... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №5
У науці під функцією розуміють явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін; роботу кого-, чого-небудь, обов’язок, коло діяльності когось; чогось [1, с. 714]. В юриспруденції розрізняють функції держави та функції права [2, с. 313], у контексті яких і розглядається зміст функцій кримінального покарання. Зокрема, за способом діяльності держави виділяють кримінально-виконавчу функцію, а серед функцій права – регулятивну функцію у сфері виконання покарань [2, с. 313].
Поняття покарання (у змісті кримінального покарання) дано в ч. 1 ст. 50 Кримінального кодексу України, а саме: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод  засудженого [3]. При цьому, як у зв’язку з цим зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7  «Про практику призначення судами кримінального покарання», признаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого та запобігання нових злочинів [4, с. 231].
Із законодавчого визначення поняття «покарання» можна вивести наступні системо утворюючі ознаки, що складають його зміст: 1) це є вид державного примусу; 2) воно застосовується до винної у вчиненні злочину особи; 3) примус застосовується від імені держави; 4) воно полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого; 5) в ньому знаходить своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави – держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця; 6) воно проявляється в його особистому характері; 7) будь-яке покарання тягне за собою судимість [5, с. 8].
Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення його, в першу чергу, виражається у визначені того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які  покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (це завдання, зокрема, закріплено в ч. 1 ст. 1 КК України). Саме тому перша системоутворююча ознака покарання, що визначає його соціальний зміст, є визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. По своїй природі покарання примушує особу до законослухняної поведінки. Друга ознака покарання закріплена в ч. 2 ст. 2 КК України, у якій зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це логічний юридичний наслідок злочину [5, с. 8]. Третя розпізнавальна ознака покарання знайшла своє відображення також у ч. 2 ст. 2 КК України і полягає в тому, що покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. Четверта  системоутворююча ознака змісту покарання закріплена в ч. 1 ст. 50 КК України, у якій зазначено, що покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме в цьому проявляється така властивість покарання, як кара, що робить його найгострішим заходом державного примусу. П’ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому заходить своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що виноситься судом від імені держави і містить конкретну міру покарання. Таким чином, призначення покарання виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, яка його вчинила, з точки зору кримінального закону і моральності. Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. Воно не може бути накладено на інших осіб, навіть близьких родичів. Зокрема, ізоляції від суспільства підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить особисто засудженому, т.ін. [5, с. 9]. Нарешті сьома характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість, мова про яку ведеться в ст. ст. 88 КК та ст. 155 Кримінально-виконавчого кодексу України. Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примусу. За своїм змістом судимість це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду право обмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину (ст. 67 КК України) та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання.
Зазначені системоутворюючі ознаки, як вірно зробили висновок науковці, відрізняють покарання від інших примусових заходів [6, с. 300].
Поряд з цим у ст. 50 КК мова ведеться й про мету покарання, основні елементи якої визначені у ч. 2 цієї правової норми, а саме: 1) кара; 2) виправлення засуджених; 3) запобігання вчиненню злочинів засудженими; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.
Висновок. Враховуючи, що на законодавчому рівні не визначені функції покарання, та виходячи із його змісту та мети, що закріплені в ст. 50 КК України, можна вивести наступні функції покарання: 1. Кара як відплата засудженому за вчинений злочин. 2. Виправлення засудженого. 3 Запобігання вчиненню злочинів конкретно взятим засудженим (так звана спеціальна превенція – від лат. praeventio - запобігання злочину [7, с. 462]). 4. Забезпечення вчиненню злочинів з боку інших осіб (так звана загальна превенція. 5. Запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. 6. Забезпечення безпеки засуджених, персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та інших осіб. 
У ч. 1 ст. 1 КВК з цього приводу вказано, що метою кримінально-виконавчого законодавства України є захист і інтересів особи, суспільства і держави. Однією з найвищих соціальних цінностей, що визначені в ч. 1 ст. 3 Конституції України, є безпека людини.
Як у зв’язку з цим правильно зробив висновок В.В. Шабистий, соціальна функція кримінального права і кримінальної відповідальності визнається об’єктивною необхідністю досягнення певного рівня безпеки в суспільстві [8, с. 11].
Зазначений підхід у певній мірі стосується й змісту кримінального покарання та такої його функцій, як забезпечення безпеки виконання в відбування покарань. 
 
Список використаних джерел:
1. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т.В. Ковальова. – Х.: Фоліо, 2005. – 767 с.
2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 318 с.
3. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / [Ю.В. Баулін, В.І.Борисов, В.І. Тютюгін та ін.]; за заг. ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – [5-те вид., допов.]. – Х.: Право, 2013. – Т. 1: Загальна частина. – 2013. – 376 с.
4. Кримінально-виконавче право України: підруч. / [О.М. Джужа, І.Г. Богатирьов, О.Г.Колб та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужі. – К.: Атіка, 2010. – 752 с.
5. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України – 2004. – №3-4. – Ст. 21.
6. Кримінально-виконавчий кодекс України: наук.-практ. комент. / А.Х. Степанюк, І.С.Яковець; за заг. ред. А.Х. Степанюка. – Х.: Юрінком Інтер, 2005. – 560 с.
7. Конституція України: із змінами. – Х.: Право, 2012. – 64 с.
8. Шаблистий В.В. Безпековий вимір кримінального права України: людино-центриське дослідження: [монограф.] / В.В. Шаблистий. – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ. Ліра ЛТД, 2015. – 420 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція