... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №5
Однією із функцій прокуратури, що визначена в п. 4 ст. 121 Конституції України, є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян [1].
Аналогічна функція прокуратури закріплена й у п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» [2] та ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України [3].
Поряд з цим, варто зазначити, що останнім часом окремі політичні сили, не зважаючи на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, вперто просувають реформи, що не мають нічого спільного з удосконаленням діяльності як в цілому державного механізму, так і прокуратури, зокрема. Так, відповідно до прийнятого у першому читанні проекту Закону України «Про прокуратуру» в новій редакції, визначена у Конституції України функція прокуратури за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян [4], скасовується.
Звичайно, що з таким підходом законодавця погодитись не можна, позаяк він не тільки порушує визначений у ст. 8 Конституції принцип верховенства права, але й ряд інших норм Основного закону, а саме: а) ч. 2 ст. 19, відповідно до якої органи державної влади (у даному випадку – Верховна Рада України) зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; б) ст. 79, у якій зазначено, що перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою присягу, в якій вони присягаються дотримуватись Конституції України та Законів України; в) п.1 ст. 92, у якій вказано, що виключно законами визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (у даному випадку гарантією виступає діяльність прокуратури по нагляду у сфері виконання кримінальних покарань); г) п. 14 ст.92, у якій зазначено, що виключно законами України визначається діяльність прокуратури; ґ) п. 21 ст. 92, у якій вказано, що виключно законами визначається організація і порядок діяльності Верховної Ради України; д) інші норми Конституції України.
Як у зв’язку з цим зроблено висновок в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй [5, с. 201].
Додатковим аргументом щодо порушення Верховною Радою України принципу законності при прийняті рішення щодо нової редакції Закону України «Про прокуратуру» є недотримання нею системо утворюючих ознак поняття «законність», що визначені, зокрема, в ч. 2 ст. 41 КК України, а саме: законним є таке рішення, яке віддано відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечить чинному законодавству та не пов’язане з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина [6, с. 128-129].
Звичайно, що визначена у цій статті авторська позиція є небезспірною. Поряд з цим, для того, щоб її заперечити або підтримати, слід на доктринальному рівні всебічно з’ясувати зміст та суть встановленої у п. 4 ст. 121 Конституції України функції нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Постановка цього питання в зазначеній площині зумовлена також тим, що, по-перше, таким чином можна визначити вузькі місця в діяльності прокуратури, що пов’язані із здійсненням запобіжної діяльності у сфері виконання покарань України, та потенційні резерви й можливості в цьому напрямі; по-друге, враховуючи зміст об’єкта та предмета цього дослідження, вчинити спробу наблизити зміст діяльності зазначеного органу до вирішення існуючих проблем, зокрема, виконання й відбування покарань, як суб’єкта запобігання злочинам.
Додатковим аргументом з цього приводу є та обставина, що в нормативно-правових актах, які стосуються організації прокурорського нагляду, предмет якого визначений у ст. 26 Закону України “Про прокуратуру” [2], недостатньо чітко виписана процедура та питання, які підлягають перевірці при здійсненні зазначеного нагляду в ДКВС України [7, с. 103]. Зокрема, у наказі Генеральної прокуратури України “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян” від 12 квітня 2013 р. № 7 гн визначене в загальних рисах таке питання, як: Пріоритетні напрями наглядової діяльності прокуратури, до яких віднесено додержання: а) конституційних прав і свобод людини, громадянина, іноземців та осіб без громадянства під час їх перебування в місцях тримання затриманих, установах попереднього ув’язнення, виконання покарань та інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи; б) режимних вимог, порядку та умов тримання затриманих і взятих під варту осіб, відбування покарань засудженими; в) законодавства, спрямованого на запобігання катуванням та іншому жорсткому поводженню із затриманими, взятими під варту та засудженими; г) законів під час провадження оперативно-розшукової діяльності в установах ДПтС України; ґ) законів при виконанні покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; д) законів у сфері запобігання й протидії корупції в піднаглядних органах та установах; е) законодавства про звернення громадян, забезпечення гарантій належного розгляду й вирішення заяв, клопотань, скарг та пропозицій ув’язнених і засуджених.
Виходячи із змісту визначених у наказі пріоритетів, можна зробити висновок про те, що до їх змісту не увійшли суттєві проблеми, які мають місце в діяльності органів і установа виконання покарань та зумовлюють необхідність підвищення ефективності прокурорського нагляду у ДКВС України, а саме:
а) правовий статус засуджених, основи якого (ст. 7 КВК), основні права (ст. 8) та обов’язки (ст. 9 КВК), а також право на особисту безпеку (ст. 10 КВК) визначені в чинному кримінально-виконавчому законодавстві (ст. 2 КВК) та повною мірою враховують конституційні положення із зазначеного питання [8, с. 104–113];
б) крім цього, щодо кожного з ув’язнених під варту та засуджених як об’єктів прокурорського нагляду, про які ідеться в наказі Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2013 р. № 7 гн (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), нормативно-правовими актами України визначені особливості як відбування, так і виконання кримінальних покарань, які, без сумніву, мають стати одним з елементів запобіжної діяльності прокуратури у сфері виконання покарань.
Враховуючи зазначене, логічно було б цим положенням (пріоритетом) доповнити не тільки п. 2 вказаного наказу, а й ч. 1 ст. 26 Закону України “Про прокуратуру”, що не тільки б на практиці кореспондувалось з правовими функціями діяльності прокуратури, які встановлені в ст. 2 цього Закону, а й підвищило б ефективність реалізації можливостей прокуратури як суб’єкта запобігання злочинам. Зокрема, ч. 1 ст. 26 цього Закону варто доповнити пунктом восьмим такого змісту: “визначати рівень ефективності реалізації установами виконання покарань особливостей виконання та відбування покарань окремими категоріями засуджених”.
До таких осіб, крім визначених у главі 20 КВК неповнолітніх засуджених і жінок, належать ті засуджені, що: а) злісно порушують встановлений порядок відбування покарання (ст. 133 КВК України); б) формально підпадають під дію Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місця позбавлення волі”; в) перебувають на профілактичних обліках відповідно до вимог розділу ХІХ ПВР УВП; г) мають статус іноземців та осіб без громадянства; ґ) утримуються в спеціальних УВП для колишніх працівників правоохоронних органів та судів; д) тримаються в арештних домах і дільницях СІЗО, облаштованих на територіях кримінально-виконавчих установах закритого типу; е) тримаються в ДІЗО та ПКТ; є) перебувають у лікувальних установах ДКВС України, а також у територіальних органах охорони здоров’я. 
Висновок. Ні в зазначеному наказі Генерального прокурора України, ні в Законі України “Про прокуратуру” ці особливості виконання та відбування покарань не відображені, а тому вони не входять до предмета прокурорського нагляду як окремий його структурний елемент, що, як свідчить практика, негативно впливає на ефективність і результативність прокурорських перевірок в органах та установах виконання покарань та в цілому на стан запобігання злочинам.
 
Список використаних джерел: 
1. Конституція України : зі змінами. – Харків: Право, 2014. – 68 с.
2. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. №1697-VII // Голос України. – 2014. – №206(5956). – 25 жовт. – С. 1-21.
3. Кримінально-виконавчий кодекс України: прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
4. Про прокуратуру: проект Закону України від 25 грудня 2015 року (прийнятий у І-му читанні) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. 
5. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, – 3-є вид., змін. і доп – К.: Видавничий дім «Скіф», 2008. – С.201-207.
6. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України / за заг. редакцією О.М.Джужі, А.В. Савченка, В.В. Чернєя. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – 1063 с.
7. Дудко Є.В. Прокуратура України як учасник кримінально-виконавчих правовідносин: дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Є.В. Дудко. – К.: НАВС, 2015. – 297 с.
8. Бородовська Н.О. Забезпечення правового статусу засудженого до позбавлення волі / Н.О. Бородовська // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 9. – С. 104–113. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція