... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №1
Як відомо, держава постає, насамперед, формою організації суспільства, основним суб’єктом якого є людина. Разом з тим, розвиток будь-якої держави залежить від соціально-політичної та правової зрілості суспільства. Особливість правової держави та громадянського суспільства полягає в тому, що громадяни є не тільки об’єктами владних розпоряджень, виконавцями існуючих законів, але й свідомими суб’єктами власних прав, своїх повноважень, визначених як нормами загальнолюдської моралі так і правовим законом. 
Правовий закон визначається науковцями як законодавчий акт, створений на основі принципу верховенства права, що має на меті своїм регулюванням забезпечити розвиток людини, громадянського суспільства і держави у правових межах. Це право, що набуло офіційного, формального вираження, конкретизації та забезпечення, тобто набуло легалізованої, законної сили завдяки суспільному визнанню [1, с. 245]. Це нормативно-правовий акт, джерелом походження якого є суверенна воля народу, тотожна за своїми суттю та змістом гуманістичним ідеям і загальновизнаним людським цінностям, а метою регулювання є забезпечення існування громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави та досягнення верховенства права [2, с. 9]. Це закон, зміст якого детермінований природним правом, «правовою природою речей». У розумінні представників класичної філософії, закон є правовим тоді, коли в його формі позасвідомий природній закон свободи стає свідомим державним законом [3, с. 304].
Основними ознаками правового закону є відповідність його загально визнаним принципам гуманізму, демократії, свободи, справедливості, рівності, що закріплює права, свободи людини й громадянина, передбачені міжнародними стандартами, який відповідає принципу формальної рівності, нормативно виражає загальний масштаб і рівну міру свободи людей, у змісті якого відсутня сваволя законодавця.
На відміну від правового, неправовий закон як такий, в загальнотеоретичній юриспруденції, вважається формою закріплення сваволі, тобто того, що є прямою протилежністю права. Тому у сучасних умовах основоположним критерієм, що різнить правовий і неправовий закони, слугує положення про людину, її права і свободи як вищі цінності. Цей критерій є відмітною рисою тільки правового закону. В неправових законах людина не мета і вища цінність, а засіб, знаряддя антигуманних дій. Таким чином, визнання законом людини, її прав і свобод вищою цінністю є первісною, вихідною підвалиною віднесення нормативного акта розряду правових.
М.Г. Патей-Братасюк, у контексті юридичного праворозуміння, визначає неправовий нормативний акт як документ, виданий державним органом, який змістовно порушує принцип правової рівності, тобто не відповідає ідеї права, але є загальнообов’язковим для виконання й охороняється державною владою від порушень. Такі документи, на думку науковця, не належать до правових явищ, їх слід скасовувати або доопрацьовувати, попередньо призупинивши їх дію або не приймати, створивши механізм перевірки їх на відповідність ідеї права ще на стадії проектування [4, с. 253].
Щодо правової держави, то у загальному вигляді її визначають як державу, в якій панує право, а до переліку характерних ознак правової держави як мінімум відносять: верховенство правового закону, реальність прав і свобод індивідів, організацію і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади. Головною духовною передумовою правової держави є саме ідея природного права, яка по-різному реалізується в різних соціокультурних умовах правової традиції народів.
Правова держава – це держава, яка функціонує на підставі та в межах правового закону. Така держава повинна виходити із принципу свободи особистості при формуванні своїх законів, проведенні їх у життя і, взагалі, у процесі здійснення усіх інших своїх функцій. Остаточна мета теорії і практики правової держави полягає в утвердженні правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов’язків) між державною владою і суб’єктами права, у визнанні й належному гарантуванні формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина. 
Правова держава передбачає, що принцип верховенства закону доповнюється визнанням за окремою особою невід’ємних і невідчужуваних прав, які передують самій державі. Тому у правовій державі принцип верховенства закону доповнюється принципом верховенства права.
Принцип верховенства права, як вихідна ідея і базовий постулат правової держави, характеризується низкою ідей, які також мають принципове значення і виступають в якості умов його реалізації: пріоритету прав людини, відповідності закону праву (панування правових законів), правової визначеності та обмеження державної влади правом. У відповідності з цим принципом правова держава надає державному застосуванню сили характер правового примусу. У правовій державі повноваження влади в цілому, її органів і посадових осіб можуть здійснюватися виключно у правових рамках. 
Крім того, верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Закони мають бути правовими, тобто демократичними, гуманними, справедливими, разом з тим, закони мають бути легітимовані суспільством, тобто прийняття того чи іншого закону має бути обумовлено необхідністю та волею народу.
Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимізуються суспільством і зумовлюються історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою отримала відображення у Конституції України.
Отже, шлях до розбудови правової держави починається з досконалого, несуперечливого законодавства. Тільки тоді можна буде говорити про панування даного принципу в усіх сферах життя громадян, про усвідомлення ними даного принципу, про засади існування та функціонування правової держави. 
З ідеєю правової держави в органічному зв’язку формується уявлення про громадянське суспільство, основу якого становлять правосвідомі, вільні громадяни та їх добровільні об’єднання, існування яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян та правовий закон. 
Наявність громадянського суспільства забезпечує індивідуальний простір для самореалізації поза державними структурами. Завдяки цьому таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, що не охоплюється безпосередньою діяльністю держави. Але вони не взаємоізольовані, а, навпаки, взаємно доповнюють одне одного.
Загалом громадянське суспільство відрізняється від суспільства тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висунення вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між приватною сферою життя людей та державою, об’єднує величезне розмаїття формальних і неформальних відносин. 
Крім того, громадянське суспільство сприяє виникненню й конденсації громадських ініціатив, які живлять, підтримують і корегують діяльність державного організму. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства відбувається заміна архаїчних, традиційних форм регулювання життєдіяльності людей, утверджуються демократичні, правові норми у всіх сферах суспільного життя. Тому громадянське суспільство і правова держава складають єдине ціле і виражають міру демократизації політичного життя і політичної системи як її інституційно-правового механізму.
Таким чином, правова держава і громадянське суспільство формуються спільно і процес їхнього творення, у значній мірі, залежить від правового закону. Проте ні правова держава, ні громадянське суспільство не вводяться одноразовим актом і не можуть стати результатом створення „досконалого” законодавства. Увесь цей процес повинен бути органічним для суспільства, яке дозріло до відповідних змін.
Отже, правова доктрина, яка ґрунтується на природно-правових нормах та принципах повинна стати теоретичною основою вітчизняної державної діяльності у сфері правового реформування, демократичних трансформацій українського суспільства та побудови реальної правової держави. Забезпечення природних прав людини і одночасне збереження суспільного порядку та спільного інтересу й блага для всіх, допоможе нашій державі втілювати принципи справедливості, гарантувати особисті права і свободи людині, побудувати правову державу та розвинуте громадянське суспільство.
 
Список використаних джерел:
1. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: [підруч.] / Скакун О. Ф. – [2-ге вид.]. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2011. – 520 с.
2. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / А.В. Грищенко. – К., 2002. – 18 с.
3. Гойман-Калинский И.В. Элементарные начала общей теории права: [учеб. пособие для вузов] / Гойман-Калинский И.В., Иванец Г.И., Червонюк В.И.; под общей ред. В.И.Червонюка. – М.: Право и закон, Колосс, 2003. – 544 с.
4. Патей-Братасюк М. Антропоцентрична теорія права: [навч. посіб.] / Патей-Братасюк М. – К., 2010. – 396 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
June
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція