... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №2
Українська революція гідності ствердили суб’єктність України, надавши можливості для її переміщення з маргінесу європейської політики до епіцентру політики світової. Геополітичні маріння Кремля призвели до протиправних кроків з його боку. Зокрема, окупація Криму, війна в Донбасі дедалі руйнують систему міжнародних відносин і міжнародного права. Це поставило під питання існування усталеної системи міжнародного права, заснованого на ялтинсько-гельсінських принципах. Небажання РФ керуватися загальноприйнятими цивілізованими правилами та нормами поведінки держави у сучасному світі свідчить про її наміри повернутися до такої моделі світового порядку, де панує право сили, визнається право могутньої держави втручатися у внутрішні справи слабкішої, де замість економічних стимулів діють шантаж і погрози. Росія з її ядерним потенціалом та енергетичними можливостями перетворилася на суттєву загрозу демократичним цінностям сучасного світу. Міжнародні механізми, створені для підтримки миру і стабільності у світі, виявилися неготовими до такого розвитку подій. 
У березні 2014 р. були порушені принаймні 9 з 10 основних принципів міжнародного публічного права (в тому числі, всі принципи jus cogens). Зокрема, йдеться про принцип незастосування сили та погрози силою, передбачений положенням п. 4 ст. 2, відповідно до якого всі Члени ООН утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй. Принцип вирішення міжнародних спорів мирними засобами, закріплений нормою п. 3 ст. 2 Статуту ООН, відповідно до якої всі члени Організації вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість. РФ, пред’являючи претензії Україні щодо нібито «утисків російськомовного населення Криму», взагалі нічого не робила для вирішення відповідних проблем, хоч і удаваних, шляхом переговорів; міжнародних спорів щодо державної приналежності Кримського півострова до його окупації та анексії Росією також не було. Принцип невтручання у справи, що належать до внутрішньої компетенції держав, передбачений п. 7 ст. 2 Статуту про заборону втручання «у справи, по суті такі, які входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави». Росія явно втручалась у відносини між центральною владою України та владою і населенням Криму. Це ж стосується відносин між центральною владою та населенням окупованої нині частини Луганської та Донецької областей, відносин між Україною та ЄС стосовно Угоди про асоціацію та інших аспектів співпраці, взаємодії нашої держави з іншими державами Східної Європи щодо енергоресурсів. Принцип співробітництва, передбачений положенням п. 3 ст. 1 Статуту ООН, відповідно до якого мета Організації – здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру. Перед анексією Криму РФ відмовилась від будь-якого співробітництва щодо проблем на півострові, які її нібито хвилювали. Це ж стосується і військового вторгнення на сході України. Агресія Росії проти нашої держави унеможливлює співпрацю практично в усіх сферах двосторонньої взаємодії. Принцип суверенної рівності держав, закріплений у п. 1 ст. 2 Статуту («Організація заснована на принципі суверенної рівності її членів»). Анексія Кримського півострова – території суверенної держави, окупація її іншої території (частини Донецької та Луганської областей), продовження «газової війни», обмежень у торгівлі з метою тиску на Україну і зміни її політичної системи, погрози щодо подальших ворожих дій, перешкоджання здійсненню нашою державою на власний розсуд відносин з іншими державами, європейської та євроатлантичної інтеграції є явними і грубими порушеннями вказаного положення. Принцип рівноправності і самовизначення народів (п. 2 ст. 1), порушення якого проявилось у військовій окупації Кримського півострова, організації «референдуму» із використанням Збройних сил РФ, анексії Криму, і тих же діях за виключенням анексії, здійснених у Донецькій та Луганській областях. Також порушний принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань (п. 2 ст. 2).
Проте, порушення Статуту ООН не обмежуються цими положеннями. Блокування роботи Ради Безпеки ООН, перешкоджання прийняттю нею будь-яких рішень, які сприяли б розв’язанню конфлікту щодо Криму та конфлікту на сході України шляхом використання права вето становлять пряме порушення норми п. 1 ст. 24 про покладення на РБ ООН головної відповідальності за підтримання міжнародного миру і безпеки, положень про розслідування Радою Безпеки спору або ситуації, які загрожують підтриманню миру і безпеки (ст. 33-38), Розділу VII про заходи щодо загрози миру, порушень миру і актів агресії. [1]. 
У 1994 році Україна, Росія, США і Велика Британія в Будапешті підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Франція та Китай приєдналися до цього Договору в вигляді публічних заяв). Сторони взяли на себе зобов`язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України. У пункті 2 меморандуму було вказано: «Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і ніяка їхня зброя ніколи не використовуватимуться проти України…». У разі, якщо Україна стає жертвою агресії, країни-підписанти цього меморандуму зобов’язані вимагати негайних дій Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Росія дезавуювала Будапештський Меморандум про гарантії безпеки, незалежності, суверенітету та існуючих кордонів у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Росія порушила взяті на себе зобов`язання щодо цього меморандуму [2]. 
Росія фактично дезавуювала Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною, відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання поважати територіальну цілісність один одного [3]. 
Політика умиротворення Росії, що базувалася на загальній позиції ставлення до неї як до передбачуваного і надійного партнера, зазнала поразки. Позитивний для нашої держави підсумок розгляду питання української кризи на засіданні Генеральної асамблеї ООН 27 березня 2014 р. (світ ста голосами проти одинадцяти відмовився визнавати приєднання Криму до РФ) став підтвердженням справедливості позиції України. Однак прямих наслідків для Росії ухвалення цього документа не мало через рекомендаційний характер резолюцій Генеральної асамблеї. Загалом у 2014-2015 рр. питання українсько-російської кризи неодноразово ставилося на розгляд Ради Безпеки ООН, було підготовлено кілька доповідей ООН щодо України. Однак справедливого покарання за порушення засадничих статей Статуту ООН, дво- та багатосторонньої договірно-правової бази, базових принципів міжнародної безпеки для Російської Федерації так і не настало. На порядок денний постало питання обмеження можливості держав – постійних членів Ради Безпеки ООН застосовувати право вето у випадках розв’язання ними воєнної агресії проти інших держав, а також підозри щодо їх причетності до тяжких міжнародних злочинів (геноцид, злочини проти людяності), сприяння тероризму та сепаратизму в інших державах тощо. Об`єктивна нездатність через принцип одноголосності постійних членів РБ ухвалення Резолюції Ради Безпеки ООН стосовно агресії РФ проти України стала головним фактором через який заперечують саму агресію. Агресія залишається актом агресії за оcновними кваліфікаційними ознаками Резолюції ООН 1974 року і визначенням що в ній міститься [4], однак юридичні наслідки не можуть настати оскільки сам агресор є постійним членом РБ і блокує ухвалення рішення; очевидно, що для жертви агресії агресія не перестає бути агресією попри неухвалення Резолюції РБ і, так само, для інших членів. Окрема позиція, яку Україна має намір обстоювати в Раді Безпеки ООН, – гарантії безпеки для держав, які відмовилися від своїх ядерних арсеналів. 
Отже, для цивілізованого світу важлива чіткість і відповідність юридичних характеристик того що відбувається (війна, агресія, анексія, відповідальність агресора, санкції, найманці, колаборанти, іноземні окупаційні війська). Якщо не давати таких кваліфікацій, то інформаційний простір своїми підступними визначеннями забиває агресор («громадянський конфлікт, громадянська війна, повстанці, самовизначення, федералізація, особливі права регіонів). У результаті небажання надати чіткі визначення і правові характеристики подіям вже понад рік ситуація ускладнюється як для України,так і її союзників.
 
Список використаних джерел:
1. Статут Організації Об'єднаних Націй. Видано Департаментом громадської інформації ООН. б/м, б/р.
2. Меморандум про гарантії безпеки. Офіційний портал Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua 
3. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією Офіційний портал Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua 
4. Резолюция 3314 (ХХIХ) Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1974 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція