... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Концептуальні витоки семіотики як науки слід шукати у працях західних мислителів ХІХ-ХХ ст. Сьогодні семіотичне пояснення культури набуло значного розвитку та може бути використане для визначення тих соціальних феноменів, які раніше не вивчалися з наукових позицій, перебували в полі зору різних дисциплін або не могли бути витлумачені за допомогою попередніх методологічних підходів, зокрема, у зв’язку з багатоаспектністю права [1].
Зокрема, такою новою категорією у філософсько-правовому дискурсі є політико-правова реальність (від лат. realis – речовий, дійсний) – узагальнене визначення різних аспектів буття політики та права. Під політико-правовою реальністю розуміють світ політики і права, цілісну сукупність політико-правових феноменів, упорядкованих у просторі, часі та відносно базисного феномену, тобто не якусь субстанціональну частину реальності, а спосіб життя людини в соціумі, а точніше – спосіб осмислення, організації та інтерпретації різних аспектів суспільного буття – настільки значущий, що його можна вважати невід’ємним від самого суспільства у класичному його розумінні та існування індивідів у соціумі. Політико-правова реальність є багатоаспектною, поліструктурною та системною, для неї характерна визначеність та об’єктивність буття, які слід розуміти широко. Оскільки політико-правові явища проходять через призму людської свідомості та сприймаються індивідами як елементи суспільного життя, активними учасниками якого є самі суб’єкти соціальних відносин, то вони постають у вигляді єдиної системи об’єктивних, суб’єктивних та інтерсуб’єктивних компонентів. Інколи політико-правовою реальністю у вузькому розумінні вважають лише сукупність матеріально-предметних об’єктів, відмовляючи в онтологічному статусі багатьом важливим елементам світу політики та права, тоді як більшість із них входять до сфери належного, а не емпіричного буття. Саме категорія «політико-правова реальність» здійснює інтеграцію політико-правових ідей, уявлень, установок, орієнтирів, ідеалів, цінностей, переконань, емоцій, стереотипів політичної та правової свідомості, принципів та норм, подій, процесів, інститутів, актів соціальної взаємодії, а також дозволяє з’ясувати будову, механізми та закономірності світу політики та права, відображає цілісність та взаємопроникнення політичного та правового буття. Таким чином, ця категорія визначає цілісність світу політики та права, дозволяє розглядати його як автономну сферу буття – політико-правовий універсум, який має власну логіку та специфічні закономірності існування [2, с. 296].
Якщо категорія правової реальності фундаментально розроблялася у працях вчених [3], а поняття політико-правової реальності все частіше використовується у філософсько-правових, власне, як у філософсько-політичних, дослідженнях і все більш активно входить у науковий вжиток, то інші базові феномени – такі, як правовий універсум, окремо не вивчалися. При цьому, вважаємо, він також заслуговує на увагу дослідників та є окремим цікавим об’єктом семіотико-правового аналізу.
Правовий універсум (від лат. universum – сукупність, спільність, усі речі, як ціле) – цілісна система правових феноменів, які репрезентують сучасний стан соціального розвитку людства, всесвіт актуального правового буття. 
Терміном «правовий універсум» позначають множину всіх існуючих у даний момент правових явищ і процесів, яка розглядається як єдине ціле, має особливу побудову, логіку та закономірності існування. Правовий універсум утворюють всі виміри та «зрізи» соціального простору, які мають правове значення та за традицією можуть розглядатися як світ ідей, світ норм, світ цінностей, світ інституцій, світ відносин тощо.
Інколи під правовим універсумом розуміють поєднання локалізованих ареалів правового буття, сукупність видимих, «реальних» об’єктів, однак така інтерпретація обмежує синтетичне поєднання різнопланових проявів права, багато з яких мають характер зв’язків, відносин, принципів, приписів, стандартів, повноважень, жорсткими матеріально-предметними рамками, істотно звужує значення цього поняття, зменшує його евристичний потенціал. 
Іншим є «широкий» підхід, за яким правовий універсум об’єднує не лише існуючий світ правового буття, але всі можливі світи, які мисляться виключно логічним шляхом, тобто охоплює усі можливі модуси правової реальності, варіанти її структурної організації та функціонування або описи стану, утворені в результаті умоглядного конструювання, несуперечливого з точки зору логічної семантики уявлення про можливі факти або зв’язки між явищами.
Враховуючи зазначене, зауважимо, що сьогодні цікавість до семіотичних досліджень права зростає паралельно із залученням до поля семіотичного аналізу нових явищ і сфер суспільного буття. Цей факт зумовлений головною особливістю семіотики, яка полягає в тому, що вона надає можливість побачити онтологічну єдність будь-яких інформаційних процесів, обумовлену використанням у них знаків, отже, семіотика права дозволяє виявити єдині антропологічні засади, закономірності функціонування та особливості структурної організації соціального буття у зв’язку з особливостями людського сприйняття та відображення світу.
 
Список використаних джерел:
1. Костицький М.В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці / М.В. Костицький.  Книга перша. – Чернівці: Рута, 2008. – 560 с.
2. Павлишин О. В. Політико-правова реальність / О.В. Павлишин // Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) / за заг. ред. Н.М. Хоми. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2015. – С. 296.
3. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С.И.Максимов. – Х.: «Право», 2002. – 322 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція