... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №6
Реформа вітчизняних правоохоронних органів обумовлюється станом розвитку української державності, соціально-економічними і політичними перетвореннями, нарощуванням зусиль щодо протидії злочинним проявам. На перше місце виходять пріоритети перегляду системи дійсних орієнтирів та ставлення фахівців правоохоронних структур до своєї службової діяльності. Зростають вимоги до професійної та особистісної підготовки, вихованості, насамперед працівників поліції. З огляду на сучасні зміни в суспільному розвитку актуальності набувають проблеми професійної діяльності працівників і керівників поліції, а також вивчення теоретико-прикладних проблем управління правоохоронними організаціями загалом.
Проблема ефективності професійної діяльності юриста-правоохоронця залишається доволі актуальною в умовах сьогодення, що набуває відображення в працях науковців і практиків (О.М. Бандурки, К.Л. Бугайчука, Б.Я. Гаврілова, В. І. Галагана, В.А. Гузя, Д.П.Калаянова, Н.В. Камінської, М.В. Лошицького, Є.Д. Лук’янчикова, І.М. Осики, М.А.Погорецького, А.М. Сердюка, О.Г. Яновської та ін.). Це обумовлено існуючою тенденцією до реформування служб і підрозділів правоохоронних органів, а також необхідністю внесення змін до чинного законодавства щодо забезпечення ефективності їх діяльності.
Показники ефективності сучасної юридичної практики правоохоронця не повинні бути декларативними або надуманими, а мають об’єктивно відображати наявний стан обстановки, що дає можливість оперативно реагувати на її зміни. Звідси слід звернути увагу на питання щодо параметрів професійної діяльності працівника поліції, які розкриваються через призму об’єктивних та суб’єктивних чинників (положення нормативно-правової бази, специфіка поведінкових проявів самого фахівця тощо).
Варто зазначити, що на органи Національної поліції (як структурної одиниці МВС) покладаються завдання з надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (п. 3.5.) [1]. Аналогічні норми прослідковуються й у положеннях Закону України «Про Національну поліцію» [2]. З огляду на зазначені позиції варто вести мову про визначення стандартів надання правоохоронних послуг та впровадження критеріїв оцінки ефективності (якісних показників) діяльності правоохоронних органів України.
Як справедливо зазначають окремі експерти-аналітики [3], правоохоронні органи мають використовувати процедури та механізми, які унеможливлюють здійснення маніпуляцій з показниками діяльності її працівників та органів загалом. Звідси слушною, на наше переконання, є позиція нормотворця Грузії, за якою законодавчо заборонено оцінювати результати правоохоронної діяльності за кількісними показниками [4]. Навіть таке пряме передбачення, на нашу думку, є далеким від досконалості, але все ж таки здатне протидіяти консервативним проявам так званої “палочної” системи оцінки результативності роботи працівників правоохоронних органів, яка наразі чітко проглядається в Україні ще з радянських часів (навіть попри анонсовані позиції щодо проведення певних реформ у цій сфері). Превалювання кількісних критеріїв роботи, подекуди, заважає реалізації саме якісної складової протидії злочинним проявам.
Головним результатом роботи, на думку деяких дослідників [3], має бути впевненість більшості населення в тому, що персонал правоохоронних органів:
– кваліфіковано здійснює правоохоронну діяльність щодо попередження злочинності, розкриття вчинених злочинів та забезпечення публічного порядку;
– чесно виконує свої обов’язки та дотримується законів;
– допомагає пересічним людям; ставиться до всіх людей з повагою тощо [3].
Очевидно з аналогічних міркувань норми ч. 3 ст. 11 Закону України «Про Національну поліцію» передбачають те, що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності її органів і підрозділів [2]. Проте, на наше переконання, оцінка ефективності правоохоронної діяльності не має обмежувати показником рівня довіри населення до поліції, що згідно вимог законодавства вираховується незалежними соціологічними службами в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 11). Адже до уваги має братися комплекс факторів (як об’єктивних, так і суб’єктивних), що загалом й визначає ефективність діяльності органів поліції в усіх її проявах.
На нашу думку, державний стандарт надання правоохоронних послуг, а отже – оцінка ефективності службової діяльності уповноважених органів має передбачати систему кількісно-якісних параметрів, виходячи з характеристики їх властивостей, а саме:
1) показники призначення і безпосередньої первинної діяльності відповідних суб’єктів: показники правозастосування (швидкість вжиття заходів); ступінь задоволеності заявників та потерпілих щодо реагування з боку працівників правоохоронних органів; показники сумісності та взаємодії представників різних служб і підрозділів тощо;
2) показники стану публічної безпеки і порядку: кількісно-якісні дані щодо зареєстрованих кримінальних та адміністративних правопорушень у межах території обслуговування чи специфіки діяльності окремого підрозділу (за видами правопорушень на 1000 осіб населення); відсоток їх викриття і розслідування (деталізована кількість виявлених злочинів (за видами); превентивна діяльність (суспільне сприйняття загального рівня злочинності громадськістю);
3) показники надійності: характеристики результату правоохоронної послуги (кількість скарг щодо якості обслуговування чи піклування), безвідмовність, збереженість (кількість скарг щодо дій працівників конкретних підрозділів); інформування щодо прийнятих рішень або перебігу досудового розслідування;
4) показники професійного рівня персоналу правоохоронного органу: кількість фахівців в його організаційній структурі, плинність кадрів; рівень професійної підготовки та перепідготовки (на 100 одиниць штатної чисельності територіального органу); загальні навички, знання та дотримання вимог нормативних документів, уважність і доброзичливість у стосунках з громадянами й ін.;
5) оптимізація використання ресурсів (стан забезпечення службової діяльності за його окремими показниками: транспортні та інформаційно-технічні засоби, розмір грошового утримання певних категорій працівників тощо);
6) загальний відсоток населення, задоволеного якістю роботи правоохоронних органів (ступінь довіри населення до правоохоронців).
Звідси кількісні дані окреслених параметрів мають відображатися залежно від статистичних результатів та цифрових характеристик видів забезпечення.
Складність оцінки саме якісних параметрів багато в чому викликана труднощами формалізації, узагальнення та аналізу критеріїв оцінки, а також визначення методів їх вимірювання. Основні недоліки існуючих методик оцінки якості зумовлені передусім недостатньою увагою до вирішення названих проблем. Вибір істотних параметрів, що входять в систему, багато в чому залежить від сфери надання послуг (охоронювані, превентивні, процесуальні тощо). Так, в залежності від сфери послуг обрані критерії оцінки можуть різнитися як за пріоритетністю, так і за набором деталізуючих показників.
  Отже, з огляду на наведене, можна стверджувати про необхідність теоретико-правового переосмислення та практичного впровадження комплексного підходу щодо оцінювання ефективності діяльності правоохоронних органів України. Мають братися до уваги насамперед показники об’єктивної статистики щодо злочинних проявів, надійності та компетентності персоналу, оптимального використання наданих ресурсів, а також результати опитування населення з проблемних питань діяльності правоохоронних структур.
Саме за таких характеристик можна буде говорити про розробку якісних планів та складання об’єктивних звітів діяльності служб і підрозділів, а звідси – надання правоохоронних послуг, спрямованих на забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, протидії злочинності тощо.
 
Список використаних джерел:
1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України»: Указ Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bit.ly/2dKmJkp
2. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/257729
3. Мартиненко О. Стратегія розвитку органів внутрішніх справ / О. Мартиненко, Є.Захаров // Закон і Бізнес [Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://bit.ly/2dvkm1i
4. Об оперативно-розыскной деятельности: Закон Грузии от 30 апреля 1999 года №1933-IIс [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cis-legal-reform.org {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція