... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №2
Побудова суспільства в умовах демократії та належного правопорядку залежить від чітко визначеної правової політики держави у сфері регулювання відносин в тому числі і при визначенні відповідальності за вчинені протиправні дії або бездіяльність. Початковим пунктом цієї діяльності є попередження адміністративних правопорушень, які не мають великої суспільної небезпеки, але дезорганізують при цьому діяльність органів державної влади і управління, посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян [1, с. 5].
Спроби проведення адміністративної реформи в Україні передбачають створення якісно відмінного від колишнього режиму адміністративно-правового регулювання відносин між органами влади держави і громадянами. Ця відмінність полягає в тому, що тепер громадянин має стати рівноправним учасником відносин із державою. Мається на увазі встановлення, по-перше, рівних прав щодо вимагання належної поведінки з обох сторін, а також, по-друге, рівного юридичного захисту цих прав у разі їх порушення [2, с. 12].
    Уявлення про правову державу асоціюється з такими аспектами як порядок в суспільстві та захищеністю людини і громадянина. Зрозуміло, що ці пріоритетні напрями мають бути врегульовані правом і їх ефективність залежить від того, наскільки зміст права буде адекватний вимогам суспільних відносин. Тому орієнтири подальшої законотворчої роботи мають бути спрямовані на забезпечення та захист прав і свобод людини та громадянина, що є одним із першочергових завдань розбудови правової держави в Україні, та основоположним для всіх державних органів [3, с.76].
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність [4].
Служіння суспільству суб’єктів державної влади повинно полягати в утвердженні поваги до людини, ефективному виконанні закону та державних функцій у публічних інтересах. Це значить, що адміністративна спроможність органів публічної адміністрації, відповідно до проекту Концепції реформування публічної адміністрації в Україні, зумовлюється політикою самої держави, яка визнає права і свободи людини найвищою цінністю, що визначає зміст і спрямованість діяльності органів державної влади [5, с. 7].
 Громадянам на сьогодні в Україні надаються й гарантуються достатні можливості для вільного вибору моделі поведінки у її стосунках із державою. У випадках недотримання нею загальнообов’язкових правил поведінки, тобто виникнення протиріч між колективною волею, інтересами держави і волею окремих осіб, які ставлять перед собою протиправну мету, і яку вони задовольняють або бажають задовольнити протиправним шляхом, держава отримує реальну можливість легально примусити особу виконати правові приписи задля забезпечення правопорядку, законності, належного розвитку суспільства [6, с. 108].
Примус – це психологічний або фізичний вплив на певних осіб з метою спонукання, примушення їх виконувати правові норми. Примус вважають невід’ємною складовою здійснення державної влади, її засобом (методом), а в результаті – основною ознакою держави і правової системи загалом [7, с. 135].
Адміністративний примус є одним із видів державного примусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні риси, суть яких зводиться, до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об’єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Разом з тим адміністративний примус має низку характерних особливостей, а саме:
– адміністративний примус використовують у державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;
– механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави й порядок застосування відповідних примусових заходів;
– адміністративний примус використовують для: а)запобігання вчиненню правопорушень; б)припинення адміністративних проступків; в) притягнення до адміністративної відповідальності [8, с. 163]. 
Влада через норми права здійснює примус і цей примус є невід’ємною рисою права, неодмінна і фундаментальна умова права в будь-якому суспільстві – це легітимне застосування фізичного примусу з боку суспільного уповноваженого органу. Право неможливо виконувати і дотримуватись без публічних, демократичних органів примусу, без органів, які будуть це право захищати, відтворювати. В цьому випадку таким суб’єктом виступає держава (або влада) [9, с. 58].
Держава, уповноважені нею органи мають право застосовувати легалізований примус від імені всього суспільства, підкоряючи членів спільноти встановленим ним правилам, навіть якщо вони розходяться з їх переконаннями. З цією метою використовується державна влада, апарат держави. Легалізація примусу, насилля з боку держави здійснюється відповідно до правових норм, які встановлюються самою ж державою, але які, як передбачається, виражають інтереси всього суспільства і схвалені ним [10, с. 11].
Примус можна розуміти як недотримання волі підвладного та зовнішній вплив на його поведінку з боку керуючого суб’єкта. Тоді, коли команда не виконана і порушена воля владного суб’єкта, він впливає на моральну, майнову, організаційну і фізичну сферу підвладного, щоб змусити діяти так, та досягти мети, яку передбачив керуючий суб’єкт [11, с. 197].
Таким чином, на сучасному етапі розвитку українського суспільства метою адміністративно-правового регулювання взаємостосунків громадян з органами виконавчої влади має стати регламентація таких основних форм і напрямків діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний і справді демократичний режим цих взаємостосунків на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина [12, с. 149].
Висновок. Таким чином, захист прав громадян виступає комплексною багатоплановою ознакою та функцією сучасної держави. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Усе це свідчить про засадниче значення захисту прав громадян для суспільного розвитку й формування сучасної правової держави, забезпечення та реалізації її соціального призначення щодо гарантування реальності прав і свобод людини та громадянина. Адміністративний примус здійснює завдання охорони та зміцнення нормальних управлінських відносин, є правовим засобом захисту суспільних відносин від протиправних дій, відновлення правомірного стану, забезпечення можливості практичної охорони громадського порядку, а також покарання винних осіб, які скоїли адміністративні правопорушення.
 
Список використаних джерел:
1. Остапенко О.І. Кваліфікація адміністративних правопорушень / О.І. Остапенко. – Львів, Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, 2000. – 173 с.
2. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування / В. Авер’янов // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
3. Фелик В.І. Актуальні питання органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення / В.І. Фелик // Актуальні проблеми чинного адміністративного законодавства: шляхи подолання та перспективи вдосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ 30-31 травня 2008 року). – Івано-Франківськ: ПЮІ ЛьвДУВС, 2008. – С. 76-80.
4. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 14 берез. 2012р.: – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 64 с.
5. Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: Центр політ.-правових реформ; Центр розвитку укр. законодавства, 1998. – 60 с.
6. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: Монографія / За заг. ред. В.К. Шкарупи. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.
7. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: монографія / А.Т. Комзюк; за заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с. 
8. Адміністративне право України: Підручник Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін. За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.
9. Іваницький А.М. Співвідношення понять влади і права / А.М. Іваницький // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнародної наукової конференції «Одинадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 23-24 листопада 2012 року): у 4-х част. – Частина перша. –Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2012. – С. 57-59. 
10. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец.12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А.Т. Комзюк. – Х., 2012. – 35 с.
11. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов / Д.Н. Бахрах. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 368 с.
12. Авер’янов В.Б. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Науково-виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2007. – 587 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція