... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №2
Актуальність теми. Розпочата в Україні конституційна реформа спрямована на модернізацію чинної в країні системи державного управління, децентралізацію державної влади й створення ефективної моделі місцевого самоврядування, що гарантуватиме належний соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць і захист прав та інтересів жителів відповідних громад. Вона має на меті наділити органи місцевого самоврядування максимальною економічною й соціальною автономією. І варто відзначити, що у вітчизняній історії державного будівництва вперше мається на меті вироблення форм і методів управління на місцевому рівні «без держави» або «за мінімальної участі держави». 
Як писав дослідник цієї проблеми А. Добролюбов, ураховуючи всю складність державного управління, видається, що без ієрархічних систем обійтися не можна. Вони є універсальними «підсилювальними» властивостями, що багаторазово примножують можливості людського співтовариства, здатність поєднувати колектив людей для вирішення завдань, непосильних для однієї людини [1, c. 28-29].
Статус округу Франції випливає з його призначення, тобто інструменту економічного, соціального і культурного розвитку певної території. Саме округи беруть участь у створенні загальнонаціональних планів розвитку, домагаючись у цих планах виконання пріоритетів окружного розвитку. Відповідно до такого призначення законом і визначається його компетенція в деяких галузях:
1) зайнятість і професійна підготовка населення. Округ щорічно затверджує програму професійної підготовки, створює центри професійного навчання, утримує ліцеї;
2) забезпечення житлом. Округ визначає пріоритети розвитку житлового будівництва і здійснює спеціальні житлові програми;
3) облаштування річкових портів, за винятком загальнонаціональних великих портів.
Крім цього округи можуть відкривати різноманітні музеї і художні учбові заклади, вони можуть надавати допомогу в проведенні наукових досліджень, тощо [4, c. 87].
Представницьким органом округа є окружна рада. До 1986 року ці ради формувались непрямими виборами, тобто складались з депутатів та сенаторів національного рівня від округу, та представників місцевих територіальних колективів, котрі обиралися генеральними та муніципальними радами [5, c. 163].
Окружна рада проводить сесії не рідше одного разу в три місяці. Рада обирає голову і бюро ради, яке складається з голови та його заступників. Рада може передати бюро частину своїх повноважень, за винятком найбільш важливих фінансових питань [4, c. 87]. 
Окружна рада має принципову компетенцію приймати будь-які рішення, що входять в компетенцію округу, якщо законодавством це не віднесено до компетенції голови ради.
Голова окружної ради є одночасно виконавчою владою округу. Повноваження голови досить великі:
1) голова готує проекти рішень окружної ради в тому числі і проект бюджету округу.
2) скликає раду і головує на її засіданнях.
3) виконує прийняті радою рішення.
4) є розпорядником фінансових ресурсів округу.
5) керує роботою окружних служб і є адміністративним головою всього персоналу адміністративних органів округу.
6) призначає на посади працівників адміністративних служб округу і накладає адміністративні стягнення [6, c. 172].
Контроль за законністю рішень окружної ради здійснює окружний префект (на початку децентралізації - окружний комісар республіки). Рішення окружної ради, до вступу їх в законну силу обов`язково подаються комісару республіки. В разі коли він вважає таке рішення незаконним по формі чи по суті, то передає його на розгляд адміністративного суду, який і приймає рішення по суті, тобто або визнає його незаконним, чи навпаки, приймає постанову про законність рішення окружної ради [4, c. 14].
Окружний префект також здійснює контроль за законністю рішень голови окружної ради. Найбільш важливі рішення голови (передусім це рішення нормативного характеру) мусять передаватись префекту ще до вступу їх в силу. Умови такого контролю такі ж як по відношенню до дій мера чи голови генеральної ради. Окружним префектом є один із префектів департаментів, що входять в склад округу [7, c. 229].
Феномен французького округу пояснюється не лише його конституційним статусом, а, насамперед, закладеними сутнісними принципами. 
Слід зауважити, що правова природа конституційної моделі статусу області в Україні за своєю суттю близька до природи департаменту.
Тут слід відзначити подібний до округу «регіон» - як конституційно-правове явище та категорія, знайшов своє відображення не лише у конституційних актах окремих європейських держав, а й на рівні міжнародних організацій [3, c. 74]. 
Особливої уваги заслуговує практика діяльності держав - членів Ради Європи, одним з напрямів діяльності якої є «співробітництво між прикордонними територіальними общинами або властями в таких галузях, як регіональний, міський та сільський розвиток, охорона довкілля, поліпшення діяльності підприємств громадського користування і комунального обслуговування, а також допомога у надзвичайних ситуаціях». Сучасна регіональна політика Ради Європи розглядає регіон в контексті європейського масштабу – як структурну одиницю національної системи територіального устрою, а також як транснаціональну територію, яка виходить межі однієї держави [7, c. 89].
Багато в чому система влади в Україні подібна до французької моделі. У наш час, коли країна обрала напрям на євроінтеграцію, дуже гостро постало питання про реформування моделі місцевого самоврядування. Зокрема, багато науковців, політиків, керівники місцевої влади на місцях ставлять питання про ліквідацію районних державних адміністрацій та перетворення обласних державних адміністрацій в «префектури» з наглядово-контролюючими функціями, а їх голів – у префектів. Однак викликає застереження обсяг компетенції майбутніх префектів, їх підзвітність і підконтрольність. Оскільки при цьому апелюють до досвіду Франції, то цілком закономірно, що приклад організації місцевого самоврядування у такій демократичній, децентралізованій, європейській країні є важливим і повчальним для України. Реформи, які ця держава провела у період 80-х рр. минулого століття, привели не тільки до збалансованого функціонування місцевих органів влади, а й підвищили активність населення і дали змогу Французькій Республіці зменшити опіку над місцевими проблемами [1, c. 67]. 
На нашу думку, позитивний досвід Франції підтверджує можливість втілення і запровадження децентралізації влади у нашій країні, головне, щоб державна влада, політики постійно проводили роз’яснювальну роботу серед суспільства, дослухались до представників громадськості на місцях, знайшли і досягнули єдиної точки зору із науковцями і керівниками місцевих органів влади, а найголовніше – у мирний, поступовий і комплексний спосіб втілювали реформу децентралізації.
Висновки. Приклад організації місцевого самоврядування у такій країні, як Франція є досить важливим і повчальним для України. Наскрізь централізована, з стрункою вертикаллю державної виконавчої влади ця країна, що за територією, кількістю населення і адміністративно-територіальним устроєм дуже подібна до України, в 80-тих роках зробила великий крок у реформуванні своєї адміністративної системи і провела широку децентралізацію влади. Переоцінити ці кроки неможливо. Завдяки децентралізації місцеве самоврядування одержало новий імпульс свого розвитку. Обрані населенням органи влади не тільки не привели до розладу системи влади, а поліпшили надання послуг населенню , вивільнили високий потенціали місцевої активності населення і дозволили державі зменшити опіку над місцевими проблемами [2, c. 96].
Позитивним приклад Франції є також і тим, що реформування місцевої влади відбувалось поступово і комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалось ростом компетенції місцевого самоврядування і ростом фінансових ресурсів, якими володіють комуни.
Досвід Франції підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади у державі, якщо до цього дозріла і державна влада і само суспільство. Успішність такого реформування можлива лише за умови його поступовості і комплексності.
Видається, що реорганізація виконавчої влади на місцевому рівні за такою схемою, коли матиме місце заміна інституту голів обласних і районних державних адміністрацій із широкими повноваженнями на інститут префектів із наглядово-координувальними функціями, відбудеться передання значної частини повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування на місцевому та регіональному рівнях, сприятиме більшій автономії місцевого самоврядування, розвитку інститутів самоорганізації населення, забезпеченням місцевих інтересів тощо, що в кінцевому підсумку гарантуватиме становлення України як демократичної, соціальної, правової держави [7, c. 81].
Водночас очевидно, що вітчизняному законодавцю під час розробки спеціальних законів щодо децентралізації влади варто звернути увагу й чіткіше визначити такі питання: 
1) співвідношення повноважень регіональних (обласних) і районних префектів; 
2) співвідношення повноважень префектів і територіальних органів центральних органів виконавчої влади на місцях; 
3) співвідношення повноважень префектів і голів виконкомів обласних та районних рад і голів обласних і районних рад, що дасть змогу уникнути аномальних ситуацій посягань органів виконавчої влади на повноваження місцевого самоврядування й навпаки; 
4) уточнення правової природи повноважень префектів щодо забезпечення виконання державних програм і спрямування й організації діяльності територіальних органів центральних органів виконавчої влади та забезпечення їх взаємодії з органами місцевого самоврядування в умовах воєнного або надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації. Ці питання на рівні проекту закону про внесення змін до Конституції України врегульовано надто поверхово, що викликає справедливу критику багатьох фахівців.
 
Список використаних джерел:
1. Добролюбов А.И. Власть как техническая система: о трех великих социальных изобретениях / А.И. Добролюбов. – Минск: Наука і техника, 1995. – C. 28-67.
2. Фрицький Ю.О. Державна влада в Україні: становлення, організація, функціонування: [монографія] / Ю.О. Фрицький. – Д.: ДДУВС; Ліра ЛТД, 2006. – 210 c. 
3. Градовский А. Системы местного управления на Западе Европы и в России / А.Д.Градовский // Собрание сочинений. – Т. 9. – СПб., 1904. – 435 c.
4. Конституція Франції. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://bit.ly/1LmJaFM
5. Code Administratif. Адміністративний кодекс Франції ( Закони про місцеве самоврядування) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://codes.droit.org/cod/justice_administrative.pdf 
6. Жан Шарль Адре. Огляд місцевого самоврядування у Франції. –Переклад ПСП, 1994. – 514 c.
7. Женевье Гримо. Организация административной власти во Франции. – М.: «Интратек-Р», 1994. – 419 c. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція