... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №3
У сучасному вітчизняному правознавстві церковній власності не приділяється достатньо уваги, і взагалі її не прийнято розглядати як різновид публічного майна, до якого як відомо відносять державне, комунальне та публічне майно змішаної (спільної) власності [2, с. 485]. Хоч в останній час спектр суб’єктів публічної власності поступово розширюється і до таких нерідко відносять не тільки державу, суб’єкти адміністративно-територіального устрою країни, міста, територіальні громади, але також партії, церкву і т.п. Також називають два найбільш відомих способи створення публічного майна: за рахунок націоналізації (одержавлення) і за рахунок бюджету. Слід відмітити, що не один із цих способів не характерний для церковної власності. Але чомусь вважається, що це привід для віднесення церковної власності до категорії приватної, як це часто роблять цивілісти [1, с. 110]. 
Як для прикладу, з історії правової думки, за Українським кодексом 1743 року, деякі речі в цивільно-правовому обороті підлягали певним обмеженням. Таким чином, за загальним правилом, з цивільно-правового обороту було виключено предмети, що вживаються в церкві під час «служби Божої», як от: «ризи (богослужбовий одяг священнослужителів, найчастіше зі золотої або срібної парчі – в українських церквах також з полотна, прикрашений вишивкою) [2], потіри (літургійна посудина для освячення вина і прийняття причастя у вигляді чаші на високій ніжці) [3], та інші сосуди, книги, а також приналежні церкві нерухомі добра». Купувати ці речі заборонено, виключаючи випадки коли буває потрібно викупити полоненого або годувати бідних під час голоду, або на задоволення не відкладних потреб церкви; в таких випадках церковні речі можна продати тільки християнам або перед продажем перелити їх (речі з металу) [4, с. 127]. 
Таким чином, це майно не могло бути у приватній власності чи передаватись у спадок, та слугувало виключно «публічним інтересам» суспільства або певної територіальної громади, на якій проживають відповідні прихожани. Якщо ж воно і відчужувалось то тільки для задоволення фактично тих же публічних інтересів, що є ознакою самого поняття публічного майна. 
Хоча на сьогоднішній день виходячи із документу прийнятому Освяченим Архієрейським собором 2000 року відомому як «Основы социальной концепции Русской Православной Церкви» котрий поділяє і Українська православна церква, що трактується наступним чином: «Церква визнає існування різноманітних форм власності таких як державна, суспільна, корпоративна, приватна і змішана, які в різних країнах отримали різноманітне укорінення в ході історичного розвитку. Сама Церква не віддає перевагу жодній із перелічених форм (розділ VІІ п. 3). Однак відмічає (п. 4), що «особливу форму власності представляє майно релігійних організацій» [1, с.111; 5]. 
Звісно майно релігійних організацій може утворюватись за рахунок різних надходжень, однак відомо, що основним компонентом його утворення – це добровільні пожертви віруючих людей, які утворюють такий вид публічного майна, як публічно-грошові кошти. Таким чином зазначений вид публічного майна в подальшому перевтілюються у певні речі матеріального світу використовувані церквою для виконання своїх релігійних завдань перед віруючими людьми. 
Додатковим аргументом слугує і те, що як відомо, ціллю церковного майна є забезпечення релігійної діяльності конкретних організацій. Фізичні особи це майно не можуть поділити у своїх сугубо приватних інтересах, не можуть присвоїти і передати у спадок. Таким чином, як стверджують дослідники цього питання, ця особливість формування і цільового призначення церковного майна також свідчить про те, що це далеко не приватна форма власності, оскільки вона створюється для забезпечення виключно публічних інтересів [1, с.111]. 
Також слід зазначити, що вітчизняними дослідниками публічного майна здійснено класифікацію його видів за такою категорією як «залежно від способу утворення – штучного походження», таким чином спираючись на вище розглядане майно, можна було б додатково доповнити або виділити в окрему класифікацію видів публічного майна, однак в самій цій категорії «залежно від способу утворення», як за режимом утворення: за рахунок пожертвувань або благодійної допомоги фізичних осіб.
Отже, виходячи із вище викладеного, можна зробити висновок, що церковне майно або ж майно релігійних організацій – це публічне майно загального користування, змішаної форми власності, яке залежно від способу свого утворення є штучного походження. А також за режимом утворено з пожертвувань фізичних осіб та служить для задоволення публічних інтересів окремих категорій людей, які притримуються певної течії віросповідання, яке висвітлює церква чи релігійна організація, до якої вони віднесені по вірі. 
 
Список використаних джерел:
1. Экономико-правовые исследования в ХХІ веке: правовые проблемы эффективного использования объектов публичной собственности: Материалы Седьмой международной научно-практической интернет-конференции (г. Донецк, 22-29 апреля 2011 г.) / науч. ред. В.К.Мамутов; НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. – Донецк: Изд-во «Ноулидж» (донецкое отделение), 2011. – 158 с.
2. Потир: wikipedia, the free encyclopedia [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org 
3. Ризи: wikipedia, the free encyclopedia [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org
4. Яковлів А. Український кодекс 1743 року «Права, по которымъ судится малоросійський народъ» / А. Яковлів. – Записи наукового товариства імені Шевченка, Том CLIX.: Мюнхен, Кооперативне видавництво «Заграва». – 210 с.
5. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви // Альфа и Омега. (Ученые записи Общества для распространения Священного Писания в России). – 2000. – № 3 (25). – С. 135-186.
6. Загальне адміністративне право: підручник / [І.С. Гриценко, Р.С. Мельник, А.А.Пухтецька та інші]; за заг. ред. І.С. Гриценко. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – 568 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція