... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №4
Для забезпечення ефективного народовладдя у механізмі державного управління повинні закладатися дієві важелі потенційного впливу народу (активної частини громадськості) на зміст ухвалених публічною владою рішень та бездіяльну владу. Якщо у державі публічна влада неефективна, а право не діє,  зникає й можливість урегулювання публічно-правових конфліктів у межах правового поля. У цьому випадку природним механізмом забезпечення народовладдя у державі є реалізація права народу на громадську непокору у формі мітингів, зборів, демонстрацій, аж до опору чи повстання. Таке право українському народу фактично гарантує ст. 5 Конституції України.
У цьому сенсі, історія України вже має два сучасних приклади радикальних форм розвитку демократичних процесів: Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності 2013-2014 років. Причиною яких стала відсутність у державі ефективних правових механізмів забезпечення реального народовладдя для своєчасного усунення публічно-правових конфліктів та відновлення балансу демократичних очікувань у суспільстві.
Звісно, представницька демократія є головною формою здійснення народовладдя, проте там, де народ відмовляється від власної політичної свободи на користь суверена, а відтак повністю підвладний, останній стає об’єктом сторонніх аспірацій, позбавлений суб’єктних (установчих, контрольних та охоронних) повноважень. Проте якщо народ конституює державу як свого владного агента, залишає як за собою верховну владу стосовно власної публічної організації, так і за кожним членом суспільства свободу, обмежену лише межами права, народ стає владним суб’єктом, а представницькі органи публічної влади (держава) залишається підвладним суб’єктом [1, с. 72]. 
Народ держави має природне право на захист від узурпації влади. Найдієвішою можливістю такого захисту є право відкликання влади народом, встановлення легітимних способів зміни влади, відставка, припинення повноважень, дострокові або позачергові вибори тощо. Проте це не єдина важлива складова основи принципу народовладдя, також до таких належать:
– підпорядкованість функцій держави та її органів інтересам громадянського суспільства (зокрема, соціальна рівність та справедливість, захист прав і свобод громадян державою);
– вільні та прозорі народні волевиявлення (виборчий процес, формування органів публічної влади);
– політична та правова культура громадян (непідкупність виборців, реалізація прав громадян та суб’єктів владних повноважень у межах правового поля);
– дієвість механізмів захисту від незаконної діяльності публічної адміністрації (розв'язання публічно-правових конфліктів);
– забезпечення мирних форм реалізації права на громадську непокору (право громадян збиратися мирно, мітинги, демонстрації, референдум) та визнання природного права громадян на громадську непокору у вигляді опору чи повстання тощо.
Досліджуючи проблему конституційно-правового забезпечення народовладдя Ю. Мірошниченко наголошує на тісному змістовому та функціональному зв’язку категорії «народовладдя» з поняттями «демократія», «народ» і «влада». Також він до однієї з характерних ознак демократії у традиційному розумінні як правління народу відносить право народу на контроль урядових рішень, які мають бути транспарентними та загальнодоступними [2, 48-49]. Разом з тим, частина вітчизняних науковців народний контроль розглядають як окрему функцію народовладдя.
Зокрема, О. Галус звертає увагу на те, що безпосереднє народовладдя у сучасних державах реалізується через низку функцій: установчу, правотворчу, охоронну та функцію контролю [3, с. 14-15].
Проте В. Погорілко, одним із перших вітчизняних науковців, виокремив контрольну та охоронну функцію народовладдя. Він зазначав, що народ має право контролю, нагляду, спостереження у сфері влади, а в разі узурпації влади народу державою, її органами або посадовими особами – частково чи повністю – народ, логічно, має право на будь-яку форму опору, протидії, непокори з метою захисту, охорони влади [4, с. 201]. Тобто коли контрольна функція безпосереднього народовладдя себе вичерпує або є неефективною, задіюється охоронна функція народовладдя. 
Контрольна функція є однією з ключових функцій народовладдя і стосується, у першу чергу, питань довіри до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Вказана функція полягає у поінформованості народу щодо здійснення представницької та делегованої публічної влади та здатності подолання нелегітимних наслідків такої діяльності з їх боку [5, с. 15]. Для забезпечення цієї можливості постає необхідність у функціонуванні дієвих правових механізмів впливу народу на неефективну, бездіяльну або ж нелегітимну публічну владу у межах правового поля.
Так, народний контроль здійснюється громадянами України, громадськими об'єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства і виражається насамперед у конституційному праві отримувати і здобувати інформацію про діяльність публічної влади та направленні до уповноважених її органів звернень (пропозицій, заяв і скарг) на розгляд та вжиття відповідних заходів. У цьому сенсі більш дієвим засобом такого контролю є реалізація права громадян на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України) [1, с. 171-172]. Зокрема порядок процесуальної реалізації вказаного конституційного положення визначає Кодекс адміністративного судочинства України.
Крім звернень громадян, зокрема до адміністративного суду, контрольну функцію виконують і такі форми народовладдя, як звіти народних депутатів, посадових осіб органів державної влади, громадські слухання, громадська експертиза, відкликання депутатів місцевої ради тощо. З цього приводу слушно зазначає О. Рябченко, що такий контроль дозволить виявити міру і ступінь належної реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування представницької форми народовладдя [6].
Таким чином, для побудови сильної демократичної держави, одним з пріоритетних напрямів є розвиток правових механізмів забезпечення народовладдя. Адже якщо у державі відсутні такі механізми або вони є дефектними та неефективними, то як наслідок виникають кризові ситуації протистояння народу та публічної влади. У такому випадку суспільні відносини щодо взаємодії громадськості та публічної влади можуть набувати хаотичності, а прогалини їх правового забезпечення вирішуються ситуативно та часто на шкоду розвитку держави.
 
Список використаних джерел:
1. Шипілов Л.М. Народовладдя як основа демократичної держави: [монографія] / Л.М.Шипілов – Х.: Видавництво “ФІНН”, 2009. – 216 с.
2. Мірошниченко Ю.Р. Конституційно-правове забезпечення народовладдя в Україні: [монографія] / Ю.Р. Мірошниченко; за ред. О.Л. Копиленка. – К.: «Фенікс», 2012. – 360 с.
3. Галус О.О. Форми безпосереднього народовладдя в Україні: автореф. дис. на … канд. юрид. наук. спец.: 12.00.02 / О.О. Галус. – К., 2012. – 21 с.
4. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підруч. / В.Ф. Погорілко, В.Л.Федоренко. – К.: Вид-во “Правова єдність”, 2009. - 429 с.
5. Шипілов Л.М. Принцип народовладдя і його здійснення в Україні: автореф. дис. на … канд. юрид. наук. спец.: 12.00.01 / Л.М. Шапілов. – Х., 2004. – 20 с.
6. Рябченко О.П. Щодо влади народу через органи державної влади / О.П. Рябченко // Комісія з питань здійснення народовладдя 27 серпня 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: cau.in.ua

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція