... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 20.04.2016 - Секція №5
Постановка проблеми. Одна з найбільш актуальних та найбільш дискусійних проблем кримінально-правової сфери , що обговорюється вченими та правниками є проблема кримінальної відповідальності юридичних осіб. Як показує практика, велика кількість злочинів здійснюється для або з використанням юридичних осіб. Через це й виникає потреба у запровадженні прямих каральних санкцій саме до юридичної особи, як суб’єкта злочину. 
Проблематика визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальних правопорушень виникла в теорії кримінального права у зв'язку з їх необґрунтованою безкарністю за скоєння злочинів з високим ступенем суспільної небезпеки. Адже законодавець, сформувавши достатньо струнку систему юридичної відповідальності таких суб’єктів, відмовився від застосування найсуворішого і найбільш ефективного її виду – кримінальної відповідальності. Необхідно запровадити такі механізми контролю діяльності юридичної особи, які б сприяли зменшенню кількості фактів учинення протиправних дій з їх боку.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Деякі аспекти даної проблеми було висвітлено в працях: С.Б. Гавриша, А.В. Наумова, С.О. Харитонова, Т.С. Батраченко, С.Я.Лихової, В.С. Устінова, О.О. Михайлова, Р.В. Вереша, С.Г. Келіна, І.В. Сітковського, С.І.Нікуліна, В.М. Кудрявцева, І.В. Красницького, У.С. Джекабаєва та ін. Наукові дослідження зазначених вчених є значним внеском до теорії кримінального права, однак не повністю вичерпали всі суттєві питання вказаної проблематики.
Мета статті – обґрунтування доцільності та можливості притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб; з’ясувати правову природу кримінальної відповідальності юридичних осіб.
Виклад основного матеріалу. Суб’єкт злочину – це один з чотирьох елементів складу злочину, без якого неможливе його здійснення. Відповідно до ст. 18 КК України суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа. У зв’язку з цим виникає питання про можливість притягнення до кримінальної відповідальності саме юридичної особи.
Традиційно вважається, що юридичні особи не підлягають кримінальній відповідальності внаслідок складності або навіть неможливості визначення вини такої особи у скоєнні кримінального правопорушення, відсутності науково обґрунтованої системи кримінальних покарань юридичних осіб тощо. Також відмічається, що кримінальна відповідальність юридичних осіб не відповідає принципу особистої винної відповідальності і принципу індивідуалізації юридичної відповідальності і покарання [1, с. 8]. Прихильники протилежної точки зору вважають, що об'єктивацію воля знаходить лише в цілеспрямованих діях (бездіяльності), тобто вчинок особи (як фізичної, так і юридичною) є єдиною формою, в якій воля може знайти свій об'єктивний вираз. Зазначається, що принцип індивідуалізації покарання ставить проблему лише технічного характеру, тобто проблему розподілу тягаря кримінальної відповідальності, оскільки така відповідальність юридичних осіб не виключає притягнення до неї і фізичних осіб.
При цьому, визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальних правопорушень в найбільш вразливих сферах суспільних відносин створить умови для швидкої та невідворотної відповідальності за екологічні, деякі економічні, комп'ютерні та інші злочинні діяння, тоді як практика демонструє, оскільки відповідно до чинного законодавства більша частина таких діянь належить до адміністративних правопорушень і де-факто залишається без покарання [1, с. 9].
Питання про юридичних осіб як суб'єктів кримінальної відповідальності не відрізняється особливою новизною, але воно настільки не «вписується» в доктрину кримінального права, що сьогодні важко повірити, що теорія стала реальністю.
З 1 вересня 2014 р. вступив в силу Закон України від 23 березня 2013 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб [2]. Цим же Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». 
Законодавцем вжито поняття «заходи кримінально-правового характеру», а не «види покарань». Мабуть, це пов’язано з тим, що покарання застосовується саме до фізичних осіб і його метою є не тільки кара, а й виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Зрозуміло, що таке формулювання не можна використовувати до юридичних осіб [8; с.114].
За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» визначено конкретний перелік злочинів, вчинення яких керівником, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи від її імені і в її інтересах є підставою для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру:
– ст. 209 КК: легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;
– ст. 258-258-5 КК: терористичний акт, втягнення у вчинення терористично-го акту, публічні заклики до його скоєння, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, фінансування тероризму;
– ст. 306 КК: використання коштів, отриманих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів; 
– ст. 368-369-2 КК: отримання хабаря, незаконне збагачення, комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, підкуп особи, яка надає публічні послуги, пропозиція або дача хабаря, зловживання впливом.
Заходи кримінально-правового характеру суд застосовує до підприємств, установ чи організацій, крім державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно держбюджету або місцевого бюджету, фондів загальнообов’язкового державного соцстрахування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб міжнародних організацій. Заходи кримінально-правового характеру, які можуть застосовуватися до юридичних осіб: 
1) штраф у розмірі від 5 до 75 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 
2) конфіскація майна; 
3) ліквідація, яка застосовується судом у разі вчинення відповідними особами будь-якого зі злочинів, передбачених ст. 258-258-5 КК України.
Також визначено порядок провадження стосовно юридичної особи, що здійснюватиметься одночасно з кримінальним провадженням щодо фізичних осіб, які від імені та в інтересах цієї юридичної особи вчинили злочин [2].
Інститут застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб є новим і незвичним для вітчизняного законодавства. Тому які наслідки матимуть новели кримінального законодавства для підприємств достеменно невідомо, адже до цього часу в Україні не було прецеденту притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності. Проте ці зміни можуть неабияк «вдарити по гаманцях» власників бізнесу та додати їм чимало клопоту [7].
Пропонованими змінами до Кримінального процесуального кодексу України визначається порядок провадження щодо юридичної особи, яке здійснюватиметься одночасно з кримінальним провадженням щодо фізичних осіб, які від імені та в інтересах цієї юридичної особи вчинили злочин.
Положення закону суперечать основним засадам кримінального права України, зокрема, принципу особистої відповідальності та принципу винної відповідальності особи. Положення закону фактично передбачають створення у кримінальному законодавстві України юридичної фікції, згідно з якою юридична особа піддаватиметься санкціям, тобто апріорі вважатиметься такою, що вчинила злочин, у тому разі, якщо певний злочин вчинили її керівник, засновник, учасник чи інша уповноважена особа. Таким чином, запропонована конструкція вимагає вважати юридичну особу такою, що вчинила злочин, у тих випадках, коли фактично не встановлено вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтями 209, 258 – 258-5, 306, 368 – 369-2 КК [3].
У свою чергу змінами до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» пропонується закріпити можливість застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру, а до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» – надати право представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на забезпечення безпеки [4].
О.О. Кашкаров відзначає, що встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб, це складний та багатовекторний процес, який потребує в першу чергу переосмислення існуючих принципів кримінального права та кримінальної відповідальності, а саме – суб’єктивного ставлення у вину та індивідуалізації кримінального покарання, а також вироблення нових принципів, що будуть відповідати сучасним вимогам законодавства про кримінальну відповідальність [5, с. 239].
Звернувшись до ст. 18 Кримінального Кодексу України, бачимо, що суб’єктом злочину, тобто особою, що вчинила злочин може бути «фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність». Виходячи з цього визначення можна стверджувати, що запроваджуючи кримінальну відповідальність юридичних осіб, законодавець наче змінює суб’єктний склад кримінального правопорушення.
Чинне законодавство однією із головних ознак суб’єкта злочину визначає її осудність. В загальних рисах, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Юридична особа виходячи зі своєї суті не може усвідомлювати свої дії та керувати ними, створення юридичної особи та її діяльність є наслідком певних дій фізичної особи або декількох фізичних осіб [6].
Тепер поглянемо на ст. 13 Кримінального Кодексу України, в якій законодавець дає визначення злочину, що «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину». З цього визначення виникає питання: «Чи наділена юридична особа такою якістю як винність?» Звичайно, що – ні. Адже виходячи з самого тлумачення «юридичної особи» зрозуміло те, що вона є штучним організмом, який фактично є результатом діяльності фізичних осіб; вона є фікцією.
Кримінальний кодекс України дає дефініцію терміну «вина» Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Ми вважаємо за логічне те, що психічним ставленням до певних фактів може володіти лише фізична особа, юридична особа не має фізичних здібностей до цього.
А вина виражається у формі умислів (прямий та непрямий умисел), що є дуже важливим питанням під час розслідування злочину, призначення покарання. Оскільки юридична особа не має вини, є неможливим визначення умислу, що не дозволить винести законне рішення, правильно провести розслідування. Та ж сама ситуація і з необережністю вчинення злочину, неможливо визначити випадки необережності [6].
Погоджуючись із думкою таких науковців, як М.І. Бажанов, Г.Н. Борзенков, Н.Ф.Кузнєцова, С.Ф. Мілюков та інших слід зазначити, що питання кримінальної відповідальності юридичних осіб химерне виступаючи проти кримінальної відповідальності юридичних осіб, аргументували свою позицію, по-перше, тим, що об'єктивний вираз воля набуває тільки в цілеспрямованих діях, тобто вчинок людини є єдиною формою, в якій воля може знайти об'єктивний прояв; по-друге, має місце недотримання принципу особистої винної відповідальності і принципу індивідуалізації покарання; по-третє, при притягненні юридичної особи до кримінальної відповідальності неможливо встановити вину як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння і його наслідків; по-четверте, визнання юридичних осіб суб'єктами злочинів призведе до утворення в кримінальному законодавстві двох систем принципів і підстав кримінальної відповідальності і покарання [9].
Юридична особа завжди функціонує завдяки фізичним особам, уповноваженим виконувати свої функції, які можуть усвідомлювати свої дії та керувати ними. Навіть якщо вони вчиняють злочин від імені юридичної особи та в її інтересах, це не звільняє їх від кримінальної відповідальності. Так, маючи свідомість і волю, фізичні особи завжди можуть відмовитися від виконання незаконних наказів чи розпоряджень юридичної особи і тим самим уникнути кримінальної відповідальності, яку в цьому разі може понести особа, що віддала цей наказ. Юридичні особи – організації об’єднують волю та інтереси різних осіб, починаючи від засновників (учасників) цієї юридичної особи й закінчуючи співробітниками. Кожен із них відповідно до своїх повноважень може вчиняти дії від імені юридичної особи, але часто такі дії вони вчиняють у власних інтересах. Отже, необхідність покарання в таких випадках юридичної особи за дії свого представника, щонайменше, сумнівна [10].
Висновок. До числа найбільш гострих проблем, що виникли в процесі реформування кримінально-правового законодавства України, слід віднести питання щодо поширення кримінальної відповідальності на юридичних осіб. Ця проблема не знайшла чіткого відображення в сучасному кримінальному законодавстві України, а у науковій літературі існують протилежні позиції.
 
Список використаних джерел:
1. Михайлов О.О. Юридична особа як суб’єкт злочину: іноземний досвід та перспективи його застосування в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.О. Михайлов; Акад. адвокатури України. – К., 2008. – 18 с.
2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб: Закон України від 23.05.2013 № 314-VII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2014. – № 12. – С. 183.
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження заходів кримінально-правового характеру стосовно юридичних осіб: Висновок на проект Закону України №2032 від 17.01.13 р. – Кабінет Міністрів України. – 2013. 
4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб): Пояснювальна записка до проекту Закону України від 14 травня 2013 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=50403&pf35401=295530
5. Кашкаров О.О. Передумови реформування Кримінального кодексу України та створення законодавства про кримінальні проступки / О.О. Кашкаров // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 236-241.
6. Ященко Д.В. Кримінальна відповідальність юридичних осіб / Д.В. Ященко. – 2013 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ifrs.org.ua/kriminal-na-vidpovidal-nist-yuridichnih-osib/
7. Коханська І. Кримінальна відповідальність юридичних осіб / І. Коханська – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economist.net.ua/node/677
8. Цимбалюк В. Зарубіжний досвід кримінальної відповідальності юридичних осіб та перспективи України / В. Цимбалюк // Історико-правовий часопис. – 2014. – С. 114 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/5024/1/cymbaliuk.pdf
9. Лихова С.Я. Юридичні особи як суб’єкти кримінальної відповідальності за КК України / С.Я. Лихова // Кримінальне право і кримінологія // Юридичний вісник. – 2014. – С. 128.
10. Батраченко Т.С. Визначення окремих проблемних питань щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб / Т.С. Батраченко // Вісник АМСУ. – Серія: «Право» – № 2 (11) – 2013. – С. 100. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція