... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №7
В умовах сучасного життя під впливом глобалізації, індивідуалізації та інформатизації суспільства відбуваються зміни в правовій реальності за різними напрямами, зокрема це стосується темпоральних і просторових характеристик права. При цьому якщо темпоральна проблематика права отримує все більше уваги від дослідників, то, на жаль, просторовий аналіз права усе ще чекає на своїх розробників. Помітимо, що, в першу чергу, це стосується категорії правового простору, визначенню меж правового простору, виявленню багатошаровості правового простору, проблематиці меж і взаємодій між правовими просторами. Останнє є надзвичайно актуальним у зв’язку з діалогом правових культур, коли виникає питання про засмітнення правового простору непродуманими запозиченнями і безпідставними змінами в правовій сфері, що може бути позначено метафорою «накопичення правового сміття».
Філософське бачення проблеми правового простору можна пов’язати з ідеєю Гегеля про антиномію права і неправа, де правовий простір поєднує ці дві сторони існування права. Поряд з цим межі права задані наявністю своєрідного «життєвого циклу права»: від доправа до права, потім постправа і знову до доправа [1, с. 160-161]. 
Ефективність розгляду життєвого циклу права сьогодні яскраво проступає в рамках міжнародного правового простору у зв’язку з формуванням норм м’якого права поряд з нормами твердого права. Специфіка правового простору застосовна до різних правових систем сучасності, які створюють багатошаровість правової сфери, виражена, зокрема, в розмежуванні світських правових систем, простір яких заданий територією, і релігійних правових систем, простір яких заданий віруючими, тобто персонально. Можна в цьому плані розглядати правову сферу як багатошаровий правовий простір, де поєднані територіальний правовий простір і персональний правовий простір.
Традиційно в юриспруденції поняття правового простору зв’язується з дією права як нормативного середовища, в межах визначеної законодавцем території. Юридично трактований простір часто розглядається як вмістилище правових норм. Так, про межі правового простору як «про стелю для правової матерії» писав С.С. Алексєєв, помічаючи, що в сфері догми права зведення правової матерії до суми юридичних принципів припустиме, доки не порушується його визначеність за змістом, оскільки більшість положень права має цінність в своєму формально-конкретизованому вигляді [2, с. 293]. У той же час, правова сфера представляється у нього як з’єднання догми права, правового змісту і правових ідей, коли підсумковий вираз природи права виступає як його філософсько-світоглядне кредо. Зауважимо, що по суті у С.С. Алексєєва правовий простір не обмежений сферою писаного права як силового нормативного регулятора, а постає також як духовно-інтелектуальна сфера.
Інше бачення правового простору запропоновано В.П. Малаховим, який розглядає правовий простір як реальність правової сутності, вираз її природи. У зв’язку з цим, змістом правового простору є домагання. Вузловими домаганнями виступають: домагання на захист від насильства і домагання на значимість своєї волі і своїх поглядів. Перше з домагань пов’язане з існуванням права як інституціоналізованого утворення, в той час як друге домагання пов’язане з даністю і самоцінністю правової сутності. У цілому правовий простір виступає як структура, елементи якої (домагання) співвідносяться один з одним по-різному [3, с. 373]. При цьому реальність правового простору поліцентрична і складається з безлічі індивідуальних правових просторів, що створюють ілюзію цілісності.
У зв’язку з цим правова сфера, з одного боку, поєднує індивідуальні правові простори, а з іншого боку, це суспільний правовий простір, що виступає як запас інформації, зміст якої визначає типізацію поведінки людей. 
Можна помітити, що свобода, автономія і безперервність правових просторів – принципові умови для виділення як феномена права [3, с. 379], так і правової сфери, в якій себе проявляє індивід і різноманітні колективні об’єднання людей.
У політології проблематика політичного простору пов’язується з територіальними і психологічними питаннями буття людини. Політичний простір – це частина соціального простору, в рамках якого політичний простір взаємодіє з правовим простором. Геометрія політичного простору може збігатися з кордонами (держава), регіоном (обласна адміністрація), містом (місцеве самоврядування). Психологічне обмеження політичного простору пов’язане зі сприйняттям влади, лідерів, партій. Несприйняття політики  психологічна межа політичного простору. Політичний простір  це просторовий людський ресурс політики [4, с. 401].
Чи може бути проведена аналогія між правовим простором і політичним простором? На відміну від неоднорідності політичного простору, правовий простір однаково насичений по всім сегментам у правовому житті суспільства. Разом з тим, як зазначає В.А. Бачинін, нормативно-правовий простір усередині цивілізаційної системи має певну протяжність і свою особливу конфігурацію, йому відповідає різного роду нормативна щільність і ступінь вимогливості правових приписів на різних його ділянках [5, с. 130]. У правовому просторі помітна різниця між нормативно-закріпленим простором і реально існуючим. Так конфлікти, порушення, протистояння і конкуренції в правовій сфері визначають особливості відхилень від нормативно встановлених меж правового простору.
Ж.-Л. Бержель правовий простір пов’язує, по-перше, з існуванням різнорідних правових систем і, по-друге, з існуванням окремих правових систем. Стосовно цієї проблематики ним підкреслена територіальність права як його істотна риса і фактор, який зумовлює різноманітність правових систем [6, с. 241]. З іншого боку, існує кореляція між простором і правовою системою, що виражено в локалізації юридичної ситуації, дистанції і протяжності простору в матеріальному і процесуальному праві.
Правова реальність виникає на основі інституціоналізації, яка встановлює її межі, окреслює належний їй правовий простір. При цьому процес інституціоналізації права і становлення правової сфери пов’язані з формуванням і діяльністю професійної групи людей (юристів). Під їх впливом та за їх участю складаються правові інститути, об’єктивуються правові норми і правові процедури. Правовим нормам і правовим процедурам підкоряються суб’єкти, які стають суб’єктами права. Правовий простір інституціоналізації має тенденцію до розширення своїх кордонів і в ньому відбувається інтеграція суб’єктивного і об’єктивного, матеріального і процесуального в правових взаємозв’язках, перетворення одного в інше [7, с. 144-145].
У зв’язку з дискусією про межі вивчення юристами проблематики держави, актуалізується питання про співвідношення правового простору і державного простору. Тут значення має не тільки розуміння взаємодії права і держави як систем соціального регулювання, а також традиційна прив’язка державного і правового простору до території, але й інше, сучасне бачення державного простору, яке запропоноване в юридичній літературі і визначає не тільки територіальну відособленість держави, а й її взаємозв’язок з іншими державами, її інтереси на інших територіях та в інших державах [8, с. 364].
Сучасний аспект дослідження правового простору знаходить своє вираження в проблематиці міського права і міської правової системи, виокремлення яких пов’язується з міським правовим простором (О.С. Мельничук) як одним з рівнів існування правового простору, що має міські територіальні, суб’єктні, комунікативні і функціональні межі, пов’язані з міською правосвідомістю та міською правовою культурою [9, с. 166-186].
Один з важливих моментів сучасних уявлень про зміни правового простору пов’язаний з тим, що проблема прав людини не обмежується правовим простором в межах держави, де правове буття людини часто виявляється незахищеним перед існуючою державною владою. Не випадково поширене перекладання вирішення питань, пов’язаних з правами людини, з національного рівня на інтеграційний або міжнародний. Тим самим також відбувається розширення правового простору, вибудовується його багатошаровість, складова наповнення і визначеність специфіки правової сфери.
 
Список використаних джерел:
1. Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права / А.А. Мережко. – К.: Юстиниан, 2002. – 192 с.
2. Алексеев С.С. Право: азбука, теория, философия: опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
3. Малахов В.П. Философия права / В.П. Малахов. – М.: Акад. Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 448 с.
4. Ольшанский Д.В. Политико-психологический словарь. – М.: Акад. Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 576 с.
5. Бачинин В.А. Морально-правовая философия / В.А. Бачинин. – Х.: Консум, 2000. – 208 с.
6. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. Пер. с фр. – М.: Nota bene, 2000. – 576 с.
7. Философия права: учебник для магистров / Г.И. Иконникова, В.П. Ляшенко. – 3-е изд. – М.: Юрайт, 2012. – 364 с.
8. Общетеоретическая юриспруденция: учебный курс / Под. ред. Ю.Н. Оборотова. – О.: Фенікс, 2011. – 436 с.
9. Мельничук О.С. Міська правова система: теоретичні та нормативні засади / О.С. Мельничук. – О.: Фенікс, 2015. – 408 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція