... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 20.04.2016 - Секція №5
У сучасній кримінальній політиці, не дивлячись на актуальні тенденції гуманізації покарань, покарання у вигляді позбавлення волі є необхідним засобом впливу на злочинність. Для функціонування органів та установ виконання покарань на потрібному рівні є необхідним залучення значної кількості фінансових ресурсів, що на сьогоднішній день є значною проблемою. Наприклад, Заключний звіт про результати виконання Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на 2013 – 2017 роки містить такі дані: із передбачених на 2013 рік обсягів фінансування було виділено лише 2,2% від запланованого. У 2014 році заходи Програми взагалі не фінансувалися [1]. Одним із варіантів вирішення цієї проблеми фахівці пропонують запровадження приватних установ відбування покарань, за аналогією інших країн. Передбачається, що така система зменшить витрати на утримання в’язниць з боку держави. 
Як вважають деякі фахівці, приватні виправні установи мають ряд переваг – вони дозволяють створити конкуренцію, знизити видатки, посилити ефективність діяльності державних органів і установ, знизити рівень корупції, здійснити будівництво в’язниць за короткі терміни, запропонувати велику кількість реабілітаційних програм, у них більш зручні і сучасні будівлі. Отже існує практична і теоретична необхідність дослідження такого явища як тюремна приватизація у контексті переваг і основних її недоліків.
У США процес приватизації тюрем відбувається наступним чином: компанія може укласти контракт на обслуговування існуючої в'язниці або ж побудувати нову в'язницю, якою в подальшому вона буде управляти. Обслуговування включає догляд за засудженими (харчування, медичне обслуговування, охорона та ін. ) і підбір персоналу. Керуюча компанія отримує можливість використовувати працю засуджених [2]. Разом із тим важливо зазначити певні недоліки у пенітенціарних системах з елементами «тюремної приватизації», а саме:
1. Компанії, що є власниками комерційних в’язниць на сьогоднішній день в США лобіюють прийняття законів, які спрямовані на встановлення більш тривалих термінів покарання у виді позбавлення волі [3]. На нашу думку, комерційні компанії, що мають зацікавленість у подовженні строку покарання не мають права виступати ініціаторами, а тим паче впливати на законотворчий процес із цих питань.
2. Можливість розвитку корупційних механізмів між власниками приватних в’язниць та представниками судової системи (прийняття судом неправомірних рішень для збільшення кількості засуджених до позбавлення волі осіб). Світова практика вже має певні приклади функціонування таких схем [4].
На основі вищевикладеного вважаємо за можливе зазначити наступне: запровадження системи приватних в’язниць в Україні на даному етапі є неможливим та нераціональним. 
Розглянувши приватизацію в’язниць на прикладі країни, яка запровадила цей механізм і активно використовує його на протязі значного проміжку часу, ми вважаємо, що навіть у ній механізм є значною мірою неналагодженим. Тобто, ставлячи на меті покращення умов тримання засуджених осіб разом із зменшенням фінансування органів та установ виконання покарань, можна не тільки не досягти поставленої мети, а й зробити крок назад у розвитку кримінально-виконавчої системи. Найбільшою проблемою у даному питанні є зміщення ракурсу з головної мети покарання – ресоціалізації засудженої особи на отримання прибутку для комерційної компанії. У даному аспекті ми погоджуємося з твердженням Н. Крісті, який використовує термін «слабка держава» для опису трансформації ролі влади в державі: «У суспільстві, де метою життя вважається заробляння якомога більшої кількості грошей, а нерегульована державою ринкова економіка є єдиним засобом досягнення цієї мети, злочинність стає найважливішою ареною для політики ...» [5].
Деякі країни вже відійшли від вищевказаної практики, наприклад, рішення ізраїльського Вищого суду справедливості, прийняте у листопаді 2009 року, забороняє створення приватних в'язниць [6].
Вітчизняні вчені вважають, що для вирішення вищевказаних проблем набагато краще і ефективніше було б налагодити співпрацю пенітенціарних установ з різними суб'єктами громадянського суспільства, у тому числі комерційними і некомерційними структурами, в цілях покращення умов утримання ув'язнених, сприяння їх успішній ресоціалізації і адаптації, встановлювати партнерські відносини з усіма, хто готовий надавати допомогу в реформуванні кримінально-виконавчої системи. Це більш продуктивно, ніж намагатись реалізувати небезпечну утопію високої ефективності приватних виправних установ у порівнянні з державними. Вони вважають, що це може привести кримінально-виконавчу політику в глухий кут і залишить без втілення усі надії на успіх її подальшої гуманізації [7].
 
Список використаних джерел:
1. Заключний звіт про результати виконання Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на 2013 – 2017 роки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kvs.gov.ua//koncepciya/zakluchniya_zvit.pdf
2. Тищенко М. Частная зона: как зарабатывают на содержании уголовников? // SLON Magazine. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://slon.ru/posts/50746
3. Сморгунова А.Л. Стратегии контроля над преступностью в США и Великобритании: приватизация тюрем. // Тюрьма и воля. Центр содействия реформе уголовного правосудия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://prison.org/content/o-privatizacii-tyurem-glazami-issledovatelya
4. Тюремная приватизация. // По материалам газеты «За решеткой» (№4 2013 г.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyurma.com/tyuremnaya-privatizatsiya
5. Кристи Н. Удобное количество преступлений. – СПб., 2006. – С. 58-59.
6. Рахимбердин К. Частные тюрьмы: тупик карательной политики государства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.kz/207327-chastnye-tjurmy-tupik-karatelnojj.html
7. Ягунов Д.В. Державне управління пенітенціарною системою України: механізми ресоціалізації засуджених: дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.02. – Одеса, 2004. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://disser.com.ua/content/44842.html {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція