... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №4
У сучасних умовах суспільного розвитку серед пріоритетів національних інтересів України особливо виділяється забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян та суспільства, збереження і відновлення навколишнього природного середовища. На сьогодні актуальність і значимість екологічних прав громадян набуває особливої гостроти. Охорона і відновлення довкілля, як загальної системи життєзабезпечення людини, перетворюється на завдання першорядного значення.
Питання про екологічні права людини і гомадянина є центральним у національному та міжнародному екологічному праві. Воно тісно пов’язане з правом на життя і охорону здоров’я населення.
Характеризуючи екологічні права громадян, необхідно врахувати те, що нині цей інститут перебуває в процесі становлення. В основних міжнародно-правових документах з прав людини екологічні права не одержали свого відображення. В останні десятиріччя на міжнародному рівні дещо посилилася увага до права на безпечне навколишнє середовище. На думку Ю.С. Шемшученка, концепція права людини на безпечне (здорове) середовище більш детально відображена в сучасному національному законодавстві, ніж у міжнародному праві. Національному законодавцю практично немає що імплементувати із Загальної декларації прав людини чи Європейської конвенції по правах людини [1, с. 125].
Загальна декларація прав людини – перший міжнародно-правовий документ, що проголосив основні права та свободи людини, - прямо не закріплювала екологічні права та свободи людини, однак поряд з правом на життя проголосила право на такий життєвий рівень, який необхідний кожній людині для підтримання її здоров’я і добробуту. Необхідність правового забезпечення права людини на сприятливе навколишнє середовище була виголошена на Стокгольмській конференції ООН по оточуючому людину середовищу та закріплена в Принципі першому Декларації цієї конференції, який проголосив, що «людина має основне право на сприятливі умови життя у навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне благополучне життя, та несе головну відповідальність за охорону і покращення навколишнього природного середовища на благо нинішніх і майбутніх поколінь» [2, с. 11].
Найбільш повно екологічні права людини знайшли відображення у Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів охорони навколишнього середовища в Орхусі (Данія) у червні 1998 і ратифікованій Верховною Радою України в 1999 році. Конвенція проголосила права кожної людини нинішніх і майбутніх поколінь: жити в навколишньому середовищі, сприятливому для його здоров’я і добробуту; вільного доступу до екологічної інформації; участі у прийнятті екологічних рішень, проведенні екологічної експертизи, розробці екологічних програм, планів, політики, проектів нормативних актів тощо.
Сучасна постановка питання про екологічні права людини спирається на великий попередній досвід людства, передусім у галузі організації суспільного життя людей, правового способу регуляції їх поведінки, їх ролі і значення в оточуючому світі.
Найперші тексти загальновідомих і доступних пам’яток права, які стосуються охорони природи, наочно демонструють, що встановлення прав у цій сфері першопочатково визначаються наперед природними чинниками. В тих місцях, де необхідні для життєзабезпечення людей природні ресурси були обмежені, правові норми встановлювали такий режим їх використання, який дозволяв би задовольняти природні потреби людей у питній воді та родючих землях, розумно вести господарство в цих природних умовах.
Першим писаним документом, який належав до періоду правління Ярослава Мудрого в Київській Русі, є «Руська Правда», від якої за думкою деяких вчених бере свій початок природоохоронне законодавство, пов’язане із захистом власницьких прав. «Руська Правда» встановлює право власності на окремі природні об’єкти, які перебувають під охороно держави.
Далі, в період розвитку феодальної держави були прийняті такі акти, як: указ Івана ІV від 1571 р.; Соборне уложення 1649 року, де вперше передбачався захист права приватної власності на рибні багатства, в той же період видаються укази про захист довкілля в зоні проживання людини. Основним екологічним правом, яке з’явилося в період феодальної держави, слід вважати право власності (держави в цілому, царевої родини, окремих станів) на природні ресурси, що становили економічний і воєнний інтерес.
З початку ХVІІІ ст. проблема охорони середовища проживання людини набуває особливої актуальності. Наприклад, згідно з таким правовим документом, як «Учреждения для управления губерний» 1775 р., земский исправник обязан следить , чтобы везде на местах и догах была чистота.
Положення законодавства ХVІІІ ст. доповнюють історичні аспекти охорони атмосферного повітря. Так, у Лікарняному статуті 1905 р. у розділі «Про охорону чистоти повітря» зазначалося, що «полиция наблюдает, дабы на улицах, дорогах, мостах и возле оных нигде не было ничего такого, что может заражать воздух» [3, с. 133-135].
Таким чином, у правових документах з’являються норми, що передбачають життєве середовище людини, захист життєво необхідних для людей об’єктів природи – атмосферного повітря, води, грунту.
Створення відповідних правових норм, а також їх реалізацію в процесі правового регулювання суспільних відносин природокористування, на думку  А. Гетьмана, слід розглядати як передумову зародження правового явища, яке ми називаємо безпечним для людини середовищем існування.
Термін «екологічні права» вперше в Україні як незалежній, демократичній, соціальній державі на законодавчому рівні був зафіксований в Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища». Потім він використовувався у документах з підготовки проекту нової Конституції України і, нарешті в прийнятій 28 червня 1996 р. Конституції України. Але це зовсім не означає, що екологічні права до теперішнього часу були відсутні.
Екологічний характер мають права закріплені й іншими законами. Так, Законом України «Про забезпеченя санітарного і епідемічного благополуччя населення» передбачено у ст. 4 право на безпечні для здоров’я та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемілогічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів та інше [4]. Закон України «Про екологічну експертизу» конкретизує можливості громадян та їх об’єднань брати участь у проведенні громадської експертизи об’єктів, визначених у статті 7, при додержанні встановлених цим Законом принципів, вимог та правил [5].
Екологічні права закріплені також у законах України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та інших.
Передбачені в законодавстві екологічні права громадян України утворюють самостійну групу (підгрупу) прав людини і громадянина, мають комплексний характер.
Подальший розвиток інституту екологічних прав і свобод повинен враховувати наявні тенденції взаємного «перетікання» наукових ідей і положень між національним законодавством і міжнародним екологічним правом, особливості процесів глобалізації. Людина є частиною суспільства, яке в свою чергу є невіддільним від природи. Кожна людина повинна стати «громадянином світу», діяти спільно і затвердити верховенство, перевагу екологічних прав над іншими правами.
Вважаю, що екологічні права повинні займати чільне місце у національному законодастві та у міжнародних актах. Право людини на безпечне навколишнє природне середовище повинно стати основоположним стрижневим базисом для визначення інших прав людини. 
 
Список використаних джерел:
1. Шемшученко Ю.С. Человек и его право на безопасную (здоровую) окружающую среду / Ю.С. Шемшученко // Государство и право. – 1993. – № 10. – С. 120-125.
2. Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. 2-е вид., доп. Львів: Норма, 2002. – 416 с.
3. Гетьман А. Законодавчі аспекти зародження екологічних прав людини / А. Гетьман // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №1 (20). – С. 129-137.
4. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України. – № 4004-XII від 24.02.1994 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4004-12.
5. Про екологічну експертизу: Закон України. – № 45/95-ВР від 09.02.1995 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/45/95-вр. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція