legalactivity.com.ua

Побудова суспільства в умовах демократії та належного правопорядку залежить від чітко визначеної правової політики держави у сфері регулювання відносин в тому числі і при визначенні відповідальності за вчинені протиправні дії або бездіяльність. Початковим пунктом цієї діяльності є попередження адміністративних правопорушень, які не мають великої суспільної небезпеки, але дезорганізують при цьому діяльність органів державної влади і управління, посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян [1, с. 5].

Спроби проведення адміністративної реформи в Україні передбачають створення якісно відмінного від колишнього режиму адміністративно-правового регулювання відносин між органами влади держави і громадянами. Ця відмінність полягає в тому, що тепер громадянин має стати рівноправним учасником відносин із державою. Мається на увазі встановлення, по-перше, рівних прав щодо вимагання належної поведінки з обох сторін, а також, по-друге, рівного юридичного захисту цих прав у разі їх порушення [2, с. 12].

    Уявлення про правову державу асоціюється з такими аспектами як порядок в суспільстві та захищеністю людини і громадянина. Зрозуміло, що ці пріоритетні напрями мають бути врегульовані правом і їх ефективність залежить від того, наскільки зміст права буде адекватний вимогам суспільних відносин. Тому орієнтири подальшої законотворчої роботи мають бути спрямовані на забезпечення та захист прав і свобод людини та громадянина, що є одним із першочергових завдань розбудови правової держави в Україні, та основоположним для всіх державних органів [3, с.76].

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність [4].

Служіння суспільству суб’єктів державної влади повинно полягати в утвердженні поваги до людини, ефективному виконанні закону та державних функцій у публічних інтересах. Це значить, що адміністративна спроможність органів публічної адміністрації, відповідно до проекту Концепції реформування публічної адміністрації в Україні, зумовлюється політикою самої держави, яка визнає права і свободи людини найвищою цінністю, що визначає зміст і спрямованість діяльності органів державної влади [5, с. 7].

 Громадянам на сьогодні в Україні надаються й гарантуються достатні можливості для вільного вибору моделі поведінки у її стосунках із державою. У випадках недотримання нею загальнообов’язкових правил поведінки, тобто виникнення протиріч між колективною волею, інтересами держави і волею окремих осіб, які ставлять перед собою протиправну мету, і яку вони задовольняють або бажають задовольнити протиправним шляхом, держава отримує реальну можливість легально примусити особу виконати правові приписи задля забезпечення правопорядку, законності, належного розвитку суспільства [6, с. 108].

Примус – це психологічний або фізичний вплив на певних осіб з метою спонукання, примушення їх виконувати правові норми. Примус вважають невід’ємною складовою здійснення державної влади, її засобом (методом), а в результаті – основною ознакою держави і правової системи загалом [7, с. 135].

Адміністративний примус є одним із видів державного примусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні риси, суть яких зводиться, до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об’єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Разом з тим адміністративний примус має низку характерних особливостей, а саме:

– адміністративний примус використовують у державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

– механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави й порядок застосування відповідних примусових заходів;

– адміністративний примус використовують для: а)запобігання вчиненню правопорушень; б)припинення адміністративних проступків; в) притягнення до адміністративної відповідальності [8, с. 163]. 

Влада через норми права здійснює примус і цей примус є невід’ємною рисою права, неодмінна і фундаментальна умова права в будь-якому суспільстві – це легітимне застосування фізичного примусу з боку суспільного уповноваженого органу. Право неможливо виконувати і дотримуватись без публічних, демократичних органів примусу, без органів, які будуть це право захищати, відтворювати. В цьому випадку таким суб’єктом виступає держава (або влада) [9, с. 58].

Держава, уповноважені нею органи мають право застосовувати легалізований примус від імені всього суспільства, підкоряючи членів спільноти встановленим ним правилам, навіть якщо вони розходяться з їх переконаннями. З цією метою використовується державна влада, апарат держави. Легалізація примусу, насилля з боку держави здійснюється відповідно до правових норм, які встановлюються самою ж державою, але які, як передбачається, виражають інтереси всього суспільства і схвалені ним [10, с. 11].

Примус можна розуміти як недотримання волі підвладного та зовнішній вплив на його поведінку з боку керуючого суб’єкта. Тоді, коли команда не виконана і порушена воля владного суб’єкта, він впливає на моральну, майнову, організаційну і фізичну сферу підвладного, щоб змусити діяти так, та досягти мети, яку передбачив керуючий суб’єкт [11, с. 197].

Таким чином, на сучасному етапі розвитку українського суспільства метою адміністративно-правового регулювання взаємостосунків громадян з органами виконавчої влади має стати регламентація таких основних форм і напрямків діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний і справді демократичний режим цих взаємостосунків на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина [12, с. 149].

Висновок. Таким чином, захист прав громадян виступає комплексною багатоплановою ознакою та функцією сучасної держави. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Усе це свідчить про засадниче значення захисту прав громадян для суспільного розвитку й формування сучасної правової держави, забезпечення та реалізації її соціального призначення щодо гарантування реальності прав і свобод людини та громадянина. Адміністративний примус здійснює завдання охорони та зміцнення нормальних управлінських відносин, є правовим засобом захисту суспільних відносин від протиправних дій, відновлення правомірного стану, забезпечення можливості практичної охорони громадського порядку, а також покарання винних осіб, які скоїли адміністративні правопорушення.

 

1. Остапенко О.І. Кваліфікація адміністративних правопорушень / О.І. Остапенко. – Львів, Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, 2000. – 173 с.

2. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування / В. Авер’янов // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.

3. Фелик В.І. Актуальні питання органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення / В.І. Фелик // Актуальні проблеми чинного адміністративного законодавства: шляхи подолання та перспективи вдосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ 30-31 травня 2008 року). – Івано-Франківськ: ПЮІ ЛьвДУВС, 2008. – С. 76-80.

4. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 14 берез. 2012р.: – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 64 с.

5. Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Центр політ.-правових реформ; Центр розвитку укр. законодавства, 1998. – 60 с.

6. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: Монографія / За заг. ред. В.К. Шкарупи. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.

7. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: монографія / А.Т. Комзюк; за заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с. 

8. Адміністративне право України: Підручник Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін. За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.

9. Іваницький А.М. Співвідношення понять влади і права / А.М. Іваницький // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнародної наукової конференції «Одинадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 23-24 листопада 2012 року): у 4-х част. – Частина перша. –Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2012. – С. 57-59. 

10. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец.12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А.Т. Комзюк. – Х., 2012. – 35 с.

11. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов / Д.Н. Бахрах. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 368 с.

12. Авер’янов В.Б. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Науково-виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2007. – 587 с. {jcomments on}