... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №2
Перевезення вантажів морем є одним із видів господарської діяльності, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення морським транспортом. Ця діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Основні правові засади перевезень визначено у гл. 32 Господарського кодексу України (далі - ГКУ). Норми КТМУ носять спеціальний характер і застосовуються до тільки до вантажних перевезень морським транспортом.
Для процесу здійснення морських вантажних перевезень основним спеціальним нормативно-правовим актом є Загальні правила перевезення вантажів морем (РД 31.10.10-89), затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 02.01.90 р. Структура Загальних правил включає наступні розділи: загальні положення, планування і організація морських перевезень, перевезення вантажів, відповідальність перевізника, відправників і одержувачів вантажів.
Зазначені Правила отримали умовну назву "загальних", оскільки їх доповнює велика кількість так званих "спеціальних правил":
– Правила морського перевезення вантажів з опломбуванням вантажних приміщень суден пломбами відправників (РД 31.10.20-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;
– Правила морського перевезення вантажів, які супроводжуються провідниками відправників або одержувачів, і проїзду провідників (РД 31.10.16-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;
– Строки доставки вантажів морським транспортом в каботажу (РД 31.10.30-88), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 01.03.88 р.;
– Правила оформлення вантажних і перевізних документів (РД 31.10.07-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;
– Правила складання актів при морських перевезеннях вантажів і багажу (РД 31.10.08-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р. та інші.
Питання про прийняття нових правил перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти сьогодні залишається актуальним, це пояснюється насамперед тим, що діючі правила є застарілими: вони не відповідають сучасним умовам господарювання та вимагають регламентації нових досягнень, що відбулися за цей період у сфері технологій морських перевезень з наступною реалізацією єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі морського транспорту.
Морські перевезення можуть здійснюватися для державних потреб. Це питання регулюється ст. 13 ГКУ, ЗУ від 10.04.2014 р.  № 1197-VII "Про здійснення державних закупівель".
Державна закупівля визначається як придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом. Договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти. 
У рамках СНД 31.05.2001 р. була підписана Угода про використання та розвиток мережі транспортних комунікацій для потреб економіки, військових і гуманітарних перевезень держав  учасниць Співдружності Незалежних Держав.
Отже, правовою формою відносин, що виникають у процесі переміщення вантажу морським транспортом, є договір морського перевезення вантажу. Оскільки в КТМУ лише в загальному контексті йдеться про умови договору морського перевезення вантажу, питання щодо умов цього договору слід вирішувати виходячи зі ст. 189 ГКУ, відповідно до якої істотними умовами договору перевезення вантажу, як і будь-якого іншого виду господарського договору, є предмет, ціна та строк договору. Ст. 307 ГКУ передбачено включення до змісту договору перевезення вантажу як обов'язкових умов, необхідність внесення яких визначено законодавством так й погоджених сторонами умов щодо внесення яких було досягнуто згоди.
Морська практика знає велику кількість договорів морського перевезення, кожний з яких пояснюється специфікою вантажу або особливими умовами перевезення. Ця різноманітність пояснюється тим, що договірні умови диктуються звичаями морської торгівлі, особливостями соціального, економічного та географічного характеру перевезень.
Конвенція ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. визначає:
1) договір фактичного перевезення – це договір, що передбачає перевезення вантажу перевізником, якому це доручено;
2) договір наскрізного перевезення – це договір, в якому передбачається, що конкретна частина перевезення за договором повинна здійснюватися не перевізником, а іншою визначеною особою.
Розмежування договорів морського перевезення здійснюється за критерієм доказу існування. Стаття 134 КТМУ визначає договори, доказом існування яких є рейсовий чартер; договори, доказом існування яких є коносамент; договори, доказом існування яких є інший документ (наприклад, транспортна накладна).
На основі аналізу різновидів договору морського перевезення вантажу в юридичній літературі окремо виділяють договори на мультимодальні (змішані) перевезення. Зазначені перевезення здійснюються підприємствами різних видів транспорту за єдиним транспортним документом (наприклад перевезення по одній накладній вантажу залізничним, а потім морським транспортом).
В юридичній літературі висловлена думка про те, що різновидом договору морського перевезення вантажу є букінговий договір. Назва походить від поняття реєстрації вантажів для чергового лінійного судна («booking»). 
Букінговий договір за предметною ознакою дійсно є різновидом договору морського перевезення вантажу, однак має специфічні риси, які не є характерними для договору морського перевезення вантажу, доказом укладання якого є коносамент. По-перше, слід зауважити, що цей договір є консенсуальним, а не реальним. По-друге, він є двостороннім, а не за участю трьох сторін. По-третє, цей договір має дещо іншу процедуру укладення, що залежить від тої чи іншої ситуації. По-четверте, наявність та зміст букінгового договору підтверджуються особливим транспортним документом – букінг-нотою. По-п'яте, застосування такого виду договору морського перевезення вантажу, як букінговий договір, пов'язано з практикою торговельного мореплавства, його окремою системою – лінійним судноплавством. Помилковим є застереження про те, що укладення букінгового договору не врегульовано чинним законодавством України та міжнародними нормативно-правовими актами. Відомо, що п.3 ч. 2 ст. 134 КТМУ вказує на застосування інших письмових доказів, які підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу.
Таким чином, процес морського перевезення вантажів включає комплекс організаційних заходів, спрямованих на своєчасність виконання його учасниками своїх прав та обов’язків. До таких належать: організація морських перевезень вантажів транспортом загального користування; укладання довготермінових договорів про організацію морських вантажних перевезень, планування морських перевезень та інші.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
2. Кодекс торговельного мореплавства України: Закон України від 23.05.1995 р. // Голос України. – 1995. – 07. – № 127128.
3. Про здійснення державних закупівель: Закон України від 10.04.2014 // Відомості Верховної Ради України(ВВР), 2014, № 24, ст.883)
4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №435-IV / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
5. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 05.04.2007 №877-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – №29. – ст.389. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція