... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
Ніщо не давалось людині так важко як власне самовизначення у цьому світі. І йдеться тут не про сучасне недоотримання певних благ особистістю, а про давні довготривалі процеси виокремлення людини як ціннісної істоти. Віки завдавали болю та колосальних незручностей переважній масі людей (класифікованих за певними національними, релігійними, расовими чи гендерними ознаками). Та певна межа витривалості людини все ж проявилася через багатолітню боротьбу людей за визнання та дотримання чогось такого, що ми в сьогоденні уже звично називаємо «права людини».
На сьогодні у світі та кожній державі, зокрема, існує чимала кількість нормативно-правових актів, що регулюють різноманітні процеси життєдіяльності суспільних мас, держав, міжнародних співтовариств тощо. Всі вони забезпечують певні можливості для людини та встановлюють гарантії їх здійснення. Крім того, нормативна база окреслює діяльність людини певними рамками, порушення яких тягнутиме за собою зазнавання особою певних незручностей. 
Між вседозволеністю й тотальним контролем повинна бути точка рівноваги. Таким регулятором виступають «права людини» як загальноприйняті та визнані законодавством усіх рівнів гарантії. Саме на їхній основі формувались усі інші суспільні інститути, тобто простір для самореалізації людини. Саме першість категорії «права людини» щодо інших базових понять становить актуальність висвітлення даної тематики.
Внутрішні процеси, імпульси, прагнення та потреби людини знайшли певний захист та часткове забезпечення у багаторівневому визнанню «прав людини».Слід відмітити, що жодний міжнародний нормативно-правовий акт у сфері прав людини не дає дефініції цього поняття, немає єдиного визначення і у науковців теорії права, дискусії з визначення терміну досі тривають [1, с. 63].
Так, М.В. Кравчук зазначає, що права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку всього людства і мають бути загальними рівними для всіх людей [2, с. 162].
Та все ж, ми заглиблюємося у життя з різних його сторін. Здійснюємо свій самоаналіз, занурюємося у соціальні взаємозв’язки, формуємо власну особистість, стаємо володарем певного комплексу правомочностей і просто живемо як біологічні істоти. Таким чином, ми входимо у простір «автономна людина». Власними рішеннями, здатністю рухатися в тому чи іншому напрямі, можливістю вибору, ми стаємо творцями власної реальності [3, с. 294-295]. І та чи інша наша діяльність відбувається у певному «просторі».
Homosapiens живе у біологічному просторі. Індивід живе у соціальному просторі. Тут домінує соціальний статус особи. Простір комунікацій називають психологічним. 
Якщо виокремлювати конкретний правовий простір особи, то він є складною сукупністю домагань, прав та обов’язків у єдиному правовому полі [3, с. 294-295]. Домагання є передумовою виникнення прав, наявність прав нерозривно пов’язана із обов’язками. 
Реальним правовим простором суб’єкта стають не тільки актуалізовані домагання, але і такі, що існують потенційно. Значимість правовому простору дають ті домагання, які виливаються у певну дію. У свою чергу, домагання людини формуються під впливом її волі [3, с. 297].
Значущим для розуміння правового простору є підхід І. Канта. Він найбільшу увагу приділяє важливості для кожної людини концепції індивідуального правового простору. Це проявляється через індивідуальну свободу особи, яка повинна мати певні межі. Ними насамперед є сприйняття іншої особи та її свободи [4]. Свободу людини так чи інакше можна обмежити з метою забезпечення правопорядку. Втім, за людиною безумовно залишається певний осяг прав, свобод та можливостей здійснення своїх домагань, які невід’ємні від неї. 
Правовий простір не може існувати сам по собі, поза людиною, її практичною діяльністю, її усвідомленням навколишнього світу та своїх потреб, які об’єктивізуються у праві [4].
Таким чином, попри те, що життя людини проходить у декількох формах екзистенції, та все ж найбільш значима соціальна комунікація відбувається в рамках правового простору. Правовий простір видається комплексним явищем, що забезпечує нормальну взаємодію на рівні суспільних та державних відносин, а також, забезпечує життя окремого індивіда. Права людини виступають головним гарантом самореалізації людини, а отже детермінують обсяг правового простору особи.
 
Список використаних джерел:
1. Мурована І.Я. Права людини: основи теорії і практики / І.Я. Мурована, О.О. Гриньків // Молодий вчений. – 2014. – № 10. – С. 62-64.
2. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти) / М.В. Кравчук // [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]. – 3-тє вид., змін, й доп. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2013. – 608 с.
3. Кравчук В.М. Філософсько-правовий вимір просторового буття людини / В.М. Кравчук // Форум права. – 2014. – №1. – С. 294-298.
4. Подковенко Т.О. Правовий простір як філософсько-правова категорія / Т.О.Подковенко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/ {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція