... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №2
Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом визначила основні напрямки перетворень в нашій країні, які зазначені в Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» [1]. Ця Стратегія визначила мету та першочергові пріоритети соціально-економічних умов розвитку України. Причому однією з першочергових програм розвитку держави є податкова реформа.
Метою цієї реформи є побудова податкової системи, яка є простою, економічною, справедливою, з мінімальними затратами часу на розрахунок і сплату податків, створює необхідні умови для сталого розвитку національної економіки, забезпечує наповнення Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Саме тому багато фахівців у галузі фінансів часто поєднують терміни «бюджетна» та «податкова політика», розглядаючи єдину бюджетно-фінансову політику (від англ. «fiskal policy»), як найважливішу складову загальної фінансової системи держави. Адже, на думку О.П. Гетманець, фінанси – це грошові відносини, що існують у сфері розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного багатства, пов’язані з формуванням фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні держави та її суб’єктів [2, с. 13]. Як відомо, саме бюджети різних рівнів є основними фондами, які формуються державою для виконання своїх функцій, а основним джерелом їх наповнення є податки та обов’язкові збори, встановлені чинним законодавством України.
Тому ефективне функціонування бюджетно-податкової політики держави в значній мірі залежить від раціонального податкового адміністрування. Як зазначає акад. О.М. Бандурка, під податковим адмініструванням слід розуміти сукупність норм (правил), методів, засобів і дій, за допомогою яких спеціально уповноважені органи держави здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на контроль за дотриманням законодавства про податки та збори (обов’язкові платежі), за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети податків і зборів, а у випадках, передбачених законодавством України – за правильність нарахування, повнотою та своєчасністю надходжень у відповідний бюджет обов’язкових платежів та притягнення до відповідальності порушників податкового законодавства [3, с. 33-4].
У кожній країні конкретні методи проведення бюджетно-податкової політики залежать від історичних умов, рівня розвитку економіки, національного менталітету та багатьох інших чинників. Причому, в залежності від характеру доходів і часу, на які вони розраховані, в теорії розрізняють бюджетно-податкову тактику та стратегію.
Бюджетно-податкова політика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни і полягає в основному у зміні форм бюджетно-податкових відносин. Прикладом бюджетно-податкової політики є удосконалення системи оподаткування та територіальний перерозподіл фінансових ресурсів у державі через бюджетну систему.
Бюджетно-податкова стратегія визначає основні напрямки використання зібраних через податкову систему ресурсів на тривалу перспективу. Але сьогодні тактичні та стратегічні завдання бюджетно-податкової політики в Україні багато в чому співпадають в результаті проведення в нашій країні реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади, що значно підвищує роль місцевих (регіональних) бюджетів у фінансовій системі держави. Причому, формування місцевих бюджетів залежить від розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей, бюджетно-податкової політики та порядку розподілу фінансових ресурсів між центром та регіонами. І саме через регіональні бюджети здійснюється доведення до населення кінцевих результатів виробництва.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про засади державної регіональної політики» [4], основними джерелами фінансування державної регіональної політики є:
– кошти місцевих бюджетів, які мають бути основним джерелом регіонального розвитку;
– благодійні внески;
– кошти міжнародних організацій;
– кошти з інших джерел, не заборонених законом.
А от фінансування державної регіональної політики за рахунок міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам може здійснюватись лише з дотриманням наступних принципів:
1) відповідності Державній стратегії регіонального розвитку;
2) конкурсного відбору програм регіонального розвитку;
3) ефективності використання залучених ресурсів;
4) спроможності об’єктів та суб’єктів самостійно забезпечувати подальше власне фінансування або утримуватися за рахунок місцевих бюджетів;
5) адекватної фінансової та іншої участі органів місцевого самоврядування в цих проектах;
6) неупередженого розподілу коштів державного фонду регіонального розвитку.
І сьогодні в Україні склалася така ситуація, що більшість доходів місцевих бюджетів формується не за рахунок власних податкових надходжень, а за рахунок субвенцій та трансферів з державного бюджету. Так у доходах місцевого бюджету Харківської області в 2015 році податкові надходження склали лише 12%, а планові показники бюджету на 2016 рік передбачають їх підвищення всього на 1%, тобто до 13%. У таких умовах про реальну самостійність місцевих органів влади у вирішенні економічних проблем,пов’язаних з економічним розвитком регіонів, та забезпеченні належного рівня надання послуг населенню, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту не може бути й мови.
Тому ми пропонуємо значно розширити перелік місцевих податків та зборів, які самостійно може запроваджувати на відповідних територіях місцеві органи влади. Адже до прийняття Податкового кодексу в Україні існувало 14 місцевих податків та зборів (до речі у ФРН їх існує біля 20). І кожен орган місцевого самоврядування міг самостійно обирати ті податки та збори, які реально наповнювали б місцеві бюджети та значно розширювали повноваження місцевих громад у вирішенні проблем соціального захисту населення. Наприклад, у місті Харків з 14 офіційно встановлених місцевих податків і зборів до 2010 року офіційно діяло лише 9 [5, с. 4-5]. Сьогодні ж стаття 10 Податкового кодексу України офіційно передбачає всього 2 місцевих податки та 3 місцевих збора [6]. Окрім того місцеві органи встановлюють податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші податки лише періодично закріплюються за місцевими органами влади та розмір їх відрахувань може змінюватися, а це лишає місцеві бюджети більших джерел надходження коштів.
 
Список використаних джерел:
1. Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020»: схвалено Указом Президента України №5/2015 від 12.01.2015р. // Урядовий кур’єр. – 2015. 24 січня.
2. Гетманець О.П. Фінансове право / О.П. Гетманець. – Х.: Ескада, 2008. – 416 с.
3. Бандурка О.М. Податкове право. Науково – практичний посібник / О.М. Бандурка, В.Д.Понікаров, С.М. Попова. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 312 с. 
4. Про засади державної регіональної політики: Закон України №156-VІІІ від 05.02.2015р. // Урядовий кур’єр, 2015. – 11 березня.
5. Місцеві податки та збори (обов’язкові платежі) на території міста Харків (збірник місцевих нормативно – правових актів) / уклад. В.М. Ніконенко, В.Д. Понікаров, М.В.Стаматіна, Є.В. Шевченко. – Х.: РВ «Арсіс», 2006. – 128 с.
6. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 №2755-VI // Голос України від 04.12.2010. – № 229-230. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція