...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №1
Основні розділи філософії права (правової філософії) – онтологію права, антропологію права, праксеологію права, аксіологію права, гносеологію права зазвичай розглядають окремо одну від одної, а філософію права – як їх суму. Проте це питання заслуговує на докладне дослідження. 
Зазначимо, що загальні питання філософії права та її розділів досліджувались такими вченими, як О. Данильян. О. Гвоздік, С. Гусарєв, А. Козловський, М. Костицький, С. Максимов, Ю. Оборотов, П. Рабінович та інші. У своїх розвідках дехто з них торкається питання про взаємні зв'язки тих чи інших розділів філософії права між собою, однак питання про те, чи є взаємні зв'язки між ними достатньо тісними, щоб можна було розглядати філософію права як єдину систему, єдине діалектичне ціле, досі не вивчалось. 
Можна почати з того, що у людини існує суто практична потреба орієнтуватись у соціальному світі, в якому діє право. Тому вона створює правовий світогляд – систему найзагальніших знань про людину як правову істоту і світ права. Відношення цих останніх становить основне питання правового світогляду. Філософія права виникла і розвивалась як теоретичне дослідження питань правового світогляду, передусім – його основного питання. Тому питання про відношення людини як правової істоти та світу права знаходиться в центрі уваги філософії права і становить її основне питання. (Тут має місце аналогія з тим, що філософію взагалі можна розглядати як систему наукових досліджень тих питань, котрі ставить загальний світогляд.) Основне питання філософії права визначає її структуру [1]. Це питання має теоретичне підґрунтя у вигляді питання про відношення правосвідомості та правового буття, яке, своєю чергою, спирається на загальнофілософське питання про відношення найфундаментальніших сутностей світу – ідеального та матеріального. Йдеться, по-перше, про те, яка з них є первинною, а яка – вторинною, і, по-друге, про здатність ідеального відображати матеріальне як суще, моделювати належний його стан і сприяти подальшому розвитку матеріального в цьому напрямку, і про те, чи може матеріальне впливати на ідеальне й коли так, то якою мірою.
Для наукового розв'язання питання про відношення людини як правової істоти та світу права потрібно дослідити людину як правову істоту і світ права. Тому основними розділами філософії права є онтологія права (правова онтологія), що вивчає світ права (його буття) та антропологія права (правова антропологія), присвячена дослідженню людини як правової істоти. 
Крім того, до числа основних розділів філософії права входить і правова праксеологія, присвячена дослідженню правової діяльності. Причина полягає в тім, що загалом діяльність є найвиразнішою характеристикою людини. Г. Гегель казав: «Що людина робить, тим вона і є». Правова діяльність виступає найвиразнішою характеристикою людини як правової істоти. Оскільки людина є homo sapiens, напрям її діяльності визначається цілями, у підґрунті яких лежать цінності. Завдяки цьому коло основних розділів філософії права містить також правову аксіологію, що вивчає ціннісний аспект права.
Далі, філософія права вивчає світ права та людину як правову істоту і для того, щоб довести або спростувати здатність людини пізнати світ права. Усі названі філософсько-правові дисципліни створені шляхом відповідних пізнавальних процесів у сфері права. Специфіка цих процесів становить для філософії права принциповий інтерес. Тому правова філософія містить у своєму складі ще один розділ (теж основний) – гносеологію права як теорію пізнавальних процесів у правовій сфері. 
Правові онтологія, антропологія, праксеологія, аксіологія та гносеологія, так би мовити, виростають з одного кореня – основного питання філософії права, і тому органічно взаємопов'язані одне з одним. В цьому полягає основна ідея пропонованої доповіді. Розглянемо названі дисципліни та зв'язки між ними дещо докладніше. 
Почнемо з правової онтології. Це теорія буття права (правової реальності). До складу останньої входять, на наш погляд, правові ситуації, правові відносини, правові норми та інститути. Визначальну роль відіграють правові ситуації як соціальні ситуації, котрі мають конфліктний характер чи загрожують набути такого характеру і потребують врегулювання за допомогою права. Відносини між учасниками таких ситуацій стають правовими відносинами і виникає необхідність у правових нормах. Відповідно стають потрібними й правові інститути (як групи взаємопов’язаних правових норм, що регулюють окремі види суспільних відносин).
Предметом дослідження правової антропології виступає людина як правова істота. Взаємний зв'язок її з правовою онтологією є очевидним. З одного боку, людина як правова істота прагне до розв'язання усіх конфліктів у суспільстві правовими методами, які мають цивілізований, ненасильницький характер (можливе насильство тільки з боку держави) і дозволяють забезпечити стабільність суспільного буття, а також захист прав людини; тому вона створює правове буття – у взаємодії з соціальним світом (і певною мірою з природним). В якості правової істоти людина розглядає наявну правову реальність як суще через призму належного і відповідним чином її змінює. Дослідження правового буття передбачає з'ясування причин його виникнення та розвитку, а вони пов'язані з людським чинником. З іншого боку, людина як правова істота формується в умовах наявної правової реальності (та усієї реальності, особливо соціальної). І глибоке вивчення людини як правової істоти повинне включати також вивчення її буття, тобто правового буття. Таким чином, сфери правової онтології та правової антропології перетинаються. 
Далі, як було зазначено вище, найповніше людину як правову істоту характеризує її діяльність – тобто правова діяльність, яка досліджується правовою праксеологією. Вона вивчає умови, засоби та принципи ефективної правової діяльності. Під останньою С. Гусарєв пропонує розуміти «один із видів соціальної діяльності, що здійснюється суб'єктами права з використанням правових засобів та з метою отримання правового результату, внаслідок чого відбуваються створення права, його розвиток та матеріалізація у процесі функціонування суспільних відносин» [2, с. 312].
Правова праксеологія пов'язана з правовою антропологією. З одного боку, правова праксеологія становить складову правової антропології, дослідження правової діяльності входить до складу досліджень людини як правової істоти. З іншого боку, для розуміння правової діяльності необхідно взяти до уваги принаймні основні особливості людини як правової істоти; теорія правової діяльності повинна містити і дослідження впливу цієї діяльності на саму людину як правову істоту.
Існують також взаємні зв'язки правової праксеології з правовою онтологією. Вивчення правової реальності потребує врахування ролі правової діяльності, котра є засобом її створення і розвитку як перетворення сущого відповідно до належного. Одночасно можливості та напрямки правової діяльності значною мірою визначаються наявною правовою реальністю як сущим. 
Звернемось тепер до правової аксіології. Це система досліджень ціннісного аспекту права, тобто цінностей права, правових цінностей, права як цінності та ціннісного аспекту юридичних науки і освіти. Цінностями права є загальнолюдські цінності – життя, свобода, відповідальність, гідність, власність, рівність, справедливість, істина. Вони діалектично взаємопов'язані і становлять систему. Правові цінності це правосвідомість (ідеї, концепції, принципи, теорії, які вона містить), а також ті цінності (правові засоби), які створюються за допомогою правосвідомості для впровадження у суспільне життя загальнолюдських цінностей. Сюди входять права та свободи людини і громадянина, правопорядок, законність, правові норми, а також засоби, методи і прийоми юридичної техніки (правотворчої техніки і техніки правореалізації). Ціннісний аспект мають також юридичні наука та освіта [3]. 
Правова аксіологія діалектично пов'язана з іншими субдисциплінами філософії та правознавства. Її можна розуміти як частину правової праксеології, адже дослідження в галузі правової праксеології мусять враховувати цілі правової діяльності та їх зв'язок з правовими цінностями. Одночасно треба зазначити, що правові цінності перевіряються й вдосконалюються в процесі правової діяльності.
Правова аксіологія має зв'язки і з правовою антропологією: правові цінності є цінностями людини як правової істоти (вона їх встановлює), і при цьому правові цінності повинні мати  керівне значення для людини як правової істоти, вони роблять людину людянішою.
Має місце також взаємний вплив правових аксіології та онтології. З одного боку, правові цінності значною мірою залежать від правового буття. З іншого боку, розвиток правового буття значною мірою визначається правовими цінностями. Зокрема, можна сказати, що ціннісний аспект має така складова правового буття, як правові ситуації, в яких кожна сторона обстоює свої цінності. Зазначене є справедливим і щодо правовідносин. Це стосується також правових норм. По-перше, ціннісний аспект притаманний тим нормам природного права, котрі пов’язані з природними правами людини, оскільки вони виражають життєві цінності кожної окремої людини. Друга частина норм природного права – норми звичаєвого права – також мають аксіологічну складову, через те що містять ціннісні орієнтири людської діяльності у громаді як природному утворенні. Аксіологічний компонент норм позитивного права полягає в тім, що вони спрямовані на регулювання відносин у суспільстві відповідно до цінностей законодавця; це можна сказати і про правові інститути. 
Нарешті, питання про відношення людини як правової істоти (і як homo sapiens) та світу права (основне питання філософії права) містить у своєму складі питання про здатність людини пізнати світ права, про пізнавальні процеси у сфері права. Їх досліджує правова гносеологія. 
Зокрема, дана субдисципліна філософії та правознавства (разом з філософською гносеологією) займається розробкою методології права. М. Костицький розглядає її як «сукупність методів, прийомів, які застосовуються у кожній юридичній науці» й одночасно як «область знання, яка вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практичної діяльності». На його думку, цю роль відіграє «філософія права, яка все більше бере на себе методологічну функцію» [4, с. 83-84]. 
Для правових досліджень використовується ціла система методів та підходів. Їх поділяють на філософські, загальнонаукові методи і підходи та спеціальні методи юридичного пізнання. Основним філософським методом є діалектичний. Діалектику можна розглядати як науку про раціональне розв'язання суперечностей, а саме про таке їх розв'язання, яке дає можливість розвитку. Г. Гегель вбачав його в гармонізації протилежностей. Можна вважати, що у підґрунті гегелівської тріади («теза – антитеза – синтез») лежить ідея гармонізації. Для переходу на новий рівень розвитку синтез бере від тези й антитези їх життєздатні моменти. У певному відношенні синтез можна розуміти як результат гармонізації тези й антитези. 
З кола загальнонаукових методів у правових дослідженнях широко застосовуються системно-структурний, функціональний методи, аналіз, синтез тощо. Для юридичних досліджень правова гносеологія виробила ряд спеціальних методів. До їх кола відноситься, наприклад, юридично-порівняльний метод, всебічно розроблений О.Д. Тихомировим [5].
Правова гносеологія має тісні взаємні зв'язки з правовою антропологією. Весь зміст правової антропології є продуктом правового пізнання, і одночасно правове пізнання є функцією людини як правової істоти, гносеологія досліджує одну з основних здібностей людини – пізнавальну, в цьому відношенні правова гносеологія виступає складником правової антропології.
Далі, пізнавальна діяльність у правовій сфері є складовою правової діяльності взагалі, а теорія правової діяльності є результатом відповідних пізнавальних процедур. Тому правова гносеологія органічно пов'язана з правовою праксеологією.
Вивчаючи взаємовідношення гносеології та аксіології права, слід звернути увагу на органічний зв'язок правових цінностей з істиною – головною категорією правової аксіології. З одного боку, у сфері права цінності мають бути істинними, а з іншого – істина сама є цінністю права [6, с.149-174].
Тепер звернемось до питання про взаємні зв'язки між правовими гносеологією та онтологією. Наші знання про буття права є продуктом пізнавальних процесів, які вивчаються не лише загальною гносеологією, але й правовою. Одночасно правову гносеологію можна розглядати як складову правової онтології, оскільки пізнавальні процеси у праві є частиною правового буття. Слід також врахувати, що правова гносеологія пристосовує положення філософської гносеології до сфери права, модифікує їх відповідно до специфіки правового буття.
Висновки. Отже, кожна з розглянутих вище складових філософії права – і правова онтологія, і правова антропологія, і правова праксеологія, і правова аксіологія, і правова гносеологія – діалектично пов'язана з іншими. Причому між будь-якими двома цими складовими мають місце як безпосередні, так і опосередковані зв'язки. Тому є всі підстави для того, щоб вважати філософію права не механічною сукупністю її складових, а цілісною діалектичною системою взаємопов'язаних елементів.
При цьому звернемо увагу на таку важливу обставину. Дана система має внутрішнє джерело розвитку. Правові антропологія, праксеологія, аксіологія та гносеологія утворюють єдине діалектичне ціле, яке органічно пов'язане з правовою онтологією. Одночасно воно протистоїть правовій онтології як суб'єктивне об'єктивному. Ці взаємозв'язки та суперечність і становлять внутрішнє джерело розвитку усієї системи – філософії права. 
 
Список використаних джерел:
1. Бандура О.О. Основне питання філософії та основне питання філософії права / О.О.Бандура // Філософські та методологічні проблеми права. – 2014. – № 2 (8). – С. 14-23.
2. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти / С.Д.Гусарєв. – К.: Знання, 2005. – 375 с.
3. Бандура О.О. Аксіологія права як складова філософії права / О.О. Бандура // Філософські та методологічні проблеми права. – 2015. – № 1-2 (9-10) – С. 45-56.
4. Костицький М.В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці / М.В. Костицький. – Чернівці: «Рута», 2008. – 560 с.
5. Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы / А.Д. Тихомиров. – К.: Знання. – 2005. – 334 с. 
6. Бандура О.О. Правознавство в системі наукового знання: Аксіологічно-гносеологічний підхід. Монографія / О.О. Бандура. – К.: Київ. нац. ун-тет внутр. справ, 2010. – 272 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція