... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Сучасний стан наукових досліджень характеризуються конвергенцією понять, термінів, методів та інших структур між сферами природничого та гуманітарного знання. Низка нових напрямів досліджень мають міждисциплінарний проблемний характер, а здійснення відкриттів в одній галузі знань зумовлює постановку питань та варіанти їх вирішення в іншій галузі. Зокрема в юриспруденції ще з другої половини ХХ століття П.О. Недбайлом у Київському університеті було запропоновано використання кібернетичних методів у праві та започаткування такої дисципліни як правова кібернетика. Сьогодні ми можемо спостерігати також поширення у сфері права соціологічної, політологічної, медичної, генетичної проблематики, використання методів та термінології цих наук, а також виникнення нових міждисциплінарних досліджень, як-от: біоюриспруденція, біополітика, право та штучний інтелект тощо. У сучасній філософії права сформувалася проблема обґрунтування правового простору як явища, що існує в сфері права, геополітики, культури та природи людини. Набувши поширення у політико-правовому дискурсі, термін «правовий простір» потребує особливого осмислення та розробки.
В юриспруденції термін «простір» вживається у контексті територіального простору держави та юрисдикції поширення рішень певних владних органів. Правовий простір таким чином визначається тією територією, на яку поширюється дія правових норм, актів, та на яку поширюються повноваження того чи іншого органу влади і його посадових осіб. За цим принципом можна виокремити локальний правовий простір (територія адміністративно-територіальної одиниці), загальнонаціональний (територія держави), міжнародний (територія країн-учасниць міжнародних угод і договорів та об'єктів, які підпадають під дію цих міжнародно-правових актів: культурні цінності, природні ландшафти, культури народів, Антарктида тощо), глобальний (світовий простір, у якому правові норми визначають збереження озонового шару, освоєння комічного простору, збереження життя на землі, заборону ядерних випробувань тощо).
Разом з тим маємо визнати, що термін «простір» не є власне юридичним. Для юриспруденції, перш за все, він має територіально-географічне значення. Проте більш повно теорії простору розглядаються у фізиці та філософії. Намагаючись здійснити філософсько-правове осмислення категорії правового простору постають різні питання. По-перше, чи достатньо того географічного значення терміну «простір», чи, можливо, філософія права, як найбільш абстрактний рівень теоретичного знання, повинна вести мову і про інші властивості простору, його багатовимірність і не-площинність? Саме тому для розуміння філософсько-правового аспекту правового простору важливим є врахування окремих положень теорій простору інших наукових дисциплін. І, по-друге, чому саме в гуманітарних дослідженнях набувають поширення категорії природничих наук?
Наукознавці відмічають, що суспільні, культурні явища, зокрема й сама наука, у ХХ столітті починають розглядатися як такі, що мають просторові властивості, мають свій простір. Пояснюється це тим, що у гуманітарних дослідженнях з філософії, антропології, соціології гостро було поставлено питання «просторового» буття людини: її роль в освоєнні космосу, збереженні життя на землі, місце і роль в світі, трансформація екзистенційних ознак людини в умовах глобалізації тощо [1, с. 1].
Низка дослідників розділяють думку про те, що зберігається значущість територіального, національно-державного розуміння простору, проте визнають, що виникають нові простори, що не зводяться до територіальності. У сучасній гуманітаристиці термін «простір» характеризує соціальну реальність, так би мовити, «накладену на територію». Тому можна вести мову про поняття економічного, політичного, культурного, правового або інформаційного простору, освітнього, політичного, життєвого, наукового простору [2, с. 47-51].
Помічаємо, що в багатьох випадках термін «простір» не використовується для позначення суто фізичних величин об’єму чи протяжності. Натомість часто мова йде про певну сукупність ідей, конструктів, теорій, екзистенційних ознак, ідеалів, цінностей, у межах яких ми перебуваємо, але які визначають наше формування, спосіб мислення та пізнання.
У такому ментальному (інтелектуальному) значенні «простір» близький до понять «парадигма», «дискурс», «світ», «сфера», однак має свої відмінності. Ця відмінність полягає у зв’язку терміну «простір» з ознаками вимірності, протяжності, об’єму. Кореляція з протяжністю, розширенням, формуванням простору довкола чогось вказує на необхідність презюмування певного центру, від якого утворюється той чи інший простір.
У теорії права та галузевих юридичних науках поняття правового простору походить з міждисциплінарної проблематики міжнародного права, порівняльного правознавства та філософії права, і пов’язане з інтеграційними процесами Європейських Спільнот і необхідністю обґрунтування концепції так званого єдиного європейського правового простору. Досліджуючи європейське право, К. Хардінґ зазначає, що термін «правовий простір» приходить на зміну терміну «правова система» у пізнанні складності, нелінійності, неієрархічності, еволюційності, відкритості явищ буття права [3, с. 55]. Помітно, що термін «правовий простір» відображає сучасний стан розвитку права, держави, інших суспільних інститутів, коли формуються та виникають пограничні явища (квазідержави, співдружності та союзи, горизонтальні зв’язки та самоорганізація інститутів та індивідів, виконання приватними компаніями функцій держави) і не достатньо критеріїв та методологічних підходів для їх класифікації та віднесення до вже існуючих і досліджених явищ.
Застосування властивостей нелінійності, неієрархічності, наявності горизонтальних зв’язків до суспільних і культурних явищ пов’язане з утвердженням у ХХ ст. реляційної концепції простору (Ляйбніц-Енштейн), відтепер про «просторовість» можна вести мову стосовно будь-якого явища культури, в тому числі і права. Поняття простору щодо соціокультурних явищ виражає місце цього явища, окреслює і локалізує його властивості як специфічного поля чи топоса, яке можна описувати і пояснювати в термінах теорії [1]. В межах реляційної концепції простір і час розуміються як системи відношень, що визначаються взаємодією матеріальних об’єктів. Відповідно про простір можна говорити як про відношення між об’єктами або явищами дійсності. Теорія відносності підтвердила філософські ідеї простору як однієї з основних форм буття матерії. Через філософську категорію простору позначається загальнолюдська інтуїція, за допомогою якої пізнається світ людини. Категорія простору нині використовується як концептуальний елемент, за допомогою якого конструюються універсальні теоретичні моделі, що призначені для понятійної репрезентації різноманітних, не лише фізичних, а й соціальних, культурних, психічних та інших феноменів [4, С. 529]. Таким феноменом виступає право.
Право як складне для осмислення явище, що формалізується через інститути суспільства – державу, громадянське суспільство – є культурним феноменом, вивчається у теоретичних системах знань – науці та філософії, мислиться, пізнається та викладається у мовленнєвий спосіб, утворює правовий простір, який, враховуючи вказані характеристики самого права, тісно пов’язаний з політичним, культурним, науковим, мовним та іншими просторами.
Якщо простір – це форма буття, то правовий простір становить форму буття особливого явища – права. У філософії або теорії права ми звикли говорити про такі форми буття права або форми права як звичай, нормативно-правовий акт, прецедент, доктрина тощо. Однак право, будучи складною категорією та феноменом, очевидно, дається не лише через уречевлення або матеріалізацію у формах права. Схоже, що наявних форм права недостатньо для більш повного прояву буття права, якщо ми ведемо мову про правовий простір.
Правовий простір може бути більш загальною – універсальною формою буття права, що має власну внутрішню структуру, складові елементи та зв’язки між ними. Тоді як форми права є лише окремими елементами цього правового простору і не вичерпують усього буття права.
Поряд з цим мають бути й інші елементи та відношення, які утворюють правовий простір та втілюють і відображають буття права, наприклад, ідеї, концепції, теорії, розуміння, відносини, дія, вплив тощо.
 
Список використаних джерел:
1. Рижко Л.В. Науковий простір: проблеми формування та трансформації (філософсько-праксеологічний аспект) / Л.В.Рижко: Автореф. дис. ...д-ра філос. наук: Спец. 09.00.09 / Л.В. Рижко; КНУТШ. – К., 2006. – 40 с.
2. Внучко С.М. Політичний простір в глобальному вимірі / С.М. Внучко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2012. – С. 47-51.
3. Harding Christopher. The Identity of European Law: Mapping Out the European Legal Space // European Law Journal. – 2000. – Vol. 6. – Issue 2. – P. 128-147. Цит. За: Гнатовський М.М. Європейський правовий простір: Концепція та сучасні проблеми / М.М. Гнатовський; КНУТШ, Інститут міжнар. Відносин.  Київ: Промені, 2005. – 224 с.
4. Лук’янець В. Простір і час / В. Лук’янець // Філософський енциклопедичний словник / НАНУ; Ін-тут філософ. ім. Г.С. Сковороди; Ред.кол.: В.І. Шинкарук, Є.К. Бистрицький, М.О.Булатов та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція