... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 20.04.2016 - Секція №5
Проблема детермінації як така – одна із найскладніших сфер для пізнання сучасними дослідницькими методами. У спеціальній літературі висловлюються різні погляди щодо механізму детермінації явища бездомності. Так, дослідниця сучасного жебрацтва, яке є складовою феномену бездомності, Н.Р. Москвіна, відмічає, що причинний аналіз дозволив поділити всі, що породжують дане явище, чинники на соціальні, правові та політико-економічні при чільній ролі соціальних причин (соціальна дезадаптація, дезорганізація особи, утрата соціальної підтримки родини у критичній ситуації) [4, с. 13-14]. У свою чергу, дослідники маргінальної злочинності в Україні О. Черниш і М. Черниш вважають, що теоретично і практично важливим є підхід до аналізу чинників маргінальної злочинності з позиції диференціації. Із цієї позиції на рівні метасередовища ними виокремлюються глобальні маргінальні й кримінальні процеси в їх дії на аналогічні національні процеси; на макросередовищному рівні в якості детермінант пропонується виокремити політичну владу та її політичний режим, суспільний лад і соціально-економічний стан громадянського суспільства, а так само політико-правову і морально-психологічну атмосферу суспільства; на рівні мікросередовища – регіональне, громадське та етнічне середовище і безпосереднє оточення людини [5, с. 73]. У соціологічному контексті причини соціальної ексклюзії (тобто виключення людини із структури суспільства), результатом якої, звісно ж, є не лише стан бездомності, а й протиправна поведінка, пов’язуються із механізмом дії феномену так званої спадної мобільності. Російська дослідниця Н.М. Римашевська зазначає, що ці причини можуть бути зовнішніми (утрата роботи, реформи в країні, несприятливі зміни у житті, кримінальне середовище, вимушене переселення, війна та її наслідки та внутрішні (схильність до пороків, непристосованість до адаптації у нових умовах життя, особисті якості характеру, безпритульне дитинство, погана спадковість, недостатність освіти, відсутність рідних та близьких) [8, с. 41]. Не дивлячись на дисциплінарну приналежність, запропонований механізм у цілому правильно відбиває й кримінологічну сторону розглядуваної проблеми, за одним лише доповненням: він представляє інтерес під кутом зору становлення тієї чи іншої людини як особи правопорушника. 
На проблему детермінації осіб без визначеного місця проживання треба поглянути дещо ширше, так би мовити, не за «схемою», не лінійно. При цьому головним принципом відбору пояснювального інструментарію має стати його здатність якомога точніше відбити природу явища, його джерела, установити системні зв’язки з іншими суспільними явищами, спрогнозувати майбутній стан бездомності як такої, та відповідної злочинності бездомних, зокрема. Із цією метою треба враховувати певні положення методологічного значення. 
По-перше, детермінація процесів та явищ, що відбуваються у соціальній площині, у тому числі у сфері породження злочинності, хоча і діє за законами соціального світу, однак у ній можна побачити й системно-структурну природу, притаманну здебільшого технічним моделям. В останніх виокремлюються, принаймні, джерело рушійної сили – двигун (факт бездомності); певні конструктивні особливості – каркас (людина як певний «субстрат», носій негативних рис та властивостей); умови, при яких ця модель функціонує (перебування людини на вулиці із відповідним оточенням та ставлення інших людей до цієї проблеми); та, власне, продукування певної дії, результату, який, у свою чергу, впливає на загальний стан моделі (вчинення правопорушень як наслідок певного способу життя та, навпаки, такий спосіб життя як наслідок вчинення правопорушень). Як бачимо, за певною аналогією зі світом техніки, а можливо й природничих галузей знань, можна уявити й механізм злочинної детермінації із розкриттям її природи, рівнів та особливостей. Тим більше, що в науці достатньо поширені випадки застосування природознавчих понять при описанні сутності явищ, що мають соціальний характер [1, с. 153]. Такий підхід дозволяє, по-перше, уникнути лінійного «спрощеного» характеру у поясненні явищ, про що йшлося вище, а по-друге, побудувати первісний хід міркувань, системно вичленувавши ті аспекти, які є у першу чергу визначальними у запропонованій схемі пояснення явища. 
По-друге, оскільки бездомність зумовлюється усією сукупністю різних середовищних та особистісних факторів, вона потребує комплексного підходу [2, с. 21]. У плані забезпечення комплексності, з одного боку, цінний базовий матеріал для уяснення структури дослідницького процесу проблеми правопорушень бездомних осіб у кримінології надають напрацювання інших наук, зокрема, соціології і психології, а з другого боку, такий системний розгляд забезпечуватиметься за допомогою установлення каналів ймовірнісної взаємодії об’єктивних й суб’єктивних засад процесу продукування певного виду злочинності.
По-третє, враховуючи той факт, що процес виникнення злочинності не можна ототожнювати з причинністю в природно-науковому смислі, оскільки кримінологія, що вивчає цей процес, є суспільною, гуманітарною наукою [3, с. 235], слід уникати поділу детермінант злочинності бездомних на «чисті» причини й умови існування та відтворення цієї злочинності. Це зумовлюється тим, що причинність у соціальному середовищі, виступаючи лише одним із проявів детермінації, не має абсолютного характеру: те, що в одних випадках можна розцінити як причину, в інших – виступатиме лише одним із факторів зумовлювання. Більше того, у детермінації злочинності один й той самий чинник може модифікуватися із причини в наслідок, тобто відбувається інверсія складових у процесі зумовлювання. Так, як зазначено вище, стан бездомності, породжений відсутністю житла, виступає однією з головних причин протиправної поведінки, однак й протиправна поведінка може виступати причиною втрати не лише житла, а й певного соціального статусу – статусу осілості людини. Це так само треба враховувати при дослідженні складного комплексу детермінант злочинності осіб без визначеного місця проживання. Ще один момент, на який треба звернути увагу, досліджуючи проблематику детермінації злочинності, полягає в тому, що з огляду на складну природу зумовленості злочинних проявів при поясненні їх походження у соціальному контексті не завжди вдається додержуватися точності в термінологічному вживанні, принаймні, такої категорії, як «причинність». У цьому зв’язку з метою створення ідеальної моделі явища, на яку покладається насамперед функція пояснення існування й вітворення останнього, такі терміни, як кримінологічна «детермінація», «причинність», «зумовленість», «породження», «продукування» і похідні від них – «детермінанти», «причини», «чинники», «фактори» тощо, слід вживати як синоніми [1, c. 142]. Такий підхід запобігатиме надмірній формалізації дослідницького процесу. 
Основними векторами впливу політики на життя соціуму, що мають безпосереднє значення для розкриття проблематики чинників злочинності, у тому числі й осіб без визначеного місця проживання, є втілення визначеного політичного курсу держави, по-перше, у соціально-економічній сфері, по-друге, – у сфері боротьби зі злочинністю. В останньому випадку йдеться про кримінально-правовий напрям політики у широкому смислі слова, що включає принаймні криміналізацію та декриміналізацію певних діянь, призначення винним покарань, створення умов для відбування останніх, соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання, та ін.
Соціально-економічні, політичні, організаційно-управлінські, правові та ін. чинники, що детермінують явище бездомності, знаходять відбиття у суспільній свідомості людей, тим самим здійснюючи вплив на формування їх ціннісного ставлення до життя й здоров’я людини, прав і свобод останньої, власності та інших благ, що виступають підґрунтям нормальних безпечних умов існування сучасної людини, її реалізації як особистості, задоволення її потреб, неприпущення порушень норм кримінально-правової охорони перелічених благ та ін. Йдеться про морально-психологічну сферу життя суспільства, яка, на жаль, відбиває ту нездорову атмосферу, що склалася внаслідок системної затяжної кризи всіх сфер життєдіяльності нашого соціуму, вимушеності жити в умовах соціальної катастрофи, продуктом якої є бідність, невизначеності життєвих перспектив значної частини населення країни, невіри у благополучний вихід із майже безвихідної ситуації. Люди вимушені роками уживатися із таким аномічним станом суспільства в умовах його дезінтеграції. Як справедливо зауважив С.Г. Кара-Мурза, дезінтеграція та аномія – дві сторони одного процесу, що підсилюють одна одну із кооперативним ефектом [6, с. 51]. У психології вживається термін «психологічна аномія», під яким розуміють руйнування почуття приналежності індивіда до суспільства, коли людина не стримується своїми моральними установками, для неї не існує більше ніяких моральних норм, а залишаються лише незв’язані спонукання, коли для людини не існує відчуття спадкоємності, обов’язку, відчуття існування інших людей1. Цим терміном точно передається той стан суспільної свідомості й свідомості окремих громадян, який є продовженням та фактично виразом морально-психологічної атмосфери сьогоденного буття суспільства. Саме цей стан «дозволяє» одним спостерігати, як відбувається буквально на очах зубожіння цілих страт населення, другим – «активно» сприяти розгортанню цього процесу, а третім – безпосередньо бути у лавах тих, кого спіткала така доля. Махінації із відібрання у людини житла – наочний тому приклад. 
Механізм указаного процесу крізь призму масової девіації влучно передається словами П.О. Кабанова: «Саме розмежування суспільства на бідних і багатих супроводжувалося безліччю різних насильницьких злочинів, пов’язаних із різноманітними кримінальними способами отримання максимального прибутку, і формувало масову психологію патологічного користолюбства і соціального паразитизму – традиційних факторів, що формують корисливу мотивацію в поведінці населення, корисливу злочинність і «тіньову» економіку» [7, с. 356]. Отже, збитковість морально-психологічної складової сучасного суспільного буття в аспекті розглядуваної проблеми виконує подвійну роль: з одного боку, сприяючи масовому поширенню явища бездомності, робить соціум в цілому «толерантним» до нього, а з другого – своєю «толерантністю», а по суті байдужістю, продовжує заглиблювати цю проблему до тією межи, коли реакцією на це стають протиправні діяння вже з боку тих, хто виявився дійсними жертвами бездуховності людського оточення. 
 
Список використаних джерел:
1. Батиргареєва В.С. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми: монографія / В.С. Батиргареєва. – Х.: Право, 2009. – 576 с. 
2. Молчанов А.А. Бездомность в России: комплексный анализ и технология профилактики: автореф. дис. … канд. социол. наук: 22.00.04 / А.А. Молчанов; Санкт-Петерб. гос. ун-т. – СПб., 2006. – 21 с.
3. Шнайдер Г.Й. Криминология: пер. с нем. / Г.Й. Шнайдер / под общ. ред. и с предисл. Л.О. Иванова. – М.: Изд. гр. „Прогресс-Универс”, 1994. – 504 с.
4. Москвина Н.Р. Нищенство в современной России: социологический анализ на примере города Тюмени: автореф. дис. … канд. социолог. Наук: 22.00.04 / Н.Р. Москвина; Тюмен. гос. ун-т. – Тюмень, 2002. – 20 с.
5. Черныш А. Маргиналы и маргинальная преступность в Украине / А. Черныш, М. Черныш / Укр. акад. наук, Одес. нац. морской ун-т. – О.: Вид-во Укр. акад. наук «ВІР», 2004. – 348 с. 
6. Кара-Мурза Г.С. Аномия в России: причины и проявления / Г.С. Кара-Мурза. – М.: Научный експерт, 2013. – 264 с.
7. Современные проблемы и стратегии борьбы с преступностью / науч. ред. В.Н. Бурлаков, Б.В. Волженкин. – СПб.: Издат. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Изд-во юрид. фак-та С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. – 592 с.
8. Римашевская Н.М. Бедность и маргинализация населения / Н.М. Римашевская // Соц. исследования. – 2004. – № 4. – С. 33-44. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція