... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №1
Інтернет та новітні технічні досягнення кардинально змінили життя суспільства. Цифрові засоби комунікацій набули широкого розповсюдження і продовжують стрімко розвиватися, вимагаючи до себе нового ставлення з боку політики, освіти та законодавства. Хоча інтернет ще доволі молоде явище, він перебрав на себе роль хребта в сучасному суспільстві, і здається, ми ще далекі від розуміння всіх соціально-правових наслідків його виникнення та розвитку. 
Як свідчать дані дослідження аналітичної компанії «TheRoyal Pingdom», близько 2,1 млрд. людей є користувачами інтернету. Лідером є Китай, де мережею користуються понад 485 млн. чоловік, при тому що рівень проникнення інтернету становить лише 36 відсотків. Кількість веб-сайтів в інтернеті на кінець 2011 року складала більше ніж 555 млн., акаунтів електронної пошти – біля 3,15 млрд. За даними аналітиків, середньостатистичний користувач електронної пошти, який працює в компанії, отримує і відправляє близько 112 листів на день. 
Серед соціальних мереж лідерство за кількістю користувачів тримає мережа «Facebook» зі своїми 800 мільйонами зареєстрованих акаунтів. Число користувачів «Twitter» перевищило 225 млн. чоловік, в день вони надсилають близько 250 млн. «твітів». 
У таких країнах, як Швеція, інтернетом користується 85 відсотків населення і близько 70 відсотків щодня використовують мобільний інтернет, За даними Київського міжнародного інституту соціології, у вересні 2013 року 49,8% дорослого населення України користувалися інтернетом. Зростання числа користувачів в нашій країні відбувається більшими темпами, ніж очікувалося.
«Оцифрування» суспільних відносин та інтернет створили чисте емпіричне поле для досліджень з точки зору соціології права, і це стосується як правових, так і соціальних норм. Кількість інтернет-спільнот буде зростати і надалі, але вони вже стали значним фактором відносин в суспільстві, часто спрямовуючи вектор його подальшого розвитку. 
Ми мали можливість спостерігати, як технології соціальних медіа та інтернету використовувались для підтримки революційних повстань і демократизації суспільств. Поза сумнівом, інтернет відіграв значну роль у виникненні повстанських рухів в Північній Африці, на Близькому Сході, і нині впливає на перебіг останніх подій в Україні.
Нові форми організаційних структур всередині спільнот користувачів соціальних мереж та груп стають одним з головних об’єктів наукових інтересів для соціолого-правових досліджень. В їх рамках здається неминучим повернення до класичних теорій соціології права, і це повинно стати початком відродження нового інтересу до творів її засновників. Адже як на початку минулого ХХ століття, так і зараз, епохальні зміни в суспільстві викликані переміщенням населення, урбанізацією та індустріалізацією, породили безліч думок та теорій, висунутих для того, щоб пояснити такі перетворення.
Історичні паралелі в схожості обставин, які супроводжують вирішальні суспільні зміни, в черговий раз підводять нас до розуміння того, що офіційне законодавство не може бути єдиним регулятором суспільних відносин з точки зору права. Тому термінологія і теорія класиків соціології права, зокрема таких, як Євген Ерліх, сьогодні може стати у пригоді. 
Чим же викликана доцільність переосмислення концепції «живого права», запропонованої Євгеном Ерліхом в сучасних умовах панування інформаційних технологій та нової соціальної реальності? Дана концепція наділена тим соціально-правовим стрижнем, який не і зараз не втратив своєї актуальності: пошук сучасних «асоціацій», груп, громад, норм, які їх контролюють та визначають поведінку, – ці пошуки привели до появи теорії «живого права», яка намагається показати право не частково, не однобоко, а цілісно, всебічно, відтворити його реальний зміст.
Намагання опанувати нову соціальну реальність взаємодій у глобальній мережі з точки зору права залишатиметься лише завданням, до якого треба прагнути. Воно може ніколи не стати реалізованим до кінця, але це не є причиною заперечувати його важливість. Як ми повинні розуміти право в суспільстві, яке змінилося під впливом нових технологій?
Найперша необхідність дослідження права в нових соціальних умовах з використанням програмних ідей, обґрунтованих Євгеном Ерліхом в його теорії «живого права», вбачається в нездатності національного законодавства будь-якої сучасної країни опанувати величезний масив питань, з якими люди стикаються, перебуваючи у відносинах, що стали можливими завдяки інтернету. 
Причини, за яких окремі соціальні групи вдаються до власного правового регулювання, стали об’єктом дослідження видатного українського правознавця, засновника соціології права Євгена Ерліха (1862-1922). Його погляди були спрямовані на визнання суспільних явищ як основного джерела права, осмислення емпіричної реальності як середовища виникнення та дії праваю 
Будучи молодим професором римського права в Чернівцях та спостерігаючи за життям багатонаціональної Буковини та Галичини, де етнічні групи прагнули зберегти свою культурну ідентичність, Є. Ерліх помітив, що далеко не всі норми чинного законодавства застосовуються або виконуються. Закони лише частково регулюють життя суспільства, їхні норми містили чисельні прогалини; або ж, містячи чіткі приписи, залишались «мертвими», тому що в суспільстві діяли інші норми. Існує чимало відносин, які взагалі не врегульовані законодавством, зате працюють, судами іноді застосовуються інші норми, вироблені у процесі співжиття  «живе право», як його згодом назвав Є. Ерліх. 
«Коли відвернемо наші очі від паперу і переведемо їх на людей, що мешкають на нашій планеті, – пише Є. Ерліх у своїй праці «Про живе право», – то переконаємося, що з кодексів довідаємося в кращому разі хіба що про параграфи, які наводять суди або інші власті для вмотивування своїх рішень. Вони не кажуть нам навіть, як застосовують ці параграфи суди, чи інші власті; бо це застосування є відмінним, як відомо, залежно від місця, від дня, й навіть у певному розумінні від людини. Тим більше небагато можемо дізнатися з того всього права, яким дійсно в своєму щоденному житті керується народ, і якого часто придержуються суворіше, аніж параграфів» [1, с. 194].
«На Буковині, – Є. Ерліх продовжує свою думку у праці «Соціологія і юриспруденція», – діє австрійський цивільний кодекс, чужий закон, сімейне право якого виникло на основі зовсім іншої організації сім'ї. Жили в герцогстві Буковина, в основному мирно між собою вірмени, німці, євреї, румуни, росіяни, українці, словаки, угорці, цигани. Юрист, безперечно, відстоював традиційний шлях - підпорядкувати всі ці народи єдиному діючому у всій Австрії австрійському праву. Але вже при поверхневому дослідженні стає видно, що кожна з цих спільнот у всіх правових аспектах повсякденного життя дотримується зовсім інших правових правил. Давній принцип особовості в праві в дійсності продовжує жити, тільки на папері він змінений принципом територіальності». Вчений прийшов до слушних висновків, що «правові положення ґрунтуються не тільки на правових нормах. Мораль, релігія, звичаї, пристойність, а також добрий тон і мода регулюють не тільки позаправові відносини, вони на кожному кроці проникають і в галузь права... Лише взаємодія суспільних норм всіх видів дає нам повну картину суспільного механізму» [2, c. 44-45].
Є. Ерліх наголошує, що «живе право» - це лише те право, що «входить в життя, стає живою нормою, все інше - це лише голе вчення, норма, рішення, догма чи теорія». «Живим» це право є тому, що відповідає на постійно змінювані запити життя, і само право змінюється відповідно до життєвих потреб, органічно розвивається і вдосконалюється в гущі суспільних відносин – в силу цього право і має бути їх регулятором.
Для того, щоб зрозуміти, яке право дійсно працює, – вважав Є. Ерліх, – слід «відшукати живе право». Це означає дослідити середовище виникнення та дії права як емпіричної реальності. Джерелом пізнання права, отже, повинні стати не закони, юридична догматика, юридична література, а безпосереднє спостереження життя, вчинків, вивчення звичаїв, документів, які відображають здійснення «права». Він закликає інших, і сам досліджує дійсно практиковане в суспільстві «живе право».
«Живе» право є правом, не закріпленим в правових нормах. Іншими словами, ним є все те, що не зафіксовано, що безпосередньо створюється під час правової взаємодії. Для Ерліха «живе» право означало посилене через правові норми соціальне право, як уособлює все право через призму його фактичної дієвості, сили, а не нормативної дійсності..
Концепція «живого» права, і врешті-решт уся соціологія Е. Ерліха не прагнула замінити собою юриспруденцію, а лише намагалась змусити останню досліджувати соціальну дійсність. Потрібно розуміти, що закон просто не здатен умістити в собі все розмаїття життя. 
Безпосередньо під правом під правом Є. Ерліх розумів внутрішній порядок людських союзів, але він не вважав його єдиною організаційною формою суспільства. Оскільки, на його думку, суспільний союз складається з певного числа людей, для яких в їхній повсякденній діяльності стають загальновизнаними різні правила поведінки, те очевидно, що право виступає лише як один з об'єднуючих порядків. Не менш важливими в діяльності людей, відзначає Є. Ерліх, є і такі правила, як правила моралі, релігійні приписи, звичай, правила честі, пристойності, такту, гарного тону і моди, правила дотримання порядку черги біля каси або очікування прийому у лікаря [3, c. 67]. Всі ці правила за своїм змістом і формою є ніщо інше, як абстрактні накази або заборони, які є формами регулювання спільного життя в союзі.
Таким чином, робить висновок Є. Ерліх, організація союзу складається з норм дій («Handlungsnormen»), а право є лише частиною цих норм. На його думку, є союзи, які взагалі зорганізуються не через норми права (наприклад, коло друзів). Однак і всередині правових союзів позаправові норми відіграють значну роль. Іноді правові норми включають посилання на добру совість («Treu und Glauben») або торговельний порядок «Handelsbrauch», які стають при цьому складовою частиною правопорядку. У деяких випадках вони діють просто як додатковий об'єднуючий фактор. 
Є. Ерліх доводить, що правові та позаправові норми за своїм характером є однорідними, тому що вони являються правилами людських дій (вчинків) і тому мають організаційні функції. Такі думки Є. Ерліха правильні. Норми права дійсно не являються єдиними правилами поведінки в будь-якому суспільстві і перебувають в тісному зв'язку з нормами моралі, звичаями, з елементарними правилами людського співіснування та іншими соціальними нормами неправового характеру. Усі соціальні норми - це правила людської поведінки. Однак право серед них відіграє особливу роль.
Що ж подібне ми спостерігаємо зараз? Середовище виникнення права дедалі більше переноситься в нову «віртуальну площину», а люди, як і сто років тому, утворюють організовані за допомогою соціальних мереж групи та асоціації. Зростаючий вплив на суспільні процеси та відсутність географічних обмежень для діяльності соціальних мереж, створили таку ситуацію, коли законодавству не вдається врегулювати все розмаїття відносин, які виникають всередині мільйонів окремих груп та асоціацій користувачів інтернетом. Тому адміністрації соціальних мереж та груп, частково спираючись на традиційні юридичні засади та принципи, вдаються до самостійної правової політики всередині своїх груп та між ними щодо режиму публікації фотографій, правил поведінки та спілкування, укладення угод, авторського права, глобального обміну файлами тощо. Всередині таких груп діють власні правила та норми боротьби з Інтернет-піратством, спільного використання електронних цифрових копій. 
Оскільки дослідження питань нормативного регулювання взаємовідносин в соціальних мереж знаходиться на початкових етапах, очевидно, що нам, як і Євгену Ерліху, доведеться спершу вдаватись до емпіричних методів та спостережень мережевого світу. 
Американські дослідники нещодавно проаналізували категорії твітів щодо президентських виборів в плані расистських висловів. Вони зібрали всі твіти на протязі тижня, які стосувалися виборів з расистської точки зору, щоб зрозуміти, як географічно розподілені повсякденні вияви явного расизму. Це дало карту візуалізації результатів, яка показали, що твіти з найвищим ступенем расової ненависті зосереджені в південному сході США Це говорить нам про те, що ці цифрові інструменти є новими і потужними засобами для відстеження, як люди висловлюють різні думки, Це має велике значення для соціально-правових досліджень. З одного боку, треба дослідити в якій мірі ці твіти насправді являють собою реальну картину дійсності, а з іншого, вони можуть звернути увагу на які елементи позаправового впливу впливають на регуляцію соціальних відносин, поведінку людей і що це означає для права.
Розв’язуючи такі завдання варто повернутися до переконання Є. Ерліха про те, кожне право є правом соціальним. Окрема людина є ланкою багатьох союзів і її місце і роль всередині такого союзу визначається правом. Як стверджував Є. Ерліх, правом є норми, які самі по собі утворюються в суспільстві і випливають із безпосереднього спостереження життя, торгівлі, звичаїв, статутних положень різних союзів. Такому соціологічному баченню права він відводить головну роль. Право створюється не лише законом, а й суспільною самодіяльністю.
Саме право розділяється для Є. Ерліха на декілька різних комплексів норм. По-перше, це «живе право» (lebendes Recht), яке складається з «самостійно виниклих у суспільстві правових норм, що регулюють діяльність людських союзів» [2, с. 47]. На думку Є. Ерліха, саме суспільство – це множинність людей, які у стосунках між собою визнають певні правила поведінки як обов’язкові, і, принаймні загалом, регулюють свою поведінку відповідно до них. Ці правила походять з вищезгаданих фактів права. Люди будують свою поведінку відповідно до цих правил, маючи відповідне внутрішнє переконання.
Визначивши суть права, як порядку союзу, Є. Ерліх джерелом права визначає правові факти. Вирішення цієї проблеми Є. Ерліх вбачає в правильному розумінні подвійної природи права. На його думку, суспільне право виникає перш за все не з правових положень, а з фактів права. «Право і правові відносини - це абстрактна річ, яка живе в головах людей, а не в реальності, що свідомо сприймається. Не було б ніякого права, якби не було людей. Але як прийнято скрізь, наше уявлення формується з матеріалу, який ми відчуваємо, свідомо запозичуємо як із відчутної так і з цифрової реальності. В її основі завжди лежать факти, які ми спостерігаємо. Вони завжди повинні бути наявними, перш ніж людський розум взагалі почне розуміти думки про право і правовідносини. Отже, тут знаходиться майстерня права». Як стверджував Є. Ерліх, правом є норми, які самі по собі утворюються в суспільстві і факти, з якими людський розум пов’язує право.
На кожному етапі свого розвитку люди об’єднувались в союзи або господарські об’єднання, глобальну цифрову мережу. Всі люди настільки тісно переплетені між собою в суспільстві, що утворюють загальний союз. Отже, державне та приватне право, як і право корпорацій, складають переважно право союзів, а не право окремих осіб. А тому суб’єктивне право Є. Ерліхом розглядалось як право соціальне. Люди, корпорації та закони є частиною більш великого соціального комплексу, що сприяє концептуалізації нашого світу.
Помилкою буде вважати, що Є. Ерліх оспорював роль державного права, його автономність і незалежність від інших соціальних порядків. Є. Ерліх лише підкреслив первинність суспільного фактору в праві над державним. Він не заперечував можливих конфліктів державного права і інших правових порядків, воліючи в даному аспекті вести мову про соціологічну легімітизацію права як вихідного елемента від співвідношення соціальних сил. Питання про первинність того чи іншого порядку значення не має, - в більшості випадків норми права держави відповідають правилам «права союзів», але можливі випадки, коли держава «з чистого аркуша» створює норми, до яких адаптується наявна правова дійсність.
Для того, щоб пояснити розвиток пов'язаних з Інтернетом соціальних процесів з нормативно-правової точки зору варто звернутися до класичних творів соціології права. Як слушно зауважив Девід Нелькен, «сучасні автори надають нового значення творам старих мислителів, оскільки вони інтерпретують класичні тексти так, щоб змусити їх бути корисними для цілей теперішніх» [4, с. 191].
Отже, для того, щоб пояснити розвиток пов'язаних з Інтернетом соціальних процесів з нормативно-правової точки зору варто звернутися до класичних творів соціології права [5, с. 281].
Підхід до нових, нинішніх проблем і реалій зі старими способами мислення, старими схемами, ідеями, поняттями, розумінням тощо дуже часто зумовлює ситуацію не тільки не вирішення цих проблем, а навпаки – їх ускладнення і примноження. Кожна нова епоха викликає радикальні зміни не лише в різних сферах життєдіяльності, але й у мисленні, його змісті, способах тощо. Це стосується також правового життя і правового мислення.
Тому мабуть процес інтерпретації творів «батька-засновника» соціології права Євгена Ерліха ніколи не закінчиться, так як він не обмежився думкою про те, що обов’язковим є тільки закон. Саме цей елемент соціології права Є. Ерліха зумовлює практичну цінність в ході досліджень права в час новітніх інформаційних технологій.
 
Список використаних джерел:
1. Передрук (мовна редакції В. С Бігуна) за: Ерліх Евген. Про живуче право. – Львів: Товариство Українсько-Руських правників, 1911. – 14 с. Початково опубліковано: Про живуче право (Пер. з нім.) // Правничий вісник (Орган товариства Українсько-Руських правників. Редактор Станіслав Дністрянський. – Львів) – 1911. – Ч. 3/4. – С 191-204 // Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. – С. 194.
2. Ehrlich E. Grundlegung der Sociologie des Rechts / E. Ehrlich. – München und Leipzig, 1913.
3. Марчук В.П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. – К., 1977. 
4. Nelken, David, «An e-mail from Global Bukowina», International Journal of Law in Context, №o. 3 (2007), pp. 189-202. 
5. Larsson, Stefan, «Sociology of Law in a Digital Society – A Tweet from Global Bukowina», SOCIETAS/COMMUNITAS 1(15) 2013, pp. 281-295. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція