... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №1
Одне з ключових питань сьогодення, чи будуємо ми в Україні громадянське суспільство з розвиненими економічними, політичними та іншими відносинами, яке обов’язково взаємодіє з державою і функціонує на засадах права й демократії. Але перш, ніж заглибитись у дослідження цього феномена, узагальнимо особливості, притаманні громадянському суспільству: верховенство права; права і свободи людини як найвища суспільна цінність; пріоритет суспільства над державою, а не навпаки; плюралізм в усіх сферах життєдіяльності [1, с. 48]. До слова, в Україні концепція громадянського суспільства була прийнята із прийняттям Декларації про державний суверенітет України у 1990 році та проголошенням її незалежності у 1991 році.
Сьогодні треба визнати, що нинішня влада не здатна очолити боротьбу української нації за свободу, демократію, суверенітет, територіальну цілісність держави. Українська політична еліта постала перед кардинальним оновленням. Так звана правляча еліта живе за своїми принципами. Для неї держава – це інструмент для самозбагачення, для самореалізації, задоволення своїх амбіцій. Отже, влада не справляється з проблемами держави. Будь-який владний інститут має дуже низький рівень підтримки. Пересічні громадяни не сприймають законів, державних інституцій, оскільки ті не працюють як належить. В Україні склалась взагалі парадоксальна ситуація: громадянське суспільство більш зріле в питаннях державотворення, ніж ті, хто цей процес представляє. Тому на зміни очікують всі. Українці готові не просто змінювати країну, але й віддавати за ці зміни життя, як показав революційний Майдан та воєнні дії на Сході України. Проблема ще й в тому, що в нас немає соціальних ліфтів ні в державному управлінні, ні в політиці. Стара політична еліта тримається за керівні посади, за визначення певного політичного курсу. Вони продовжують здобувати перемогу на виборах. А тому досі не вдається змінити самі правила української політики.
Як бачимо, передумови для змін громадянського суспільства визріли давно. Адже ті, хто вчора керував Україною і сьогодні продовжують керувати, не спроможні проводити соціальну, економічну політику, не здатні ефективно й оптимально керувати країною. Основний Закон вони переробляють під себе; також недоліки конституційної реформи, судової. Не один рік говориться про ліквідацію депутатської, суддівської недоторканності або недоторканності вищих посадових осіб. Замість того, щоб використовувати європейський досвід, керманичі держави створюють умови як крок назад у демократизації країни; пріоритет прав людини й громадянина дотепер залишаються проблемою, предметом обговорення, а не розв’язанням. На цій хвилі все ж громадянське суспільство гуртується. Люди з новим мисленням, з новими ініціативами, які хочуть змін, шукають себе, об’єднуються. Нові лідери здатні домогтися змін, трансформувати стару систему, вони якісно кращі.
Повертаючись до українських реалій, зазначимо важливість взаємодії держави і права у побудові громадянського суспільства. Саме правовий аспект є чинником, який характеризує якість держави. До правових характеристик обов’язково додаються риси соціального характеру, як: високий економічний потенціал країни, соціально орієнтована економічна політика, можливість громадян розраховувати на мінімальні соціальні блага. Посилення впливу юриспруденції на процеси творення соціально-правової держави спонукають до більш глибокого аналізу. Якщо державна політика у сфері правосуддя провадиться розумно, послідовно і виважено, то життя людей стає більш безпечним, заможним та щасливим.
Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини. Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі. З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи.
Як було зазначено, демократична правова держава існує передусім для забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Це – мета і смисл існування такої держави. Саме таку соціально-правову мету визначила для себе й Україна, задекларувавши її в Основному Законі і додавши, що основним правовим засобом захисту прав та свобод людини є суд [2, с. 57]. Цим обумовлена надзвичайно важлива суспільна роль суду як гаранта безпеки й добробуту людини. Отже, якщо політична влада суттю своєї діяльності визначає вище зазначену мету, то вона створює передумови для функціонування незалежного, неупередженого і компетентного суду. Якщо ж для носіїв політичної влади пріоритетом є інші цілі: сама влада, збільшення повноважень та матеріальне збагачення, вони робитимуть усе, аби суд був політично і суб’єктивно залежним, судочинство – контрольованим, а судді – керованими. У цьому вони вбачають запоруку досягнення своїх цілей та убезпечення себе від відповідальності.
 
Список використаних джерел:
1. Погорілко В.Ф. Правознавство: Підручник / В.Ф. Погорілко, Г.А. Шпиталенко. – К.: Каравела, 2013. – 592 с.
2. Конституція України: чинне законодавство станом на 4 березня 2014 р.: (Відповідає офіц. текстові). – К., 2014. – 88 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція