... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
У науковій юридичній літературі під правовим простором розуміється сфера суспільних відносин, урегульована правом і найчастіше пов’язується з поняттям «сфера правового регулювання». Однак, порівняння зазначених явищ в контексті співставлення їх спільних і відмінних рис не проводилося. Тому, на сьогоднішній день відсутній теоретичний аналіз поняття «правовий простір».
Складність визначення поняття «правовий простір», пов’язана з тим, що дане явище є складною, багаторівневою, «рухомою» категорією. Залежно від того, якою системою права регулюються відповідні суспільні відносини, виділяють: 1) національний; 2) європейський; 3) загальносвітовий правовий простір та ін. Дане поняття може розширюватись чи звужуватись залежно від суспільних потреб у необхідності або відсутності правової регламентації тих чи інших суспільних відносин [1, с. 716; 2, с. 44].
Співвідношення поняття «правовий простір» та «сфера правового регулювання» розкривається, в першу чергу, через визначення оптимального обсягу правового регулювання суспільних відносин, що є свідченням якості правового простору. Однак, якщо в основі правового регулювання лежить розуміння його як одного з основних засобів державного впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, то ключовим для поняття «правового простору» необхідно починати з аналізу категорії «простір».
Як зазначає В.В. Суханов, категорія простору має для юридичної теорії методологічне значення, тому що вона є невід'ємним елементом знання про будь-які сторони права, про будь-яке правове явище. Дослідження природи правового простору передбачає вивчення широкого кола питань, що стосуються змісту державно-правового режиму території, складу території держави, вирішення правових колізій, питань здійснення внутрішніх і зовнішніх функцій держави і т.д. Кожен юридичний феномен розвивається в просторі, на певній території землі, а в даний час і в повітряному просторі і навіть у позаземному середовищі [3, с. 4].
Усі юридичні відносини, всі правові ситуації включають просторовий вимір, оскільки будь-які юридичні феномени завжди повинні бути локалізовані в просторі, в певному місці. Вивчення простору виступає як необхідна умова для аналізу і прогнозування розвитку держави і суспільства. Але просторові характеристики у правовій сфері суспільного життя мають свою специфіку, тому категорія правового простору не може бути підмінена філософською категорією простору. Як відомо, фундаментальні властивості простору в його філософському розумінні подібні до властивостей фізичного простору як найбільш елементарної форми даного феномена. Але категорія правового простору не може бути підмінена і його фізичною формою (що, однак, часто відбувається в юридичній теорії, коли простір прирівнюється до території).
Слід згадати, про дію нормативно-правових актів у просторі, яка характеризується обсягом фізичного простору, в межах якого поширюється його формальна обов’язковість на відповідних суб’єктів права. В Україні інтерпретація поняття фізичного простору або території держави офіційно унормована Законом України «Про державний кордон України» [4]. При цьому, теоретичні дослідження проблеми дії нормативно-правових актів в рамках державної території обмежується аналізом питання дії актів на всій території держави або на її частини і ступенем та роллю застосування норм міжнародного права в національній правовій системі. При цьому не завжди чітко формулюється саме поняття правового простору, його ознаки та темпоральні характеристики. Безумовно явище правового простору є набагато ширшою категорією, однак в будь-якому випадку включає в себе і дію нормативно-правових актів у просторі.
Необхідно погодитись з А.А. Федорченко, який зазначає, що розгляд правового простору в буквальному сенсі слова як якоїсь зовні осяжної території або як кордонів держави є досить простим і не відповідає складності даного феномена [5, с. 44-45]. А територіальний відтінок поняття правового простору обумовлений історичним аспектом його розвитку, оскільки в свідомості юристів право має суто територіально-часові межі впливу і розширюється внаслідок зміни кордонів держави. Однак сучасні процеси в суспільстві говорять про те, що прив’язка права до території тієї чи іншої держави не завжди є обов’язковою і визначальною.
Дослідження феномена «правового простору» на сучасному етапі пов’язано з розширенням і універсалізацією кордонів правових систем різних країн, що обумовлює вивчення його як самостійного правового і навіть геополітичного явища. Конкуренція держав і їх правових систем проявляється на рівні розширення обсягу їх інформаційно-нормативного впливу, а значить, розширення простору впливу за рахунок захоплення і освоєння чужих територій і кордонів, використання інформаційно-комунікативних технологій.
Якщо, при цьому взяти до уваги, що право – це інформація, яка впливає в першу чергу не на саму територію, а на людей, які можуть бути в будь-якому місці і в будь-який час, то простір набуває умовне значення як інформаційна складова, яка визначає не тільки сферу поширення права, а й можливості використання прав і обов’язків. Тобто простір не змінює своїх фізичних характеристик, а набуває нові соціально-правові параметри, що мають для людей важливе юридичне значення.
До того ж, простір є обов’язковим елементом правовідносин, причому він виступає не предметним середовищем, в якій ці відносини виникають і існують, а важливою їх характеристикою. Таким чином, якщо відштовхуватись від того, що право являє собою інформаційну систему, правовий простір стає дієвим інструментом впливу на свідомість суспільства, контролю і переваги в політичній, економічній та культурній сферах. Тобто, правовий простір являє собою багаторівневу систему, що включає територію, ресурси, суб’єкти та об’єкти правовідносин, при цьому надаючи справедливого характеру тому, що має юридичне значення в оточуючому середовищі. 
 
Список використаних джерел:
1. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С.Шемшученка, – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Вид-во «Юридична думка», 2012.  1020 с.
2. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редколегії) та ін. – К.: «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 1998–2004.– Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.
3. Суханов В.В. Правовое пространство и его формы: автореф. дис. на получение научн. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / В.В. Суханов. – М., 2005. – 26 с.
4. Про державний кордон України: Закон України, від 04 листопада 1991 р. № 1777–ХII: в редакції від 11.08.2013 // Відомості Верховної Ради України. – № 2, 1992.  Ст. 5.
5. Федорченко А.А. Правовое пространство: общие подходы / А.А. Федорченко // Новый юридический журнал. – 2012. – № 3. – С. 40-51. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція