... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №2
Головним завданням будь-якої демократичної держави є захист прав та свобод людини, їх утвердження та забезпечення. Одним з найважливіших є право на отримання кваліфікованої правової допомоги, що є суттєвою складовою здійснення правосуддя. 
Не випадково, 02.06.2016 року до ст. 59 Конституції України були внесені зміни та на сьогодні передбачено не лише право на правову допомогу в загальному розумінні, а право на професійну правничу допомогу [1].
Стаття 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту [2]. Ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права уточнює це право обвинуваченого, яке включає в себе: право захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатню коштів для оплати цього захисника [3]. Ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надає обвинуваченому право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя [4].
Проаналізувавши згадані міжнародні акти, можна зробити висновок: саме гарантований державою захист в кримінальному провадженні складає той мінімальний обсяг правової допомоги, що обов'язково має забезпечуватись державою. Рівень такого захисту не повинен бути залежним від ступеня матеріальної забезпеченості особи.
Право на професійну правничу допомогу як конституційна норма є нормою прямої дії, базовою для всіх інших законодавчих чи правових актів. Передбачене до 30.09.2016 року Конституцією України право на правову допомогу іноді неоднозначно трактувалося й застосовувалося, що спричиняло порушення прав людини і громадянина. Ця проблема безпосередньо пов’язана із законодавчим урегулюванням інституту правової допомоги, зокрема якості та професійності її надання. Введення в Конституцію України терміну «професійної правничої допомоги» замість «правової допомоги» лише підкреслює актуальність проблеми отримання кожним дійсно якісної та ефективної правової допомоги.
Конституційному праву на професійну правничу допомогу кореспондує обов’язок держави створити певні умови з його реалізації, враховуючи, що така допомога має бути реальною, професійною та кваліфікованою. 
На цей час такі умови державою створені, зокрема, йдеться про Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким установлено досить серйозні професійні вимоги до адвокатів [5]. Таким чином, відповідальність за діяльність адвокатів, за професійність їх допомоги держава повністю розділяє. 
Шлях до закріплення в Конституції України права на професійну правничу допомогу був не легкий і ще досі триває. Так досить тривалий час проблемою національного законодавства була невизначеність питань участі у кримінальному судочинстві крім адвокатів інших фахівців у галузі права, які за законом мали право на надання правової допомоги. Офіційне тлумачення положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 КПК України 1960 року (Кримінально- процесуального кодексу України 1960 року), статей 268, 271 КУпАП (Кодексу України про адміністративну відповідальність), що дав Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Г.І. (справа про право вільного вибору захисника), та визнання неконституційними положень ч. 1 ст. 44 КПК України 1960 року стали підставою для зміни редакції цієї статті Законом від 21 червня 2001 p. № 2533-ІІІ [6]. Відповідно до ч. 2 ст. 44 КПК України, 1960 року в новій редакції як захисники допускалися особи, які мали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мали право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи [7]. До набрання чинності КПК України 20012 року (Кримінального процесуального кодексу України 2012 року), проблема участі у кримінальному судочинстві фахівців у галузі права залишалася відкритою, оскільки був відсутній спеціальний закон, що чітко визначав би, яким вимогам вони мають відповідати, їх правовий статус, гарантії здійснення їхньої діяльності, відповідальність за неналежне виконання обов’язків, що призводило до того, що питання допуску цих осіб до участі у кримінальному судочинстві органами досудового слідства та судами вирішувалося неоднаково. 
Пленум Верховного Суду України в постанові від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» роз’яснив, що при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить з’ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. У зв’язку з цим Пленум визнав правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах [8].
Позитивним є те, що в КПК України, 2012 року в ст. 45 чітко визначено поняття захисника, а саме захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю [9].
Таким чином, нормативно як професійну правничу допомогу захисника (в кримінальному судочинстві) визначено лише адвокатську діяльність. 
Можна погодитися з О.В. Невською, яка зазначає, що для розв’язання питання про віднесення юридичної допомоги до розряду кваліфікованої необхідно з’ясувати два моменти: хто і як її надає [10, с. 23].
Якщо з суб’єктом надання правової допомоги у кримінальних провадженнях КПК України 2012 року чітко визначився, то з якістю її надання ще існують питання. Слід мати на увазі, що не завжди правова допомога, яку надає адвокат, є кваліфікованою і це є серйозною проблемою забезпечення захистом осіб від кримінального обвинувачення. 
Можна погодитися з думкою Г.М. Резника про те, що кваліфікованою, відповідно до світової практики, може вважатися допомога, яку надають фахівці з права, – щонайменше особи, котрі мають юридичну освіту, за обов’язкового дотримання професійних стандартів і етичних норм, підтримуваних професійним контролем. Жодна цивілізована країна світу не дозволяє, щоб юридичні послуги надавалися будь-якими особами і за межами яких би то не було професійних стандартів [11, с.23].
На думку авторського колективу під керівництвом Ф.М. Рудинського, вимога ефективності юридичної допомоги припускає запровадження і спеціального терміну «мінімальні стандарти кваліфікованої юридичної допомоги», серед яких не тільки наявність юридичної освіти в особи, яка надає юридичну допомогу; спеціальні вимоги до неї (кваліфікаційний іспит, стаж і т. ін.), але й те, що юридична допомога повинна бути активною [12, с. 399].
Цінність гарантії, закріпленої в ст. 59 Конституції України, полягає не стільки в тому, що кожен може послатися на право безоплатної професійної правничої допомоги, надане Конституцією, скільки в тому, що законодавство, яким регламентовано надання такої допомоги, може бути піддане оспорюванню щодо відповідності Конституції, якщо ця допомога виявиться неефективною. 
У рішеннях у справах «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France) № 29731/96, п. 89, ECHR 2001-II ЄСПЛ (Європейський Суд з прав людини) наголошує на тому, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником, який у разі необхідності призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду [13].
Міжнародна практика більшою мірою в цьому разі застосовує термін «ефективна юридична допомога». 
У справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) від 13.05.1980 року, заявнику у відповідь на його прохання була надана безоплатна правова допомога у зв'язку з клопотаннями про скасування обвинувальних вироків, постановлених відносно нього. Суд призначив захисника, який не встановив контакт з заявником. Визначивши порушення пункту 3а статті 6, ЄСПЛ заявив, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а їх практичне та ефективне здійснення; це особливо справедливо щодо права на захист, яке займає чільне місце у демократичному суспільстві, як і саме право на справедливий судовий розгляд, з якого воно випливає. ЄСПЛ підкреслив, що в статті 6 п. 3 (с) йдеться про «допомогу», а не про «призначення захисника». Саме призначення ще не забезпечує ефективної допомоги, оскільки призначений адвокат може померти, серйозно захворіти, протягом тривалого періоду може бути позбавлений можливості діяти або ухилятися від виконання своїх обов'язків. Влади, якщо вони повідомлені про виникле положення, повинні або замінити його, або змусити виконувати свої обов'язки. Дане Урядом обмежувальне тлумачення цього підпункту веде до результатів, які не розумні і не відповідають як змістом підпункту (с), так і статті 6 в цілому, бо в багатьох випадках безкоштовна юридична допомога може виявитися марною [14].
У рішенні «Камазінскі проти Австрії» (Kamasinski v. Austria) від 19.12.1989 року ЄСПЛ знову констатував, що просте призначення національними органами захисника не гарантує ефективну правову допомогу [15].
ЄСПЛ неодноразово констатував порушення права на захист в Україні у справах, де захисник формально був призначений, проте не здійснював ефективний захист. Показовим є рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 року у справі «Яременко проти України», в якому ЄСПЛ як на підставу порушення п. 3 (с) ст. 6 Конвенції зазначив таке: «Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту і що до допиту ніхто з них із заявником не бачився, на й імовірніше свідчить про символічний характер їхніх послуг» [16, с. 30].Таким чином, ЄСПЛ поставив під сумнів виконання захисниками ефективного захисту заявника, що становило істотне порушення вимог КПК.
Значні труднощі виникають при визначенні показників, за якими можна зробити висновок про те, що допомога була надана юридично виважено, якісно, ефективно. На думку автора, у розв’язанні питання про якість юридичної допомоги необхідно керуватися стандартами якості такої допомоги, встановленими як міжнародними правовими актами, так і законодавством України. До того ж необхідно пам’ятати про те, що юридична допомога може вважатись якісною, кваліфікованою тільки в тому випадку, якщо в процесі її надання не були порушені норми законодавства й/або професійної етики. 
Таким чином професійна правнича допомога захисника покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні, а практичні та дієві права і це особливо відноситься до прав на захист від кримінального обвинувачення, враховуючи те чільне місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий судовий розгляд, з якого вони випливають. Важливо щоб практика застосування національними судами положень щодо забезпечення права на ефективну допомогу захисника здійснювалася з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, оскільки не тільки кваліфікованість суду, але й кваліфікованість захисника, його практичний і дієвий захист є ключовим критерієм справедливого правосуддя. Судам необхідно враховувати таку практику під час перевірки забезпечення права на захист під час досудового розслідування та судового провадження у справі та за наявності ознак «символічного надання послуг» захисником судове рішення повинно підлягати скасуванню. В цьому сенсі автор вважає, що необхідно доповнити КПК України положенням про те, що в інтересах правосуддя суд повинен здійснювати контроль за якістю надання правових послуг захисником в кримінальному провадженні та у разі пасивної ролі захисника, здійснювати його заміну та направляти ухвалу про це до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури для відповідного реагування. 
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р.: за станом на 30 вересня 2016 р. [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://bit.ly/2dHBF2o. – Назва з екрана.
2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.: за станом на 30 вересня 2016 р. [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://bit.ly/2dZ7nHp. – Назва з екрана.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.: [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_043. – Назва з екрана.
4. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04 листопада 1950 р. [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004. – Назва з екрана.
5. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України № 5076-VI, 05.07.2012 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17. – Назва з екрана.
6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) № 13-рп/2000, 16.11.2000 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-00. – Назва з екрана.
7. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон Української РСР №1000-05, 28.12.1960: за станом на 12 квітня 2012 р. [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1001-05. – Назва з екрана.
8. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві: Постанова Пленуму Верховного суду України №8, 24.10.2003 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-03. – Назва з екрана.
9. Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI, 13.04.2012 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/print1457725303747264. – Назва з екрана.
10. Гіда Є.О. Права людини (охорона і захист) / Є.О. Гіда // Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. – К.: Ін Юре, 2005. – Т. ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності. – С. 759.
11. Резник Г.М. До питання щодо конституційності змісту поняття «Кваліфікована юридична допомога» / Г.М. Резник // Адвокат. – 2007. – № 4. С. 26.
12. Горностай К. Захист, охорона, гарантії прав і свобод людини і громадянина: співвідношення понять / К. Горностай // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип.12. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.51.
13. Рішення «Шабельник проти України»,19.02.2009 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_457. – Назва з екрана.
14. Рішення «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), 13.05.1980 [Електронний ресурс]: Сайт Олега Онищика про подачу скарг проти Росії до Європейського суду з прав людини. - Режим доступу: http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/artiko-protiv-italii-postanovlenie-evropejskogo-suda/. – Назва з екрана.
15. Decision «Kamasinski v. Austria», 19.12.1989 [Електронний ресурс]: European Court of human rights. – search HUDOC case-law. – Modeofaccess: http://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-57614%22]}. –Titlefromthescreen.
16. Про судову практику забезпечення права на захист у кримінальному провадженні [Електронний ресурс]: Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. – Режим доступу: http://barcouncil.biz/fileadmin/user_upload/Right_to_defence_case_law_Ukraine.pdf. – Назва з екрана. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція