... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №1
Політика і право – дві категорії, які, так чи інакше, були визначальними елементами суспільно-політичного розвитку протягом усієї історії людства. Кожна історична епоха була пронизана політико-правовим розумінням дійсності, що знаходило своє відображення у міфології, релігії, філософії. Політичні та правові детермінанти суспільного життя були каталізатором державно-правового розвитку та визначали, в якому напрямі будуть розвиватись як окремі соціуми, так і держави в цілому. Безперечно, вказані категорії являлись цивілізаційними складовими, які характеризували особливості не тільки окремо взятої країни на певному історичному етапі, але і були визначальними ознаками для аналізу епохи в цілому. 
Політико-правові явища та процеси служили тим фундаментом, завдяки чому можна було досягнути вирішення ключових стратегічних завдань, пов’язаних із здобуттям та утриманням влади, як знаряддя для досягнення визначених цілей. Вони були міцним ідеологічним стержнем для формування, розвитку та маніпулювання суспільною свідомістю. Тому в центрі уваги теоретиків держави і права різних історичних епох були спроби аналізу низки політико-правових проблем, пов’язаних з особливостями історичного розвитку інститутів держави і принципів формування правової системи відповідного типу. Саме на основі такого аналізу і формуються різноманітні доктрини, що визначають особливості суспільно-політичного розвитку в певну історичну епоху. Період Середньовіччя, однозначно, не є виключенням. Більше того, саме в дану історичну епоху викристалізувалась політико-правова ідеологія, яка визначила увесь подальший розвиток державно-правових явищ та процесів у європейському суспільстві. 
На це, безперечно, мало вплив поширення християнства по усій Європі. Християнство стало тією фундаментальною засадою, яка визначила увесь подальший розвиток європейської цивілізації, адже воно стало втіленням Любові та знайшло свій прояв у гуманістичному сприйнятті оточуючого світу. Завдяки своїй морально-етичній та гуманістичній спрямованості, воно добилось певного універсального сприйняття людиною світу, що проявилось у виробленні концептуальної «доктрини віри». Вона ґрунтувалась на беззаперечності існування божественного начала та гріховності людини, що тягнуло за собою прагнення індивіда до духовної досконалості. 
Після драматичної інтермедії, пов’язаної з полемікою між християнським ірраціоналістом Тертуліаном і християнськими адептами грецького Логоса, в Європі на тисячу років утвердилась концепція обґрунтування Божественної волі. Християнство, яке вийшло з рук середньовічних богословів, отримало статус великого папського вчення, яким беззаперечно володіє Церква як інститут, що дарує спасіння [1, с. 77-78].
Причина, через яку християнство зуміло стати універсальною релігією середньовічної Європи, полягала у тому, що його основні принципи передбачали відкритість для всіх. Така відкритість стала одним з головних джерел західного християнства стараннями святого Августина, який зумів подолати усі існуючі протиріччя, пов’язані із різноманітними концепціями та тлумаченнями істинного розуміння та призначення релігії. Із торжеством августинівського вчення західне християнство, а разом з ним і західна цивілізація отримали цільну ортодоксію, яка зуміла утримати свої позиції на протязі тисячоліття [2, с. 174].
Оскільки християнство як релігія набуло свою практично функціональну спрямованість через державу, то в політичному вимірі раннього християнства деякі дослідники бачать головну причину перемоги над політичною теологією античності. «Витоки диференціації релігії і політики слід шукати в першу чергу не в трансцендентному характері християнської релігії, а в реаліях її існування як церковного правового інституту» [3, с. 55], тобто, іншими словами, без організаційного та правового обґрунтування церковного суверенітету, християнство було б лише частиною суспільного світогляду. 
В якості важливої соціокультурної умови для формування доктринальних підходів доби Середньовіччя особливе значення відіграв феномен католицизму, як своєрідної форми зв’язку релігійної і політичної влади. «В рамках католицизму, з однієї сторони, диференціювались відмінності релігії і політики як особливих сфер суспільного життя і форм соціальної практики, з іншої сторони, релігія набула політичний вплив, отримала можливість владарювати і управляти політично» [3, с. 55]. Таким чином, християнство як релігія отримала свою практичну функціональну спрямованість через державу. 
Із середини ХІ століття Католицька Церква поступово перетворюється на наймогутнішу організацію, яка, спираючись на величезні земельні і фінансові ресурси, намагається утвердитись на чолі всього феодального суспільства. Будучи головним творцем ідеологічної та державно-правової доктрини, Церква починає усвідомлювати необхідність політичної згуртованості та об’єднання середньовічного феодального світу, втілюючи свій план створення теократичної феодальної держави на чолі з Папою.
Ідея теократичної монархії мала величезний глибинний зміст, так як вперше була висловлена теорія об’єднаної Європи на основі християнської віри, що однозначно повинно було позитивно вплинути на її політичний, соціально-економічний, культурний та духовний розвиток. 
У ході розмежування церкви і держави інституціоналізуються відмінності між правом і мораллю, державним і звичаєвим правом. Церква, як виразник і представник вищої істини виступає проти спроб визначати закон і істину як похідні від політичної необхідності і являється носієм звичаєвого права [4, с. 63]. 
Якщо звичаєво-правова традиція знайшла своє продовження у вченнях християнських теологів, то традиція вивчення позитивного права виникла в більшості, «завдяки відродженню на початковому періоді епохи Середньовіччя ідей Риму, ідей, які забезпечили римському праву його високий авторитет. Європа, поряд з канонічним правом церкви, отримала в свої руки також і загальносвітське правове джерело. Починаючи з XI ст. політичне мислення процвітаючого середньовіччя, звичайно ж, не без певного впливу і навіювання зі сторони церкви, захопилось ідеєю створення універсальної у всіх змістах держави» [5, с. 175]. 
Авторитет церкви був настільки визначальним, що середньовічні юристи дещо змінили акценти римського права в сторону надання більшого значущості волі. Така консолідація призводить до того, що на перший план виходить канонічне право, яке стає пріоритетним з точки зору подальшого розвитку усієї правової системи. Як зазначає Н. Коркунов, «канонічне право є не що інше, як своєрідна модифікація римського права. Церква середньовіччя керувалась в своїх відносинах римським правом (ecclesia lege romana vivit), видозмінюючи його у відповідності до своїх потреб» [6, с. 73]. 
Таким чином, правова система, яка виникла в результаті Папської революції і, яка включала в себе нове канонічне право, яке було систематизоване у 1141 році Граціаном Болонським та папські декреталії, що знайшли кінцевий вираз в постановах ІV Лютеранського собору 1215 року – була транснаціональним зводом законів. 
Проаналізувавши політико-правові детермінанти, які визначали суспільно-політичний розвиток Середньовічної доби, можна констатувати, що філософською основою політико-правових ідей з точки зору їх доктринального оформлення була релігійна складова. Адже саме релігія була тією домінуючою формою суспільної свідомості, що визначала світогляд епохи. Теологічний світогляд був фундаментом Середньовіччя, її логічно-теоретичною основою. Для доби Середньовіччя основним категоріальним змістом політико-правових доктрин виступають ідеї непохитності церковної влади, домінування монархічної форми правління, яка б опиралась на владу Церкви, поєднання та ефективне співіснування звичаєвого, римського та канонічного права, які творять цілісну та домінуючу правову систему в загальноєвропейському масштабі.
 
Список використаних джерел:
1. Осборн Р. Цивилизация. Новая история Западного мира. / Роджер Осборн; пер. с англ. М. Колопотина. – М.: АСТ: Астрель, 2010. – 764 с. 
2. Трубецкой Е. Религіозно-общественный идеалъ Западного христіанства в ХІ-мъ въкъ. Идея божескаго царства въ творенняхъ Григорія VІІ-го и публицисттовъ – его современниковъ / Е. Трубецкой. – Выпускъ І. – Киевъ, Тип. С.В. Кульженко, 1897. – 511 с.
3. Шейнман М.М. Папство / М.М. Шейнман. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 216 с.
4. Букреев В.И. Этика права: от истоков права к мировоззрению: Учебное пособие / В.И.Букреев, И.Н. Римская. – М.: Юрайт, 1998. – 335 с.
5. Коркунов Н.М. История философии права. Пособие к лекциям. – 6-е изд. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1915. – 502 с.
6. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? / С. Хантингтон // Полис. – 1994. – № 1. – С. 33-48. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція