... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Виділення територіальних правових систем, серед яких розглядаються міжнародна, регіональна, національна, виводить до розуміння їх тісної взаємодії та навіть залежності від просторової прив’язки. Просторова ідентифікація міської правової системи є важливою методологічною процедурою, сутність якої полягає в змістовному наповненні категорії «міський правовий простір» з урахуванням сучасних інтерпретацій правового простору.
Просторово-часовий вимір права як одна з основних проблем загальнотеоретичної юриспруденції пов’язаний не тільки з темпоральними та територіальними аспектами дії правових нормативів. Просторовий вимір властивий мисленню людини і, відповідно, невіддільний від його використання в різноманітних ситуаціях. Тому яскравим полем оперування категорією простору постають правові відносини і правові ситуації, які створюють подієвий фон права.
У цьому контексті в сучасній теорії права все частіше приділяють увагу поняттю правового простору. Основні питання, які розглядаються при цьому: як організований правовий простір, які його основні форми та способи конкретизації. Водночас спостерігається ситуація, коли поняття правового простору виявляється відірваним від реальних просторів, які локалізуються за допомогою правових зв’язків і конкретизуються в його особливих типах: міському, державному, інтегративному, транснаціональному тощо. Тому дослідження міського правового простору є актуальним не тільки з точки зору розвитку уявлень про просторовий вимір права, але й з теоретико-методологічних позицій формування його категоріального статусу.
Методологічними підставами для виділення міського правового простору є дослідження, які можна розташувати у напрямі від розуміння правового простору як метафори – до категорії. Особливу роль тут відіграють дисертаційні та монографічні дослідження І.В. Волк, М.М.Гнатовського, Ю.М. Оборотова, Н.М. Оніщенко, В.В. Суханова, Т.Л. Южакової. Також значущими виступають роботи фахівців з юридичної соціології та історії міста: Я.І. Артеменка, Ю.Ю. Ветютнева, Є.М. Крупені, В.В. Семківа. Характеристика міської правової системи має супроводжуватися виокремленням правового простору, слід вивести його особливий тип – міський правовий простір як субстрат міської правової системи, рухаючись від загального до особливого, при цьому співвідносячи юридичний доробок з відомими уявленнями про простір у філософії та соціології міста.
Місто, при вивченні його характеристик, переважно визначається як специфічний соціальний простір, забезпечений різними характерними для нього компонентами: міською територією, обмеженою умовними міськими стінами [1, с. 20-21], законами і традиціями «самодостатнього світу полісної комунікації» [2, с. 51], громадянами міста, що складають його соціальну основу, базовану на «міцному фундаменті пануючих у груповій свідомості цінностей» [3, с. 125]. Соціальний простір включає як постійні, так і випадкові форми та зв’язки, зумовлені мінливістю своїх кордонів. Такими формами можуть бути: державний простір, економічний простір, морально-етичний простір, вітальний простір, правовий простір тощо. Різні зв’язки можна розуміти як один із видів відносин, серед яких окреме місце займають правові відносини.
Вважаємо, що характеристика міського правового простору має базуватися на уявленнях про міський простір як такий, як певну соціальну неоднорідність, простір дискурсів та комунікацій, та відштовхуватися від методологічних принципів урбаністики. Тому тут мають бути виділені особливості міського правового простору як самостійного феномена. Як уявляється, такими особливостями можуть виступати:
1) горизонтальна й вертикальна неоднорідність правових комунікацій у межах міського правового простору. Як підкреслює А. В. Поляков, права «як такого» не існує, тобто немає референта, який би відповідав цьому поняттю [4, с. 94]. Інакше кажучи, так само як не існує знання «ні про що», так само і не існує права «самого по собі», оскільки саме по собі право виявляється беззмістовним. Свій зміст право може отримати лише у поведінці людини, лише у призмі взаємин між людьми право набуває сенсу для існування. Як в іронічній формі писав Ж. Карбонье, для того, щоб виникло право, потрібен скандал [5, с. 290]. Своєю чергою, це означає, що правові комунікації характеризують життєву, живу сторону права: якщо правові норми прагнуть діяти однаково для всіх суб’єктів права, то в правових комунікаціях проявляється реальне становище суб’єктів, їх конкретні інтереси та свободи. 
Отже, неоднорідність правових комунікацій у міському правовому просторі має і горизонтальний, і вертикальний вимір. У горизонтальному вимірі вона проявляється в неоднаковості районів міста, у його зонуванні, символічному розчленуванні, що веде до створення особливих лакун та спеціальних зон, де діють інші правила правової комунікації. Наприклад, в історичній частині Флоренції не можна їздити на транспорті, об’єм двигуна якого перевищує 1,2 літра, оскільки потужні автомобілі спричинюють забагато шуму, що руйнує образ Флоренції як міста, застиглого в історії. Схожі приклади можна знайти і в інших містах світу. Інакше кажучи, горизонтальна неоднорідність міського правового простору передбачає зонування міського правового простору за якісним критерієм (тобто виявлення відмінностей між різними сферами правових комунікацій). Вертикальна неоднорідність міського правового простору проявляє себе у стратифікації міських жителів за різними критеріями та формуванні відносно автономних просторів правових комунікацій (тут неоднорідність проявляється у кількісному критерії);
2) міський правовий простір прагне до автономізації. Ця характеристика міського правового простору означає, що на противагу іншим типам і рівням правового простору (регіональний, державний, інтегративний, міжнародний), які часто взаємодіють між собою, міський правовий простір спрямований на збереження своєї самобутності. Це, зокрема, пов’язано з тим, що перші норми міського права в Середньовічній Європі стосувалися, як це не дивно, питань захисту культурних цінностей та церков. Якщо, наприклад, державний правовий простір давно відкрився для інтеграційних процесів, то міський правовий простір сьогодні продовжує бути сконцентрованим навколо локалізованих образів та культурних форм, що зумовлюють унікальність цього міста. Збереження культурної та художньої унікальності міста часто стає одним із напрямів апологізації міського права;
  3) міський правовий простір інституціоналізується у соціально активній поведінці городян. У цьому сенсі міський правовий простір існує у нерозривній єдності з носіями міської правосвідомості. Інституціоналізація міського правового простору проявляється у засобах організації дії: зразках і правилах поведінки (У. Томас, Ф. Знанецький). Саме так тлумачив інститути Т. Парсонс, зосереджуючись на тих зразках, які в суспільстві вважаються належними, законними, очікуваними, тобто отримали нормативний статус. Є близьким до наведеного визначення Т. Ньюкомба. На його думку, інститут – це не будь-які зразки поведінки, а лише ті, які концентруються навколо основних визнаних спільнотою цінностей [6, с. 44]. По суті, йдеться про те, що міський правовий простір виникає у містах, які мають високий ступінь інтеграції городян, коли вони утворюють єдине ціле зі схожими ціннісними орієнтаціями (наприклад, прагнення мешканців Ванкувера до отримання їхнім містом права на проведення Зимової Олімпіади у 2010 р. привело до встановлення цілої низки норм міського права, скажімо, кожен городянин, який надавав допомогу в організації й проведенні заходу, на рік звільнявся від податків до міського бюджету);
4) міський правовий простір може виходити за межі території окремого міста. Системи міського права являють собою ціннісно-нормативне підґрунтя особливого типу простору – міського простору, чиї кордони були окреслені міськими стінами, і де закінчувалася монополія держави на створення поля державних подій. Зароджуючись, міське право діє в рамках правового простору конкретного міста, але згодом, поширюючи свої ідеї на міста, що знаходилися в інших національних правових системах і державах, воно перестає бути породженням одного міста і формує особливий міський правовий простір, що перебуває на стику державного правового простору та національної правової системи [7, с. 139-148].
Дослідження міського правового простору можна яскравіше окреслити в його співвідношенні з правовим простором міста, де правовий простір міста можна представити як обмежений «міськими стінами», тимчасом як міський правовий простір може виходити за рамки означеної міської території і характеризуватися міжміськими правовими відносинами, взаємодією міста як центру та міської периферії. Таке розмежування є асоційованим із співвідношенням правової системи міста та міської правової системи.
Не менш методологічно проблемним є визначення змісту правового простору міста. Можна стверджувати, що компонентами міського правового простору є територія міста, межі міста, наповнення (зміст), яке може виходити за межі території і кордонів: правові ситуації та події (правовідносини, суб’єкти, ціннісно-нормативна визначеність, міська правосвідомість та правовий образ міста). Міський правовий простір виступає як структуроване навколо правового образу міста та на основі міської правосвідомості явище, пов’язане зі специфічними правовими ситуаціями і подіями, що визначають ціннісно-нормативну наповненість центр-периферійних відносин у межах території міського впливу.
Усе це веде до визнання того, що міський правовий простір прагне до відокремлення і може бути визнаний субстратом такої правової системи, як внутрішньо узгодженої, взаємопов’язаної сукупності міських правових цінностей, норм, зв’язків, відносин, статусів тощо, яка, своєю чергою, має багатошаровий характер і включає різні сфери та галузі. Міська правова система постає як спосіб організації міського правового простору, розгортання та функціонування в ньому механізму дії міського права.
     Просторова ідентифікація міста, що має не лише соціальний, економічний, але й правовий вимір, отримує своє вираження у цілісній системі правових комунікацій, що об’єднує городян, впливає на їх правосвідомість і правову культуру, інтегрує міську спільноту та забезпечує формування міської правової системи.
 
Список використаних джерел:
1. Ветютнев Ю.Ю. Городские стены и правовая форма / Ю.Ю. Ветютнев // Город как явление социокультурной и экономико-правовой реальности: Международная научно-практическая конференция 28-29 ноября 2008 г. – СПб: Изд-во СПбГУП, 2008. – С. 19-22.
2. Артеменко Я.И. Мульти-/поликультурализм: коммуникативные стратегии восточноевропейского мегаполиса / Я.И. Артеменко, Н.В. Попова // Город как явление социокультурной и экономико-правовой реальности: Международная научно-практическая конференция 28-29 ноября 2008 г. – СПб: Изд-во СПбГУП, 2008. – С. 50-53.
3. Крупеня Е.М. Город и политико-правовая активность личности: теоретические аспекты / Е.М. Крупеня // Город как явление социокультурной и экономико-правовой реальности: Международная научно-практическая конференция 28-29 ноября 2008 г. – СПб: Изд-во СПбГУП, 2008. – С. 124-127.
4. Поляков А.В. Коммуникативно-феноменологическая концепция права / А.В. Поляков // Неклассическая теория права: вопросы и ответы. – Х.: [б.в.], 2013. – С. 94-126.
5. Карбонъе Ж. Юридическая социология / Ж. Карбонье; пер. с фр. и вступ. ст. В.А.Туманова. – М.: Прогресс, 1986. – 352 с.
6. Матусевич В. Социальный институт: функция, генезис, структура / В. Матусевич // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 4. – С. 43-56.
7. Мельничук О.С. Міський правовий простір: від метафори до поняття / О.С. Мельничук // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – Вип. 67. – О.: Юрид. Л-ра, 2012. – С. 139-148. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція