... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
У зв’язку з формуванням філософсько-правової концепції «правового простору» мимоволі постає питання його можливих меж. Виявлення таких меж бачиться можливим з огляду на дослідження сфери юридичного регулювання, яка своєю чергою окреслюються типами цього регулювання, зокрема загальнодозвільним. 
Як відомо, загальнодозвільний тип юридичного регулювання відображається формулою «дозволено усе, що не заборонено законом». Його дослідження презюмує визначення обсягу дозволеності, який обумовлюватиметься обсягом забороненості. З’ясувавши питання, що, чому і в який спосіб забороняється державою, ми тим самим формуємо простір можливостей для наступного вільного прояву особистості, основу функціонування громадянського суспільства. Вирішення окреслених питань пов’язано з характеристикою заборон, насамперед з процесом їх «юридизації».
Досліджуючи ґенезу позитивного права, окремі автори вважають, що санкції, відповідальність, весь охоронний потенціал права є його «первородним матеріалом» і продовжує відігравати правоутворюючу роль у праві, інші – вбачають у порушенні норми і подальшому конфлікті відліковий момент і головний зміст лише архаїчного законодавства, первинно забороняючий характер системи соціального регулювання первісного суспільства, але подальшу динаміку права у суспільстві пов’язують вже не стільки із заборонами, скільки із позитивними обов’язками [1, с. 22-24]. І, видається, саме в цьому розрізі доречно навести міркування Г. Кельзена, який, простеживши розвиток права від моменту його зародження в первісному суспільстві і до того рівня, якого воно досягло в сучасній державі, виявив певну тенденцію, загальну для всіх правопорядків, що досягли достатньо високої стадії розвитку, стосовно правової цінності, яка повинна бути реалізована: «Ця тенденція проявляється в осуворенні заборони застосовувати фізичний примус і силу в стосунках між людьми» [2, с. 53-54]. 
Пізнання юридичної природи заборон визначається їх місцем, специфікою та функціями ще в механізмі первісного соціального регулювання, який працював за схемою: «не можна – можна – потрібно». У рамках дії цього механізму спостерігаємо еволюцію первісних заборон (які визнано прототипом заборон юридичних), а саме, їх дієвість характеризується:
1) високою внутрішньою мотивацією дотримання з огляду на специфіку їхньої сутності (встановлювалися в інтересах всього колективу і кожної людини зокрема);
2) наявністю самостійної форми існування заборон – табу, які за своєю природою мали різноманітну предметну наповненість, широку сферу застосування і високі можливості психологічного забезпечення;
3) взаємопов’язаністю (взаємообумовленістю) іншими складовими системи регулювання, як-от: міфи, легенди, релігійні вірування, для яких табу виступали: а) джерелами існування та б) забезпечувальними засобами (гарантіями).
Це дає підставу обговорювати: 1) біологічну; 2) психологічну; 3) світоглядну обумовленість первісних заборон.
Оскільки юридичні заборони «виростають» з первісних заборон, то вже їх природа зумовлюється подальшою диференціацією соціального регулювання, виокремленням в його системі – права. У зв’язку з цим в коло даного дослідження потрапляє питання періодизації становлення та розвитку права. Його методологічне значення проявляється у тому, що різноманітність класифікаційних критеріїв такої періодизації формує і деталізує корпус чинників, що обумовлюють юридичні заборони. Особливу увагу при цьому потрібно відводити періодизаціям в історії кримінального права (зокрема зарубіжних країн), адже це більшою мірою історія «юридичного життя» заборон. 
Відповідно чинниками, що обумовлювали вже юридичні заборони, можна вважати: а) сутнісний характер позитивного права, б) взаємозв’язок права з державою (державно-чиновницьким апаратом), в) формальний розвиток позитивного права, г) світоглядну основу, спрямованість юридичного регулювання.
Огляд текстів найбільш відомих пам’яток древньої культури, у тому числі правової, під кутом зору заданих критеріїв дозволяє простежити процес «юридизації» заборон: 
1. Частина заборон отримала свою фіксацію в пам’ятках права в категоричній формі і стосувалися вони: утвердження правди, справедливості, захисту життя, здоров’я, людської гідності; моральності і сім’ї, держави, релігії, майна (наприклад, «щоб сильний не притісняв слабкого», «щоб не нехтувати сиротою і вдовою» (неодноразово це повторюється у Законнику царя Хаммурапі [3, с. 151-177]), «справедливий закон заборонив піддавати арешту членів сімей злочинців, невинуваті не повинні потрапляти під суд разом з винуватими» (із законодавчих актів початку династії Хань [4, с. 138]), «заборонити видавати закони, що стосуються однієї людини, якщо їх дія не буде поширюватися на всіх громадян» (із законодавства Древніх Афін [4, с. 176]), «обирати на посади за жеребкуванням людям віком від 30 років, і два рази одному і тому ж не можна займати посади, допоки не відбудуть її всі» (Драконтівські закони [4, с. 155]). 
Це проявило систему тогочасних цінностей і стало в подальшому основою забороняючих принципів права. 
2. Інша частина заборон розвинулася та набула юридичного характеру шляхом конкретизації в писаному праві: а) об’єктів заборони, б) адресатів заборони, в) змісту забороненої поведінки (з огляду на конкретну практику: перші спори і рішення по них), г) заходів відповідальності (як-от: «якщо людина клятвено звинуватила іншу людину у вбивстві, але не довела цього, то обвинувача потрібно вбити» [3, с. 156].
Правовий досвід держав наступних історичних періодів продовжує засвідчувати еволюцію юридичних заборон посередництвом норм права, що визначають поведінку, за яку передбачено відповідальність (забороняючих норм права) та забороняючих правових положень, постулатів категоричного і узагальненого характеру (забороняючих принципів права). При цьому заборони все більше виконують функцію «сигналізації», сповіщають про зону, сферу особливого насамперед державних інтересу, опіки і захищеності, а отже, є барометром владо-державницьких вартостей, що дозволило сформувати об’єктивне бачення всієї системи соціальних цінностей та її ситуативні ієрархії. Формально зберігаючи свою первісну природу – захищати загальносоціальні цінності (життя, гідність, правду і справедливість), вони все ж отримують змістовно «провладне» забарвлення (з огляду на соціальну структуру суспільства, співвідношення позицій світської і церковної влади). 
І тільки перегляд природи співвідношення держави, суспільства і особи в епоху Просвітництва, нормативне закріплення у Французькій декларації прав людини і громадянина 1789 року свободи як «можливості робити все, що не спричиняє шкоди іншому», зі застереженням, що «закон має право заборонити лише ті дії, які шкодять суспільству», а все, що «не заборонено законом, не може бути перешкодою» [5, с. 5] – надає нової правової «філософії» заборонам, дозволяє по-іншому їх оцінити, зокрема в якості «будівельного матеріалу» загальнодозвільного типу юридичного регулювання. Такий тип регулювання окреслює нові можливості реалізації особи, при цьому в межах існуючого правопорядку.
Усе наведене слугує характеристиці тих можливостей юридичного регулювання, які здатні впливати на наші уявлення про правовий простір поведінки особи, визначаючи його межі.
 
Список використаних джерел:
1. Гойман В.И. Действие права (методологический анализ) / В.И. Гойман. – М., 1992. – 180 с. 
2. Чистое учение о праве Ганса Кельзена. Сборник переводов. Вып.1. – М., 1987. – С.53-54.
3. Законы Вавилонского царя Хаммурапи // Хрестоматия по истории Древнего Востока: учебное пособие, в 2-х частях. Ч.1. – М.: Высш. школа, 1980. – С. 151-177.
4. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: в 2 т. / отв.ред. Н.А.Крашенинникова. – М.: Норма, 2009. – Т.1. Древний мир и Средние века. – 816 с.
5. La Déclaration des Droits de l’Hommes et du Citoyen / Texte avec Commentaire suivi. – Imprimeur – Éditeurs, 1902. – P. 5, 6. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція