... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 20.04.2016 - Секція №4
Обраний Україною курс на інтеграцію у Європейське Співтовариство поставив перед нашою країною низку актуальних завдань пріоритетного значення серед яких набувають необхідність дослідження особливостей та специфіки окремих аспектів децентралізації влади в Україні, зокрема, питання зміцнення так званої горизонтальної складової в управлінні територією міської агломерації.
Сьогодні міські агломерації відграють важливу роль в структурі національної економіки України та сприяють вирішенню стратегічних завдань розвитку територій, а також реалізації високо коштовних проектів за рахунок об'єднання зусиль і сумісного використання ресурсів територіальних громад, що входять до агломерації. 
Найважливішими економіко-правовими особливостями міських агломерацій як об’єктів управління слід вважати високу концентрацію економічного потенціалу (матеріальних, трудових та фінансових ресурсів) на певній території, наявність повноважень окремих територіальних громад щодо розпорядження зазначеними складовими потенціалу та необхідність координації і забезпечення взаємодії територіальних громад щодо реалізації стратегії та тактики розвитку території агломерації із залученням відповідних ресурсів.
Незважаючи на відсутність офіційно визнаного статусу як адміністративно-територіального утворення й об’єкта управління, міські агломерації де-факто перетворилися на провідних «гравців» національної економіки.
Сьогодні агломерація – це стратегічний інструмент комплексного розвитку території, від якого виграє і міський центр (рішення міських проблем: винесення частини виробництва, створення об'єктів транспортної та комунально-господарської інфраструктури, розвиток рекреаційних баз і т.п.) і оточення (більш високий рівень інженерно-технічного, соціально-культурного обслуговування та якості життя). Цілеспрямований розвиток агломерації – важлива складова в регулюванні росту великих центрів, в управлінні розвитком систем розселення [1, с. 52]. 
Однак, формування та розвиток міських агломерацій в Україні здійснюється за відсутності дієвих важелів державного впливу, особливо в контексті управління агломерацією з точки зору територіального процесу та муніципального управління.
У радянський період проблема управління агломерацією вирішувалася переважно адміністративним шляхом – через підпорядкування адміністративно-територіальних одиниць приміської зони центральному місту агломерації. До 1991 р. застосовувалась практика включення поселень приміської зони до складу центрального міста з повною втратою ними ознак адміністративно-територіальних одиниць [2, с. 123].
В умовах становлення і розвитку інституту місцевого самоврядування адміністративна модель вирішення проблеми управління агломерацією – фактично приміською зоною її центрального міста – переважно не спрацьовує. Це є наслідком формування на рівні поселень специфічного суб’єкта – територіальної громади як первинного елемента місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень.
Аж до 1996 року в законодавстві України термін територіальна громада був відсутнім. Натомість законодавець оперував таким поняттям як територіальний колектив, яке вперше було використано в Конституційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», укладеному 8 червня 1995 року. Відповідно до ст. 47 вищезазначеного договору місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право територіальних колективів громадян та обраних ними органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати всі питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Первинними суб'єктами місцевого самоврядування є територіальні колективи громадян, які проживають у селах (сільрадах), селищах, містах [3]. Тільки з прийняттям, у 1996 році, Конституції України [4] територіальний колектив названо територіальною громадою. 
На підставі вищевикладеного вважаємо, що нинішня територіальна громада в Україні не є аналогом її історичного прообразу. Це одиниця, що створюється державою.
Модель самоврядування, що затверджена у вітчизняному законодавстві, не передбачає супідрядності одних територіальних громад іншим. Внаслідок цього органи та посадові особи територіальних громад, що є у складі агломерації, володіють однаковим правовим статусом і це є причиною компетенційних суперечок. Не випадково спроби центрального міста агломерації створити або відновити ієрархічну модель управління, що час від часу трапляються в Україні, неминуче наштовхуються на опір з боку інших поселень [5, с. 110]. 
Серйозною проблемою є, також, наявність значних прогалин у фінансовому забезпеченні розвитку агломераційних територій України, в першу чергу через відсутність дійсно вираженої політики агломерування. Сучасна реформа місцевого самоврядування в Україні на основі добровільного об’єднання громад навкруги районних міст з одночасним об’єднанням бюджетів цих громад фактично є першою спробою створення спільного бюджету агломерації. Особливо це чітко проявляється, коли мова йде про міста з більш-менш значною кількістю населення [6].
Формування спроможних територіальних громад є одним із етапів реалізації реформи децентралізації влади в Україні. Однією з головних цілей проведення об’єднання територіальних громад є економічна ефективність, а тому важливим чинником стимулювання має бути фінансова підтримка процесу створення об’єднаних територіальних громад.
У зв’язку з чим, вважаємо за необхідне поширити розділ III «Державна підтримка добровільного об’єднання територіальних громад» Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» [7] положеннями щодо можливості делегування повноважень у сфері фінансової підтримки добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст органів державної влади на рівень місцевого самоврядування з використанням механізмів децентралізації влади.
 
Список використаних джерел:
1. Зінченко Т.Є. Управління землекористуванням міських агломерацій / Т.Є. Зінченко // Інноваційна економіка. – 2012. – № 6(32). – С. 52-56.
2. Куйбіда В. Муніципальне управління: аспект інформатизації / В. Куйбіда. – К.: Знання, 2004. – 357с.
3. Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України: Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України від 08.06.1995 № 1к/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.
4. Конституція України: за станом на 15 бер. 2016 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2016. — 141с. 
5. Запорожець С. Організація управління містом як агломераційним центром / С.Запорожець // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. – № 14. – С. 109 – 112.
6. Процес добровільного об'єднання громад набирає обертів [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=248342421.
7.  Про добровільне об’єднання територіальних громад: за станом на 13 січ. 2016 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2016. – 207 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція