... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Теоретичне обґрунтування і введення до наукового дискурсу категорії «правовий простір» зумовлене насамперед все чіткіше усвідомлюваною правознавцями недостатністю суто правового інструментарію для розуміння і пояснення, в тому числі ретроспективного, права, правових явищ і феноменів. Наявна в даному випадку «філософізація» права (адже поняття «простір» має загально-філософський характер) має акцентувати увагу правознавців на донедавна невластивих для юридичної теорії (як-то картина світу, стереотипи поведінки, спосіб мислення тощо) аспектах права. 
Серед значної кількості ознак простору, визначальними в даному контексті видаються такі як структурність, співіснування і взаємодія всіх наявних елементів в матеріальних системах у послідовній зміні їх станів, що виявляє тривалість їх існування (час). 
Філософсько-правовий підхід до правового простору полягає у виокремленні його ідеального (правовий простір як структура смислів, зв’язаність бажань, вимог і домагань) та реального (правовий простір як сукупність залежностей, відносин і діянь різних правових суб’єктів) аспектів [1]. 
З огляду на рівні структуалізації виділяють три взаємопов’язані форми правового простору: суспільну, локальну та індивідуальну, конкретність та взаємовизначеність яких зумовлюється комплексом існуючих політичних, економічних, історичних, культурних та ідеологічних факторів [2]. 
Евристичну цінність містить розгляд категорії «правовий простір» у співставленні з категорією «правове середовище», які співвідносяться як загальне і конкретне. При цьому видається можливим розглядати останню як локальну форму правового простору.
Викладене має найбільший сенс за Берманісівського підходу до права, за якого право виступає не як корпус правил, а як процес, в якому правила мають смисл тільки в контексті інститутів і процедур, цінностей і способу мислення [3, с. 28]. 
Такі інститути, процедури і процеси мають стійкий онтологічний і аксіологічний характер і здатні упродовж тривалого часу утримувати каркас правовідносин навіть у сучасному інформаційному суспільстві. Тим більше, коли йдеться про суспільство середньовічне. Так, на думку Ле Гоффа, збереження базових світоглядних структур дозволяє говорити про наявність нерозривних зв’язків, що скріплюють європейське суспільство упродовж 15 століть, з IV по ХІХ століття [4, с. 35]. 
За такого підходу можна констатувати, що формування і усталення європейського правового простору, відбувалося протягом «довгого-довгого Середньовіччя» під впливом ряду суспільно-політичних, культурних, правових чинників. 
Ранньосередньовічний європейський правовий простір характеризувався домінуванням християнської парадигми, яка є ціннісно-смисловою основою середньовічної культури, та був побудований за принципами символізму й універсалізму, що витікають із християнських текстових описів. 
Згодом його найповніше втілення відбулося в університеті (як осередку свободи і автономії, що закріплювалися нормативно), який проектував його назовні. Значний (або й виключний як у Болонському університеті) правовий компонент, зокрема в університетських освітніх програмах, започаткував одну з основних і стійких характеристик західної традиції права та визначав напрям розвитку права на теренах Європи, створюючи освітньо-правовий простір. 
Подібною була і роль міст. Міста, пропонуючи свій спосіб життя, активні комунікативні практики, розвиток торгівлі, постулювали власне право, так само творили власний правовий простір. 
Університетська і міська локальні форми правового простору мали в основі індивідуальну форму – правовий простір студента, професора, містянина. 
Пізнє Середньовіччя або епоха Ренесансу привнесло в освітній простір ідеї ренесансного гуманізму, що спричинило сплеск гуманітарних знань – «Studia humanitatis», а в правовий – відроджене в університетах римське іus commune. Уніфікація освіти, в тому числі правової, створила певний культурний код, носії якого, без огляду на походження, ставали його ретрансляторами на європейських теренах. 
Таким чином, домінуючими у формуванні, і як структури смислів, і як сукупності відносин, були ті, що витворювалися насамперед в містах і університетах. Латина і римське право робили цей простір спільним, а освіта виступала чинником творення Європи «як культурної спільноти», «спільноти духу».
Про належність до середньовічного європейського правового простору українських теренів, попри їх очевидну периферійність, дозволяє говорити насамперед долученість до освітніх європейських осередків вихідців з руських (українських) земель. Попри обмеженість джерел, відомо що «руськими», «русинами» в університети і академії записувалися студенти в Падуї і Болоньї, Кракові і Парижі, Замості і Вільно. Опановуючи trivium і quadrivium, канонічне і римське право, вони не лише ставали урядовцями, церковними і судовими діячами, викладачами, але і створювали правове середовище, що продукувало і формувало правовий простір, як невід’ємну частину європейського середньовічного правового простору. 
 
Список використаних джерел:
1. Кравчук В.М. Деякі підходи до визначення поняття «Європейський правовий простір» / В.М. Кравчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua
2. Подковенко Т.О. Правовий простір як філософсько-правова категорія / Т.О.Подковенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua
3. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г.Дж. Берман; Пер. с англ. – 2 изд. – М.: Изд-во МГУ: Издательская группа ИНФРА-М-Норма, 1998. – 524 с. 
4. Ле Гофф Ж. Средневековый мир воображаемого / Ж. Ле Гофф. – М.: Прогресс, 2001. – 216 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція