... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №3
За Конституцією України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1]. Для реалізації цього принципу громадяни України мають право, зокрема, укладати трудові договори з іноземними наймачами як на території України, так і за кордоном.
Зовнішня трудова міграція характерна для України і вона має різноспрямований характер – схід/захід. Число українських громадян, які постійно працюють за межами України, постійно зростає. При цьому, держава намагається приймати відповідні заходи щодо захисту своїх громадян, тому що дискримінація громадян України, що працюють за кордоном - доведений факт.
Одними з основних причин трудової міграції є безробіття та низький рівень доходів. Можна відзначити невідповідність оплати праці сучасним потребам і зростання вимог роботодавців до якості робочої сили, що спричиняє подальше соціальне розшарування та малозабезпеченість населення.
Україна перейшла на суто комерційні принципи фінансування соціальної сфери, зокрема медицини й охорони здоров’я. Унаслідок цього виникло масове намагання максимально економити на ціні робочої сили, щоб досягти конкурентних переваг на світових ринках, замість того, щоб підвищувати її за рахунок технологічного оновлення виробництва та вищої продуктивності праці.
Країни–експортери робочої сили мають великий досвід у цій сфері. У межах загальних заходів зі сприяння розвитку малого та середнього підприємництва мігрантам, котрі поверталися на Батьківщину, або членам їхніх сімей надавали спеціальні пільги у разі відкриття власного бізнесу.
У Греції, наприклад, у початковий період діяльності їх звільняли від сплати податків. Вони мали право на безмитне або пільгове ввезення на Батьківщину придбаних у країні працевлаштування машин, інструментів та власної справи чи господарювання на землі. Пільги надавалися також кооперативам колишніх мігрантів, зокрема житловим [2].
В Югославії було налагоджено таку систему, коли промислові підприємства, що потребували певного устаткування, могли скористатися послугами працівника-мігранта. Він поставляв відповідний верстат і тим самим отримував право на працевлаштування на підприємстві для себе чи членів своєї родини. Замість верстата на тих самих умовах така особа могла надати підприємству валютний кредит для придбання необхідного обладнання [3].
Для визначення права, яке регулюватиме подібні трудові відносини, у ст. 8 КЗпП України закріплена норма про те, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян регулюються законодавством держави, у якій здійснюється працевлаштування працівника, і міжнародними договорами України.
Крім того, ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» [4] передбачає два випадки, коли праця громадян України за кордоном буде регулюватись правом України: а) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; б) громадяни України уклали з роботодавцями – фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота. 
Громадяни України мають право на укладання трудових контрактів з іноземними наймачами, що перебувають за кордоном, для виконання роботи на території України. Це право випливає з економічної волі індивіда, що лежить в основі демократії, правової держави, справді цивільного суспільства. 
Але у більшості випадків наші громадяни працюють в іноземних наймачів за кордоном за трудовим договором. Під час влаштування на роботу трудові відносини виникають і регулюються трудовим законодавством відповідної іноземної держави. Доступ до праці постійно проживаючого громадянина України, обсяг його трудових прав і обов'язків залежить від права конкретної країни (зокрема, від норм, що визначають правовий статус іноземців) і чинного в цій країні трудового права. Законодавство України в області праці в цьому випадку не діє. Однак для наших громадян, що постійно проживають за кордоном під час повернення їх на батьківщину варто передбачити правові гарантії щодо пенсійного та соціального забезпечення, варто зараховувати стаж роботи за кордоном до загального стажу, що надає право на різні соціальні виплати.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» [5] інтереси українських громадян, що тимчасово працюють за кордоном, захищаються міждержавними і міжурядовими угодами, що підписуються Україною з іншими державами.
Необхідною передумовою легального влаштування за кордоном на роботу є, зокрема, отримання, до в’їзду в країну, дозволу на працевлаштування. Для отримання такого дозволу, як правило, вимагається підтвердження від служби зайнятості вiдповiдної країни, наявнiсть страхового полісу та інших необхідних документів від iноземного роботодавця.
Слiд також зазначити, що правовий захист за кордоном громадянина України може бути забезпечений консульською установою нашої держави тільки в межах законодавства країни перебування.
При зверненні до посередницьких структур у кожному випадку потрібно уважно ознайомитись з умовами, що ними пропонуються, та вимагати пред’явлення не тільки ліцензії Мінпраці України, але й дозволу Державного центру зайнятості України на посередництво у працевлаштуванні саме у обраній країні. 
Громадяни України, які постійно проживають на території іноземної держави, можуть працевлаштуватися там на підставі законодавства цієї держави та міжнародних договорів України [6]. Вони можуть працювати за кордоном за направленням до іншої держави для виконання певної роботи або укладення трудового контракту з конкретним працедавцем на виконання обумовленої роботи на певний термін. Під час виконання трудових обов'язків, перебування у службових відрядженнях, роботи в посольствах, консульствах, представництвах України на цих громадян поширюється законодавство нашої держави. Водночас, окремі питання (наприклад, відпочинку) можуть регулюватися й нормами іноземного права. На підставі укладеного контракту громадяни України також мають можливість працювати у змішаних товариствах і підприємствах різних форм власності, підпорядковуючись законодавству держави, визначеному в документі.
Згідно з нормами міжнародного приватного права порядок відряджень українських громадян за кордон регулюється законодавством тієї країни, яка направила робітників для виконання певних трудових функцій. Унормування питань матеріального права в таких випадках відбувається за допомогою Правил про умови праці радянських працівників за кордоном, затверджених Постановою Держкомпраці 25.12. 1974 р. [7], котрі стосуються збереження за людиною місця роботи, середньомісячної зарплати, виплати добових, перевезення особистих речей, оплати проїзду тощо.
Питання соціальних виплат в угодах регулюється по-різному. Так, у договорах України з країнами СНД застосовано територіальний принцип соціальних виплат, відповідно до якого їх здійснює країна проживання особи з урахуванням трудового стажу, набутого на території країн, що підписали угоди. 
А от в угодах нашої держави з країнами ЄС в основу механізму соціальних виплат покладено принцип пропорційності, згідно з яким кожна зі сторін несе відповідальність за свою частину страхових зобов'язань. Ці документи охоплюють усі стандартні види обов'язкового соціального страхування, тобто пенсійне, страхування від нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань чи смерті з цих причин, страхування у разі тимчасової утрати працездатності, а також у зв'язку з безробіттям. Угодами передбачається, що під час визначення тривалості страхового стажу кожна сторона за потреби також бере до уваги стаж, набутий на території іншої договірної сторони. Наприклад, нараховуючи трудові пенсії, кожна держава виплачує особі частину пенсії, зароблену на її території, проте з урахуванням загального стажу пенсійного страхування. Що стосується пенсій у зв’язку з інвалідністю чи втратою годувальника, у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, то їх виплачує та сторона, на території якої постраждала особа була застрахована на час страхового випадку. Тривалість страхового стажу значення не має.
Допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та материнством також виплачує та країна, в якій працівник був застрахований на час настання відповідних підстав. Допомогу у зв'язку з безробіттям надає сторона, на території котрої особа має постійне місце проживання. Однак під час призначення цих виплат береться до уваги страховий стаж, набутий в обох країнах.
Отже, хоча головні питання, що виникають у зв'язку з працевлаштуванням українських громадян за кордоном, урегульовано на законодавчому рівні та шляхом підписання дво- та багатосторонніх угод, Україні ще слід докласти значних зусиль для впровадження механізму реалізації відповідних норм. Так, імплементація міжнародних двосторонніх договорів ускладнюється, наприклад, через нестачу людських ресурсів у структурах державних органів, відповідальних за їх утілення, брак спеціалістів зі знанням іноземних мов та недостатнє фінансування.
Отже, хоча Україна є експортером робочої сили, проблемам останньої не приділяється належна увага на державному рівні. Утім, чинники трудової міграції треба враховувати під час стратегічного економічного планування, формування політики зайнятості й освітньої політики, розробляння інвестиційних програм на центральному та регіональному рівнях. Дії держави у відповідній сфері мають бути спрямовані передусім на створення умов для скорочення виїзду заробітчан за кордон, захист прав громадян, які працюють за кордоном, забезпечення сприятливіших можливостей їхнього працевлаштування у зарубіжних країнах та заохочення повернення мігрантів на Батьківщину шляхом максимального використання результатів трудової міграції в інтересах розвитку.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996. – № 30. – стаття 141.
2. Кучменко Н. Легальні та нелегальні канали трудової міграції українців: правові та етнологічні аспекти. Етнічна історія народів Європи / Н. Кучменко. – К., 2011. – 156 с.
3. Малиновська О. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС / О. Малиновська. – К., 2004. – 171 с.
4. Про міжнародне приватне право: Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV // Голос України від 29.07.2005. – № 138.
5. Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI // Голос України від 18.08.2012. – № 153-154. 
6. Кодекс законів про працю від 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971. – Додаток до № 50.
7. Щодо затвердження Правил про умови праці радянських працівників за кордоном: постанова Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях № 365 від 25.12.1974 р.
8. Зовнішня трудова міграція населення України. Обстеження Українського центру соцреформ та Державного комітету статистики. – К., 2009. – 120 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція