... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Категорія «правовий простір», безперечно, належить до таких відносно нових понять, які претендують на статус складової філософсько-правового дискурсу та є малодослідженими у юридичній науці.
Сам термін «простір» має загальнофілософське тлумачення, при цьому слід відзначити корінну розбіжність основних філософських шкіл при визначенні характеристик даної категорії.
Якщо, на думку матеріалістів, важливою властивістю простору є його об’єктивність, тобто незалежність від людської свідомості, то ідеалізм заперечує дане твердження. Зокрема, суб’єктивні ідеалісти вважають його продуктом свідомості людини. З точки зору об’єктивних ідеалістів, простір породжений абсолютною ідеєю, світовим духом [1, с. 44]. 
Але просторові характеристики у правовій сфері суспільного життя мають свою специфіку, тому категорія правового простору не може бути підмінена загальнофілософською категорією простору. Вона не може бути підмінена також і його фізичною формою, як складовою географії країни. Простір є обов’язковим елементом правовідносин, при цьому, виступає не предметним середовищем, в якому ці відносини виникають та існують, а важливою характеристикою правовідносин [2, c. 4].
Теоретики права і філософи, детально аналізуючи правові та соціальні явища (суб’єктів, норму, колізії, процедури і т.д.), завжди пов’язують їх з простором. Так що ж на сучасному етапі являє собою «правовий простір» в юридичній науці? Які його зовнішні характеристики і внутрішня структура?
На думку В.П. Малахова, правовий простір є формою соціальної реальності і характеризує вузловий момент в об’єктивації домагань правової істоти, в перетворенні потенційності і чистої ідеальності, дієвих здібностей і вольових проявів людини в правову реальність, тобто в те, що потім стає предметом вивчення юридичної науки [3, с. 42]. 
Правовий простір можна також визначити як частину соціального простору, специфічне поле діяльності суспільства, що виникає між множиною автономних особистостей. Правовий простір – простір залежностей, відносин і дій різних правових суб’єктів від громадянина до громадських та державних інституцій. Іншими словами, саме у правовому просторі відбуваються безперервні людські й інституціональні комунікації, основними правовими цінностями яких є порядок, свобода, відповідальність, рівність, справедливість [4, с. 80-81].
У широкому сенсі правовий простір пов’язаний з визначенням єдиних за характером не тільки правових приписів, а й соціальних умов єдиних цінностей для їх реалізації в рамках певної території (простору). У цьому – широкому – сенсі воно тісно пов’язане з механізмом правового регулювання, з соціально-політичними, економічними, організаційними та іншими умовами реалізації права.
Правовий простір являє собою ту сферу соціального простору, на яку поширюється дія норм права, що становить «ціннісно-нормативну систему, яка впливає на поведінку учасників соціальних відносин у суспільстві, які внаслідок цього стали одночасно і правовими відносинами» [5].
Відповідно ж до позиції з окресленої проблематики Жан-Луї Бержеля, всі юридичні відносини, всі правові ситуації включають, принаймні в якості допоміжного, просторовий вимір. Адже просторова локалізація осіб і майна уможливлює їх індивідуалізацію; локалізація в просторі подій юридичного життя впливає на їх наслідки. Але також існують юридичні ситуації, головна мета яких – дроблення простору, і в цьому випадку простір виступає по відношенню до цих ситуацій у ролі певного вихідного пункту [6].
Одночасно варто відзначити, що адекватне уявлення про сутність і природу правового простору можливе лише на основі широкого розуміння права, що, по-перше, відходить від нормативістського тлумачення проблем, а по-друге, не зводить право до державного, офіційного права, а правовий простір – до території держави [7, с. 29].
У цьому контексті доречно висвітлити розуміння поняття «правового простору» дослідником Є.Г. Зінковим, який робить висновок, що простір у праві (а разом із ним і правовий простір) – взаємозв’язки й взаємовідносини, що виникають між суб’єктами та об’єктами правовідносин, правотворчості та правозастосування, які пов’язують у єдине ціле все різноманіття соціальної життєдіяльності суспільства й держави. Таким чином, правовий простір – це вже не тільки й не стільки юридичні закони, норми, постанови, а їх взаємовідносини та взаємозв’язок щодо осіб і сторін правових процесів, які втілюють просторові складові феномена «право» [8].
У найбільш широкому значенні, яке можливо встановити тільки за широкого розуміння права, поняття правового простору використовується і В.В. Сухановим, який характеризує його як складну, багаторівневу, неоднорідну структуру, елементи якої розрізняються якісно залежно від форми простору. На думку науковця, правовий простір сучасного суспільства має три нерозривно пов’язані форми: суспільний, локалізований та індивідуальний правовий простір, що знаходяться в системному зв’язку, конкретність якого визначається комплексом економічних, політичних, історико-культурних та ідейних факторів.
Узагальнюючи дослідження категорії правового простру, вітчизняний дослідник В.М.Кравчук стверджує, що правовий простір являє собою цілісний комплекс правових явищ, дій та подій, взаємозв’язків і відносин, обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку людства, усвідомлений і постійно відтворюваний людьми та їх об’єднаннями, що використовується ними для досягнення своїх цілей [7, с. 28-29].
Таким чином, попри наявні окремі філософсько-правові та теоретичні розробки, поняття «правового простору» так і не стало загальновживаним у юридичній науці на сучасному етапі. Зокрема, потребують більш об’єктивного, детальнішого наукового аналізу, як сама категорія «правовий простір», розкриття її гносеологічних, онтологічних та аксіологічних аспектів, так і проблеми її співвідношення з поняттями «правова реальність», «правове середовище» та «правове життя». Це все зумовлює неабияку необхідність у подальших філософсько-правових дослідженнях окресленого феномену з метою формування інтегруючого підходу щодо сутнісного наповнення поняття «правового простору» із чітким визначенням його місця у системі філософсько-правових знань.
 
Список використаних джерел:
1. Афансьев В.Г. Основы философских знаний. Для слушателей школ основ марксизма-ленинизма / В.Г. Афансьев. – Москва: «Мисль», 1969. – 351 с.
2. Суханов В.В. Правовое пространство и его формы: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец: 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / В.В. Суханов. – М., 2005. – 26с.
3. Федорченко А.А. Правовое пространство: общие подходы / А.А. Федорченко // Новый юридический журнал. – 2012. – № 3. – С. 40-51.
4. Занфірова Т. Поняття і структура правового простору в трудових відносинах / Т.Занфірова // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2009. – № 2. – С. 79-84.
5. Азизова В.Т. Правовое пространство как объект аксиологического исследования / В.Т.Азизова  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurasialegal.info/index.php
6. Терентьев И.А. Правовое пространство как форма социальной реальности: к постановке проблемы / И.А. Терентьев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dom-hors.ru/rus/files/arhiv_zhurnala/fik/2015-6/
7. Кравчук В.М. Поняття правового простору: філософсько-правова інтерпретація / В.М.Кравчук // Актуальні проблеми держави і права. – 2014. – Вип. 74. – С. 26-31.
8. Зинков Е.Г. Термин «пространство» в теории права / Е.Г. Зинков [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://justicemaker.ru/view-article.php?id=26&art=3119. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція