legalactivity.com.ua

У науковій юридичній літературі під правовим простором розуміється сфера суспільних відносин, урегульована правом і найчастіше пов’язується з поняттям «сфера правового регулювання». Однак, порівняння зазначених явищ в контексті співставлення їх спільних і відмінних рис не проводилося. Тому, на сьогоднішній день відсутній теоретичний аналіз поняття «правовий простір».

Складність визначення поняття «правовий простір», пов’язана з тим, що дане явище є складною, багаторівневою, «рухомою» категорією. Залежно від того, якою системою права регулюються відповідні суспільні відносини, виділяють: 1) національний; 2) європейський; 3) загальносвітовий правовий простір та ін. Дане поняття може розширюватись чи звужуватись залежно від суспільних потреб у необхідності або відсутності правової регламентації тих чи інших суспільних відносин [1, с. 716; 2, с. 44].

Співвідношення поняття «правовий простір» та «сфера правового регулювання» розкривається, в першу чергу, через визначення оптимального обсягу правового регулювання суспільних відносин, що є свідченням якості правового простору. Однак, якщо в основі правового регулювання лежить розуміння його як одного з основних засобів державного впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, то ключовим для поняття «правового простору» необхідно починати з аналізу категорії «простір».

Як зазначає В.В. Суханов, категорія простору має для юридичної теорії методологічне значення, тому що вона є невід'ємним елементом знання про будь-які сторони права, про будь-яке правове явище. Дослідження природи правового простору передбачає вивчення широкого кола питань, що стосуються змісту державно-правового режиму території, складу території держави, вирішення правових колізій, питань здійснення внутрішніх і зовнішніх функцій держави і т.д. Кожен юридичний феномен розвивається в просторі, на певній території землі, а в даний час і в повітряному просторі і навіть у позаземному середовищі [3, с. 4].

Усі юридичні відносини, всі правові ситуації включають просторовий вимір, оскільки будь-які юридичні феномени завжди повинні бути локалізовані в просторі, в певному місці. Вивчення простору виступає як необхідна умова для аналізу і прогнозування розвитку держави і суспільства. Але просторові характеристики у правовій сфері суспільного життя мають свою специфіку, тому категорія правового простору не може бути підмінена філософською категорією простору. Як відомо, фундаментальні властивості простору в його філософському розумінні подібні до властивостей фізичного простору як найбільш елементарної форми даного феномена. Але категорія правового простору не може бути підмінена і його фізичною формою (що, однак, часто відбувається в юридичній теорії, коли простір прирівнюється до території).

Слід згадати, про дію нормативно-правових актів у просторі, яка характеризується обсягом фізичного простору, в межах якого поширюється його формальна обов’язковість на відповідних суб’єктів права. В Україні інтерпретація поняття фізичного простору або території держави офіційно унормована Законом України «Про державний кордон України» [4]. При цьому, теоретичні дослідження проблеми дії нормативно-правових актів в рамках державної території обмежується аналізом питання дії актів на всій території держави або на її частини і ступенем та роллю застосування норм міжнародного права в національній правовій системі. При цьому не завжди чітко формулюється саме поняття правового простору, його ознаки та темпоральні характеристики. Безумовно явище правового простору є набагато ширшою категорією, однак в будь-якому випадку включає в себе і дію нормативно-правових актів у просторі.

Необхідно погодитись з А.А. Федорченко, який зазначає, що розгляд правового простору в буквальному сенсі слова як якоїсь зовні осяжної території або як кордонів держави є досить простим і не відповідає складності даного феномена [5, с. 44-45]. А територіальний відтінок поняття правового простору обумовлений історичним аспектом його розвитку, оскільки в свідомості юристів право має суто територіально-часові межі впливу і розширюється внаслідок зміни кордонів держави. Однак сучасні процеси в суспільстві говорять про те, що прив’язка права до території тієї чи іншої держави не завжди є обов’язковою і визначальною.

Дослідження феномена «правового простору» на сучасному етапі пов’язано з розширенням і універсалізацією кордонів правових систем різних країн, що обумовлює вивчення його як самостійного правового і навіть геополітичного явища. Конкуренція держав і їх правових систем проявляється на рівні розширення обсягу їх інформаційно-нормативного впливу, а значить, розширення простору впливу за рахунок захоплення і освоєння чужих територій і кордонів, використання інформаційно-комунікативних технологій.

Якщо, при цьому взяти до уваги, що право – це інформація, яка впливає в першу чергу не на саму територію, а на людей, які можуть бути в будь-якому місці і в будь-який час, то простір набуває умовне значення як інформаційна складова, яка визначає не тільки сферу поширення права, а й можливості використання прав і обов’язків. Тобто простір не змінює своїх фізичних характеристик, а набуває нові соціально-правові параметри, що мають для людей важливе юридичне значення.

До того ж, простір є обов’язковим елементом правовідносин, причому він виступає не предметним середовищем, в якій ці відносини виникають і існують, а важливою їх характеристикою. Таким чином, якщо відштовхуватись від того, що право являє собою інформаційну систему, правовий простір стає дієвим інструментом впливу на свідомість суспільства, контролю і переваги в політичній, економічній та культурній сферах. Тобто, правовий простір являє собою багаторівневу систему, що включає територію, ресурси, суб’єкти та об’єкти правовідносин, при цьому надаючи справедливого характеру тому, що має юридичне значення в оточуючому середовищі. 

 

1. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С.Шемшученка, – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Вид-во «Юридична думка», 2012.  1020 с.

2. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редколегії) та ін. – К.: «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 1998–2004.– Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.

3. Суханов В.В. Правовое пространство и его формы: автореф. дис. на получение научн. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / В.В. Суханов. – М., 2005. – 26 с.

4. Про державний кордон України: Закон України, від 04 листопада 1991 р. № 1777–ХII: в редакції від 11.08.2013 // Відомості Верховної Ради України. – № 2, 1992.  Ст. 5.

5. Федорченко А.А. Правовое пространство: общие подходы / А.А. Федорченко // Новый юридический журнал. – 2012. – № 3. – С. 40-51. {jcomments on}