... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Великі методологи: Аристотель, Бекон, Декарт, Огюст Конт. 
Найважливіші відкриття робляться пізніше всього, але найцінніші відкриття – це методи. Ф.Ніцше
Початок кожної думки, і тим паче наукової як пізнавальної, пов’язаний із постановкою питання. У грецькій термінології є слово «проблема», яке етимологічно означає «висування» (pro – вперед) і власне «рух» (буквально кидати – barbo) [1, c. 462]. У цьому етимологічному основному значенні слово «проблема» у сфері думки означало б «висувати думку» або «ставити перед кимось питання».
Отже, основні елементи поняття про проблему – це: 1) рух думки і 2) не просто рух, але ще й рух уперед, тобто висування, дія від себе. До цих двох елементів необхідно додати ще два, пов’язані з вживанням слова проблема, а саме: 3) висування для захисту себе (в цьому випадку було б для захисту своєї думки – мета висування), 4) як захист за наявності різних можливостей, у цьому випадку різних можливостей вирішення питання. До цих чотирьох елементів додається п’ятий: кожна з можливої ймовірності вирішення має за собою вагомі аргументи.
Усе це пояснює, що постановка проблеми необхідна в кожній науковій роботі, її методологічно не може не бути. Навіть в описових (дескриптивних) роботах постановка проблеми необхідна, оскільки сам опис допускає різну ймовірність.
Через це постановку проблеми необхідно строго відрізняти від теми (метод тематичний). Аристотель поділяє проблеми на три групи: практичні, теоретичні і такі, які служать для досягнення якоїсь істини [2].
Отже, проблемою не є просто будь-яке запитання; з цієї ж причини не може бути названа проблемою і сама тема, навіть якщо її подано у вигляді запитання, адже попри наявність цієї зовнішньої форми, немає вказаних вище п’яти елементів проблеми.
Стосовно надалі характеру проблеми, то він особливо виражений в одному з п’яти елементів і саме ймовірності одного з декількох рішень найбільш вагомими аргументами. Звідси вирішення проблеми автором означає, що він захищає те рішення, яке для нього є найвагомішим і яке він готовий захищати й захищає у своєму науковому дослідженні.
Водночас усім викладом визначається і суть проблематичного методу як захисного для автора, що мав сміливість поставити запитання, звернене до інших, подібно до того, як воїн у греків, який викидає спис (проблема у греків – усе захисне, зокрема і спис). Звідси також зрозуміло, що суть, особливо наукового дослідження, виражається в проблемі, і без проблеми не може бути його пізнання.
Позитивні і негативні властивості проблематичного методу. Якщо думка, що виникла, обмежується рішенням питання, не передбачаючи інших можливостей його вирішення, то вона загалом залишається думкою першого плану, тобто найбільш поверхневою. Це не означає, що вона неправильна в самому вирішенні питання; проте в ній немає усвідомленості, всієї глибини, всього багатства думки. Тому позитивною стороною проблематичного методу слугує багатство змісту думки і найбільша ґрунтовність і доказовість, вагомість рішення, як така, що передбачає вибір рішення. Є люди, для яких усі питання прості, адже вони практично вирішені за шаблоном тієї епохи, в якій живуть ці люди.
Їхня думка загалом слабка, бездіяльна. Є люди, котрі постійно перебувають у пошуку, для них усюди є проблеми. Негативною стороною проблематичного методу є сама можливість багатьох швидких рішень, що, в разі слабкості думки, створює невпевненість і розбрід думок.
Технічне використання проблематичного методу. Думка, що ставить питання, виходить із якогось явища в широкому сенсі цього слова, тобто з того, що є в натурі або в самій думці (розумова натура).
Пояснимо технічне використання цього методу на прикладі загального характеру. У фольклорному матеріалі поставлено питання, де вночі проводить час сонце? Для деяких древніх людей це була проблема, оскільки вирішення цього питання припускало декілька, рішень, хоча й наївних: 1) сонце, як і люди, спить (у морі, оскільки сонце на заході опускалося в море), 2) сонце не спить, а йде, тобто перебуває в русі, щоб із західної точки спуску знову дійти до точки сходу, 3) сонце не повертається, а щоразу з новим сходом з’являється нове сонце, інше; таким чином у році загалом щонайменше 365 сонць. 4) Якщо сонце те саме, то як воно повертається? Відповіді давали різні. Вночі воно пливе в човнику із заходу на схід. Воно йде під водою. Там, де сонце опускалося в гори, воно йде через печери, гірськими земельними проходами. У фольклорі той самий мотив блукання героя в підземному царстві. 5) Уявляли, що Земля висить у повітрі, тому сонце здійснює свій рух довкола неї подібно до птаха, що облітає Землю. 6) Сонце має лише видимий рух; вказане ж явище сходу і заходу сонця пов’язане з рухом Землі довкола себе. Така проблема, що в давнину припускала різні вирішення, відображені в науковому фольклорі [3].
Технічно вирішення цієї проблеми передбачає насамперед зіставлення точок зору на вказане явище та встановлення через це протиріч. Зважаючи на констатовані протиріччя, те чи інше рішення поступово виключається, поки не залишається найбільш імовірне, в цьому сенсі правильне. Далі технічно необхідна сміливість думки, тобто заперечення й того, що бачить око, розглядаючи цю реальність, як таку, що лише здається. Останнє найважче, оскільки око саме по собі вважається найкращим доказом істинності як дійсності. Проте, особливо в науковій проблематиці, сміливість користування проблематичним методом необхідна для подальшого руху науки. Ця сміливість, звісно, не може бути поверхневою, запереченням для заперечення; а має бути запереченням як постулатом можливого досягнення істини через усунення протиріч.
Наведемо ще приклад, тепер у галузі юридичної методології. Проблема: яка природа (структура) купівлі-продажу?
На підставі позитивного матеріалу дано два вирішення. Це – операція зобов’язального права (німецьке законодавство, а також римське). Як операція зобов’язального характеру вона сама по собі не має речового ефекту. Для цього (стосовно рухомих речей) необхідна передача проданої речі (традиція). Остання є способом встановлення власності й на нерухому річ у римлян.
Інше вирішення: купівля-продаж як операція водночас є способом придбання права власності на рухомість (французьке, англійське законодавство). Тому місце купівлі-продажу було б по суті в речовому праві серед способів придбання права власності.
Попри різні вирішення питання про природу купівлі-продажу залежно від її характеру речового або зобов’язального права, основна структура цієї операції залишається однаковою і передбачає три суттєві елементи: угоду, ціну і предмет, що продається, відчужуваний. Практично сама проблема у двох вказаних вирішеннях загалом розв’язана по середній лінії шляхом виключень, що допускаються широко на користь відхилення від того чи іншого рішення. Проте цим проблема науково іще не вирішується. Технічно й тут, незважаючи на юридичний релятивізм самої проблеми, насамперед необхідне встановлення протиріч у сфері двох типів системи права. У Римі передача мала значення символу руки, що встановлює власність. Тому в Римі, поки не дотримано цього символу, немає і встановлення власності.
Передача з рук у руки в звичаєвому праві, наприклад українському, замінюється ударом (лясканням) руки однієї сторони об руку іншої сторони. Подача руки означає взагалі договір миру, дружбу. Тому й сама передача речі символізує в прадавньому праві купівлю-продаж у її прототипі, як взаємний дружній дар. Ціна була б тут зворотним даром. У сучасному праві висувається вагомий аргумент на користь передачі (рухомої речі) на користь обігу. Володіння річчю передбачає для добросовісних третіх осіб лише право власності у власників речі. Цей практичний аргумент є все-таки лише практичним вирішенням проблеми, хоча саме по собі воно надзвичайно цінне. А чисто наукове вирішення лежить, попри це, у площині структури всієї системи як нормативного громадянського суспільства. Оскільки сумлінність високо розвинена в суспільстві, для придбання власності вистачає угоди. Слово, саме по собі і без дії передачі, встановлює право власності.
Отже, значення методу силогізму в правознавстві умовне; проте технічно він допомагає у вирішенні проблеми як особливий вид підходу до послідовного мислення [4]. У цьому немає захисту формальної логіки, що розглядається як своєрідний підсобний метод у юридичній методології. Там, де немає pars pro toto, силогізм не є доказом сам по собі.
 
Список використаних джерел:
1. Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000.  680 с.
2. Аристотель. Топика / пер. с греч. А.В. Кубицкого. – М.: Эксмо, 1978. – 318 с.
3. Аристотель. Метафизика / пер. с греч. А.В. Кубицкого. – М.: Эксмо, 2008. – 608 с.
4. Арнаутова Л.П. Методологія та методи в правовій спадщині О.В. Стрілова / Л.П.Арнаутова // Актуальні проблеми держави і права. – 2010. – Вип. 12. – С. 289-295.
5. Дністрянський С.С. До юридичної методології / С.С. Дністрянський // Державний архів Тернопільської обл. – ф. Р3430. – оп. 1. – спр. 35. – арк. 1-27.
6. Кельман М.С. Розуміння методології правознавства в юридичній літературі / М.С.Кельман // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – № 2. – С. 3-12. 
7. Керимов Д.А. Вступительная статья к книге Радомира Лукича // Методология права / Д.А. Керимов. – М.: Прогресс, 1981. – С. 3-22. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція