... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 20.04.2016 - Секція №1
Сучасний світ, індустріально та інформаційно розвиваючись, стає все більш жорстоким та несправедливим. З кожним роком все більше стає тих, кому потрібна допомога, адже у їхню домівку «постукала» біда. На захист таких людей стають волонтери-добровольці, які безкорисливо виконують свою роботу. Волонтер – це людина, яка працюючи безоплатно, прагне зробити свій внесок в реалізацію соціально-важливих проектів. Вона займається діяльністю, що включає традиційні форми взаємодопомоги, офіційне надання послуг та інші форми громадської участі. Грошова винагорода стає неосновним мотивом цієї праці. 
Особливо актуально проблема волонтерства постала з початком російсько-українського збройного конфлікту на Донбасі, коли тисячі українців добровільно почали долучатися до важкої і часто ризикованої волонтерської роботи в тилу та на передовій кривавих подій на Сході України. Тому проблематика волонтерства і волонтерського руху, яка до цього часу залишається недостатньо дослідженою на науковому рівні, потребує глибокого аналізу з метою розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи волонтерства в Україні, оптимізації правового забезпечення багатогранної діяльності волонтерів нашої держави в умовах неоголошеної війни.
Термін «волонтер» з французької мови означає буквально «доброволець», а з латині «voluntarius» чи «voluntas» перекладається як «вільне волевиявлення». Цей термін почав використовуватися у Франції наприкінці ХVIII століття під час Великої Французької революції. Формально прийнято вважати, що волонтерський рух виник у 1859 році, коли Жаном Анрі Дюнаном було запропоновано ідею створення Червоного Хреста. До ХІХ століття волонтерський рух розглядався як військова справа. Свого змісту як добровільна неоплачувана справа волонтерство набуло наприкінці ХІХ століття. Слово «волонтер» почало вживатися з другої чверті ХХ століття після Першої світової війни. Історично перший волонтерський загін було сформовано у Франції у 20-ті роки ХХ століття. Участь у цій організації брала німецька і французька молодь. В Європі волонтерські загони почали активно займатися своєю діяльністю у 80-х роках ХХ століття. Вони реалізовували проекти, пов’язані із захистом навколишнього середовища. 
Щоб більше дізнатися про підвалини волонтерства в світі, потрібно дослідити це питання на прикладі окремих країн. В Німеччині волонтерство має свої особливості, відображені на законодавчому рівні. Молоді люди мають хорошу нагоду спробувати себе у різноманітних сферах життя ще до вступу у вищий навчальний заклад, беручи участь у різноманітних програмах [8, c. 2-5]. Волонтерська діяльність в Німеччині є досить потужно розвинена і підтримується державою на належному рівні. У Франції Французька Асоціація Прогресу Волонтерів, заснована у 1963 році Шарлем де Голлем, сприяла розвитку волонтерського руху. З 2009 року вона була замінена Асоціацією «France Volontairs», яка допомагає людям, організовує акції солідарності, зустрічі тощо. У Франції у волонтерських акціях беруть участь близько 19 % дорослого населення [6, c. 8]. Волонтерська діяльність Англії, як і в інших розвинених демократичних державах, розвивається на належному рівні. В країні зафіксовано один з найбільших показників участі населення у волонтерській діяльності у віці до 30 % [1, c. 7-10]. Загалом у розвинених країнах ЄС волонтерський рух користується великою популярністю. 2011 рік був проголошений Роком волонтерства. 
Переживши кілька хвиль спаду, волонтерський рух Сполучених Штатів Америки, починаючи з 1990 року, набув масового характеру. За різними даними у волонтерській діяльності у цій країні задіяні понад 50% дорослого населення. Основною структурою волонтерського руху є волонтерські центри, яких функціонує понад 500 [5, c. 7-12]. Канада завжди славилася своїм волонтерським рухом, бо громадяни цієї держави працюють волонтерами в середньому 191 годину на рік, що є еквівалентом 578 тисяч робочих місць з повною робочою зайнятістю [3]. США і Канада відомі високими показниками зайнятості населення у волонтерській діяльності. У той час, коли у деяких країнах світу це виглядає дивно, для американця волонтерство – це звичайна щоденна справа.
Характеризуючи східно-азіатський регіон, звернемо увагу на розвиток волонтерського руху в Японії і Південній Кореї. Саме у цих країнах користуються популярністю волонтерські організації, що зумовлює їх великий досвід в організації і функціонуванні волонтерського руху. У Південній Кореї вартість послуг волонтерства перевищує 2 млрд. дол. на рік. В Японії 26% громадян задіяні у допомозі іншим, при цьому 48 % з них упевнені в тому, що волонтерська праця є корисною для всього суспільства [7, c. 73-76]. Загалом кожного року всесвітній волонтерський рух збільшується чисельно, розширюючи напрями своєї діяльності.
Спостерігаючи за волонтерською ситуацією в Україні, важливо простежити витоки волонтерського руху на теренах нашої держави, адже вважається, що до 90-х років ХХ століття в Україні поняття «волонтер» не існувало. Однак на основі цього твердження думати, що в нашій країні ніколи не було волонтерського руху, недоречно. Безкорислива допомога іншим була закладена у ментальність українця віддавна. Поширені серед східних слов’ян безоплатні громадські роботи, які називалися «толока», можна вважати громадською волонтерською діяльністю [2, c. 112]. Вона набула поширення в часи Київської Русі. За литовсько-польської доби новий етап доброчинства постав як необхідна умова відродження держави. Новостворені братства безоплатно навчали дітей, допомагали хворим і бідним. У ХІХ столітті волонтерами виступали українські підприємці Симеренки, Яхненки, Харитоненки, Терещенки, які вирішували соціальні справи, жертвували кошти на громадські потреби. У період Радянського Союзу, коли блага держави і класу ставали вище, ніж блага окремої людини, поняття «доброволець» мало яскраво-виражене ідейно-патріотичне забарвлення.
Активно волонтерська діяльність в Україні почала розвиватися із розбудовою державності, тобто після 1991 року. У травні 1998 року Україна серед інших країн Центральної та Східної Європи розпочала реалізацію програми «Ініціативи по роботі на добровільних засадах». У 2001 році Президент України підписав розпорядження про проведення в Україні Міжнародного року волонтерів. З цього часу волонтерський рух в Україні істотно активізувався. Про це свідчать результати соціологічних досліджень. Серед громадян України найбільш поширеним типом благодійної діяльності була допомога іноземцям, яку упродовж 2011 – 2013 років так чи інакше здійснювало 35% населення [4]. Потужний вибух волонтерської активності в Україні відбувся під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року. 
Кульмінаційним моментом для розвитку волонтерської діяльності в Україні став кінець 2013 – початок 2014 року – Революція Гідності та ескалація війни на східних теренах держави. У дні Євромайдану представники волонтерських об’єднань здійснювали різноманітну роботу – від передачі продуктів та медикаментів до виконання соціальної, медичної і просвітницької роботи. Упродовж 2014 року 9% людей почали займатися волонтерством. Причиною різкої активізації волонтерського руху в Україні стала війна. Саме волонтери своєю діяльністю зуміли відродити українську армію ще на початку бойових дій, тоді, коли забезпечення силових підрозділів здійснювалося державою дуже повільно. 32,5% українців перерахувало кошти на рахунок української армії, 23% через волонтерів передавали речі і продукти на фронт [9]. 
Незважаючи на зростання активності волонтерства в Україні, існує ряд проблем, які перешкоджають перспективному розвитку волонтерської діяльності. Насамперед зазначимо, що Закон України «Про волонтерську діяльність» від 09.04.2011 р. є недосконалим. Закон вивів за межі правового поля осіб, які самостійно здійснювали благодійну діяльність. У ньому не передбачено чітких умов для вступу у будь-яку волонтерську організацію. Закон не закріплює гарантії соціального статусу волонтерів, їх юридичного захисту. Голос волонтерів був почутий лише на початку 2015 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон № 246-VIII від 5 березня 2015 року «Про зміни до Закону «Про волонтерську діяльність», який визначає напрями волонтерської діяльності, уточнює терміни “волонтерська діяльність”, “волонтер”, знімає ряд обмежень щодо здійснення волонтерської діяльності організаціями та установами, уточнює права та обов’язки волонтерів і організацій та установ, які залучають до своєї діяльності волонтерів, пояснює особливості відшкодування витрат, пов’язаних з наданням волонтерської допомоги; інших змін, які сприятимуть розвитку волонтерської діяльності [10]. Законом також вносяться зміни щодо добровільного страхування життя і здоров’я волонтерів на період надання волонтерської допомоги організаціями та установами, які залучають до своєї діяльності волонтерів. Водночас такі законодавчі новели потребують конкретизації і налагодження ефективного механізму їх практичного впровадження у вітчизняних реаліях.
Отже, волонтерський рух є міжнародним явищем, яке має свою давню історію. Як мінімум історію організованих форм волонтерства можна вести з ХІХ століття. Провідні демократичні країни світу відзначаються високою громадянською активністю і державним сприянням волонтерству. В Україні досвід волонтерства не такий значний, як в країнах Західної Європи, США і Канаді, хоча давні традиції колективної громадської взаємодопомоги вкорінені у свідомості і традиціях українського народу. Активізація волонтерського руху в Україні готовності суспільства до самоорганізації і здатності безкорисливо допомагати своїм співгромадянам і державі. Водночас така активізація загострила проблеми правового забезпечення волонтерської діяльності. Волонтери в Україні юридично належним чином не захищені, а чинне законодавство є переважно формальним. Водночас волонтери не чекають ініціатив законотворців та рішень держави, а продовжують свою діяльність, часто всупереч перешкодам, сподіваючись, що зміни на краще зуміють доторкнутися і до їх сфери діяльності.
 
Список використаних джерел:
1. Буздуган Я. Еволюція світового волонтерського руху / Я. Буздуган, О. Никопович // Віче. – 2013. – № 12. – С. 7-10.
2. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Р.Х. Вайнола, А.Й. Капська, Н.М.Комарова та ін. – К.: Академпрес, 199. – 112 с.
3. Горєлов Д.М. Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики: аналітична доповідь / Д.М. Горєлов, О.А. Корнієвський. – К: НІСД, 2015. – 36 с.
4. Звіт дослідження «Волонтерський рух в Україні» [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.gfk.com/ua/news-and-event’s/news/pages/report. aspx
5. Капронов Г.А. Волонтерство в США / Г.А. Капронов // Воспитание школьников. – 2012. – № 29-30. – С. 7-12.
6. Коваль Л. Волонтерський рух стає масовим: [матеріали соціологічного дослідження] / Л. Коваль // Урядовий кур’єр. – 2014. – 29 лип. – С. 8.
7.  Крапівіна Г.О. Світовий волонтерський рух: стан і статус / Г.О. Крапівіна // Вісник економічної науки України. – 2012. – № 1. – С. 73-76.
8. Літвінчук М.В. Волонтерська діяльність в Німеччині підтримується державою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gurt.org.ua/articles/19659/
  9. 32,5% українців особисто переказали свої кошти на рахунки української армії. Селяни відзначились вищою доброчинністю, аніж міські жителі / Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/commentaries/sociologist_view/32anizh-miski-zhiteli. htm 
10. Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності: Закон України від 5 березня 2015 року  № 246-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – №22. – Ст. 146. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція