у разі уніфікації) або єдиних норм (у разі інтеграції). Тому першою стадією на шляху до побудови єдиного правового простору (хоча б у певній сфері або щодо певних держав) є процеси гармонізації; потім йде правова уніфікація, яка значно ближче до окресленої мети; потім настає ера інтеграції.
 
Список використаних джерел:
1. Барциц И.Н. Правовое пространство: основные признаки и закономерности развития / И.Н. Барциц // Ежегодник российского права. – М.: Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации, 2000. – С. 110-123.
2. Суханов В.В. Правовое пространство и его формы: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / В.В. Суханов. – М., 2005. – 22 с.
3. Козюк М.Н. Правовое пространство и правовые коммуникации / М.Н. Козюк // Новая правовая мысль. – 2002. – № 1. – С. 21-26. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція