... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №3
У ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, перше місце в якому відведено визнанню права. Одразу потрібно зазначити, що в національному цивільному законодавстві легального визначення визнанню права не надано, а наведені у юридичних джерелах його визначення далекі від досконалості, отож у повному обсязі не враховують особливостей цього способу захисту [1, с. 285]. Так, свого часу Д.Н. Латипов, беручи до уваги судову практику касаційної інстанції, визнання права розглядав як спосіб судового захисту, що являє собою відображення у судовому акті права, яке виникло на законній підставі і наявність якого не визнано ким-небудь із учасників правовідносин [2, с.51]. Сучасний погляд на аналізований у цьому дослідженні спосіб захисту цивільних прав та інтересів залишається незмінним. Адже, приміром, Р.В. Падун під поняттям «визнання права» так само розуміє судовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який обов’язково потребує відображення в судовому акті, що підтверджує наявність існуючого суб’єктивного права, яке не визнають інші учасники (учасник) цивільних правовідносин [3, с. 3]. Проте О.П. Печений зауважує, що у визначенні, наведеному Д.Н. Латиповим (повною мірою це стосується і визначення, наданого Р.В. Падуном. – А.Ш.), не враховано, що визнання права в нинішніх правових реаліях може охоплювати не лише констатацію уже існуючого права, а й встановлення права (наприклад, встановлення права власності, встановлення сервітуту судом) або його обтяження. Крім того, вчений дотримується позиції, згідно з якою визнання може бути реакцією як на невизнання, так і оспорювання права. Сутність визнання права найбільш повно, як вважає О.П. Печений, відображено у розумінні його Ю.Д. Притикою [1, с. 285], на думку якого цей спосіб захисту застосовується у випадку спору між суб’єктами цивільних прав з приводу наявності або відсутності правовідносин і, відповідно, наявності чи відсутності цивільних прав та обов’язків [4, с. 29]. О.П. Печений у результаті здійсненого аналізу літератури з окресленого питання найбільш повно виокремив основні ознаки визнання права як способу захисту. Так, при визнанні права предметом судового захисту є не право, а охоронюваний законом інтерес особи у відновленні визначеності суб’єктивного права, що захищається судом, який констатує належність спірного права цій особі. Визнання права зумовлене його відсутністю, спірністю, невизнанням, іншими перешкодами – усе це поєднано з правомірним інтересом відповідної особи їх усунути. Невизначеність у відносинах, які потребують визнання, може бути обумовлена неможливістю документального чи іншого визначеного у чинному законодавстві підтвердження суб’єктивного права [1, c. 285-286]. Проте у контексті наведеного зауважимо: якщо раніше спостерігалася певна неоднозначність підходів щодо визначення підстав для застосування визнання права, то на сьогодні здебільшого наявна тенденція до застосування цього способу захисту у випадках їх невизнання, оспорювання, а також порушення чи загрози вчинення таких дій у майбутньому [5, с. 195]. 
На винятковий порівняно з іншими способами захисту цивільних прав характер визнання права вказує Л.В. Кузнєцова, пояснюючи це тим, що можливість застосування того або іншого способу захисту існує лише для управомоченої особи, тобто особи, за якою існуючим публічним порядком визнається наявність порушеного права. У цьому розумінні правильним є висновок про переважаючий характер визнання права над іншими способами захисту цивільних прав. Інститут визнання права є одночасно і матеріальним, і процесуальним. В основному це зумовлено тією обставиною, що визнання права за формою – винятково юрисдикційний (судовий) спосіб захисту цивільних прав, а також тим, що воно має власну специфіку та давню історію, що надає йому можливість виокремитись у самостійне явище процесуального характеру [6, с. 20]. У свою чергу, наведене можна розширити позицією Д.Н. Латипова про те, що визнання права реалізується лише у юрисдикційній судовій формі захисту, оскільки його застосування передбачає наявність спору між заінтересованими особами щодо наявності (відсутності) суб’єктивного права, для вирішення якого необхідна наявність спеціальної владної (судової) компетенції [2, с. 10]. Водночас О.П. Вершинін, обґрунтовуючи концепцію розмежування матеріально-правових і процесуальних способів захисту суб’єктивних цивільних прав, у визнанні права вбачає тільки спеціальний процесуальний спосіб захисту оспореного цивільного права [7, с. 26-27]. Натомість М.С. Мурашко такий висновок вважає необґрунтованим, адже, на його погляд, визнання суб’єктивного права не може бути, зокрема, за відсутності матеріально-правової підстави, інакше, вирішуючи питання щодо володіння чи не володіння суб’єктом відповідним правом, необхідно враховувати не матеріально-правову, а лише процесуальну природу спірних відносин [8, с. 102-103]. Визнання права у системі способів судового захисту майнових цивільних прав та інтересів характеризується, зокрема, такими основними особливостями: по-перше, універсальністю, оскільки може бути застосоване у всіх цивільних правовідносинах [1, с. 283]; по-друге, здатністю усувати невизначеність у взаєминах суб’єктів і створювати необхідні умови для реалізації права та запобігання з боку третіх осіб дій, які перешкоджають його нормальному здійсненню [9, с. 346-347]; по-третє, може бути застосоване і як самостійний спосіб захисту, якого буде достатньо для захисту порушеного права заінтересованої особи за відсутності вимоги про присудження, й при цьому можливе відновлення порушеного права у повному обсязі [2, с. 10], і поглинатися іншими способами захисту цивільних прав та інтересів [1, с. 288] (до того ж залежно, наприклад, від характеру порушеного майнового права або інтересу може поєднуватися судом ще з яким-небудь одним або навіть декількома способами захисту) [10, с. 59]. 
 
Список використаних джерел:
1. Харьковская цивилистическая школа: защита субъективных гражданских прав и интересов: монография / И.В. Спасибо-Фатеева, М.Н. Сибилев, В.Л. Яроцкий и др.; под. общ. ред. И.В. Спасибо-Фатеевой. – Х.: Право, 2014. – 672 с.
2. Латыпов Д.Н. Признание права как способ защиты гражданских прав: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Д.Н. Латыпов. – Пермь, 2010. – 173 с.
3. Падун Р.В. Визнання права як спосіб захисту цивільних прав та інтересів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Р.В. Падун. – К., 2014. – 18 с.
4. Притика Ю.Д. Проблеми захисту цивільних прав та інтересів у третейському суді: монографія / Ю.Д. Притика. – К.: Ін Юре, 2006 – 633 с.
5. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): [монографія] / відп. ред. Я.М. Шевченко. – К.: КНТ, 2008. – 626 с.
6. Кузнецова Л.В. Признание права как способ защиты гражданских прав / Л.В.Кузнецова // Право и экономика. – 2004. – № 11. – С. 20-25.
7. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1997. – 164 с.
8. Мурашко М.С. Судебная защита субъективных гражданских прав: дисс. ... кандидата юрид. наук: 12.00.03 / М.С. Мурашко. – Санкт-Петербург, 2000. – 124 с. 
9. Цивільне право: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, М.В.Домашенко та ін.; за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – [2-ге вид., переробл. та допов.]. – Х.: Право, 2014. – Т. 1. – 656 с.
10. Еремеев Д.Ф. Охрана имущественных прав советских граждан / Д.Ф. Еремеев. – Минск: Беларусь, 1970. – 80 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція