... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.10.2016 - Секція №1
Жодна держава не може розвиватися осторонь від інших країн світу. Відносини між різними країнами мають економічний, політичний, культурний характер і тому, в результаті цих взаємовідносин, відбувається взаємне збагачення та розвиток. Курс на європейську інтеграцію України є провідним напрямком в українському сьогоденні. Саме він визначає системне перетворення і реформування всіх соціально значущих секторів нашої країни. Ці системні зміни не повинні відбуватися хаотично, а в рамках закону і правової підтримки європейської інтеграційної політики. Одним із найважливіших компонентів модернізації правових принципів європейської інтеграції України є зближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу [1, с. 30].
У сучасному світі право як основний регулятор суспільних відносин виступає одним із найважливіших елементів міжнародного співробітництва. При цьому для забезпечення більш ефективної співпраці необхідно досягти певного рівня відповідності правових систем різних держав.
Аналіз досліджень даної проблеми. Європейська інтеграція України знаходиться в центрі уваги вітчизняної юриспруденції з перших років незалежності. На сучасному етапі розвитку науково-теоретичне підґрунтя для дослідження цієї теми склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, а саме: А. Татама, В. Кернза, Г. Дейвіса, Дж. Вінера, А.Довгерта, В. Забігайла, В. Опришка, В. Муравйова, Ю. Шемшученка та ін. Серед вчених, що досліджували проблеми формування “європейського правового простору”, слід виділити французького вченого Е. Кробі, який зробив першу в юриспруденції спробу комплексно дослідити концепцію європейського правового простору.
Мета дослідження  пізнання правових засобів щодо приведення у відповідність норм національного права з європейськими стандартами.
Виклад основного матеріалу. Останнім часом спостерігається значне посилення діяльності органів державної влади, спрямованої на досягнення стратегічної мети України  вступу до Європейського Союзу. Особливо це стосується правової сфери, оскільки без відповідності правової системи України вимогам Європейського Союзу вищезазначена мета не може бути досягнута.
Приведення власного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами сприяє створенню узгодженого правового простору у різноманітних сферах життєдіяльності держав, а також прогресивному розвиткові життєдіяльності суспільства. Тому приведення якісного національного законодавства у відповідність з якісними міжнародними документами є гарантією їх ефективної, соціально-позитивної дії.
Саме процес, що забезпечує узгодженість правового простору, характеризується складністю та багатогранністю як на теоретичному, так і на практичному рівнях:
по-перше, це зумовлюється наявністю в юридичній науці дискусій серед учених відносно наукових підходів щодо виокремлення та розуміння шляхів і способів, що забезпечують приведення у відповідність норм національного права міжнародним стандартам, адже на рівні гармонізації існують інші юридичні категорії, що на думку вчених мають право на існування;
по-друге, наявністю різноманітних наукових підходів щодо обрання оптимального шляху приведення у відповідність норм національного права з міжнародними стандартами та нормами міжнародного права;
по-третє, недопущення виникнення прогалин в праві та уникнення неналежного рівня регулювання суспільних відносин внаслідок реалізації напрямів щодо відповідності норм національного права міжнародним стандартам.
У сучасній юридичній науці утверджується теза, що сучасний розвиток правової системи України іманентно пов’язаний із світовими глобалізаційними та інтеграційними процесами, багато в чому залежить від тенденцій взаємодії міжнародної, міждержавних та національних правових систем. На тлі посилення глобальних ризиків і загроз євроінтеграційна спрямованість національного правового розвитку визначається не лише внутрішніми, а й зовнішніми чинниками. Основними формами правової глобалізації є правова інтеграція, правова інтернаціоналізація й правова імплементація [2, с.7-11].
Під правовою інтеграцією слід розуміти закономірний процес соціально-правового розвитку, що забезпечується шляхом застосування правових засобів і формування якісно однорідної правової основи, поетапне об’єднання соціальних (політичних, економічних, культурних, правових, інформаційних) систем в єдину консолідовану систему вищого рівня, а також підтримка і єдність існуючої правової системи [3, с. 68-69].
     Розвиток відносин України з Європейським Союзом значною мірою залежить від законодавчого закріплення незворотності ринкових перетворень в нашій країні та надання надійних гарантій захисту прав людини [4].
Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу ґрунтується на таких засадах:
– положеннях Конституції України, що встановлює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;
– схвалених Верховною Радою України основних напрямах зовнішньої політики України та Концепції національної безпеки України;
– Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством та його державами-членами від 1994 року та інших договорах, укладених між Україною та Європейським Союзом, в яких визначаються механізми взаємодії між ними [5, с. 50-51].
Ефективність правової інтеграції багато в чому залежить від заходів і способів, які використовуються державами на різних стадіях правової інтеграції. До них вона відносить, зокрема, створення демократичних засад розвитку суспільства, формування правової держави, реформування інституційної та нормативної частин правової системи суспільства, формування правової свідомості населення відповідно до основних засад європейського права.
Основними формами правової інтеграції є зближення, гармонізація та уніфікація законодавства. В теорії права процес зближення означає вироблення загального курсу правового розвитку; подолання правових відмінностей; вироблення загальних, спільних або єдиних юридичних правил. Кожна з цих дій передбачає, в свою чергу, серію більш конкретних і послідовних заходів, пов’язаних між собою. Мета зближення законодавств  домогтися узгодженості, стрункості, як мінімум несуперечливості в системі права і в найбільш його формалізованій частині, в законодавстві навіть однієї держави, – досить складна.
При цьому, зближення законодавства і гармонізація законодавства – це дві різні форми узгодженого правового розвитку держав, що відрізняються лише за ступенем такої узгодженості. Зближення законодавства означає процес, при якому визначається загальний курс держав у даній сфері, напрями, етапи зближення, способи зближення. У той час як гармонізація законодавства має місце в тих випадках, коли узгоджуються загальні підходи, концепції розвитку національних законодавств, виробляються загальні правові принципи і окремі рішення [6, с. 48-50].
Уніфікація права являє собою третю форму узгодженого правового розвитку. При цьому, на відміну від гармонізації, уніфікація права означає узгоджене введення в дію декількома державами ідентично-однакових правових норм.
Серед вищезазначених форм узгодженого правового розвитку, гармонізація законодавства, по відношенню до інших форм, має цілий ряд переваг. На відміну від зближення, гармонізація дозволяє не тільки узгодити загальні напрямки правового розвитку, а й визначити єдині правові засади, відповідно до яких буде будуватися правова система. При цьому, на відміну від уніфікації, держава залишає за собою право зберегти окремі національні особливості правової системи, з тим, щоб забезпечити історичну спадкоємність правового розвитку.
Важливу роль у взаємодії права Європейського Союзу і національних правових систем, зокрема України, відіграє Суд справедливості Європейського Союзу. По-перше, рішення Суду про дійсність законодавства Співтовариства мають універсальне застосування і підлягають виконанню. По-друге, вплив Суду на національну правову систему здійснюється шляхом тлумачення актів Співтовариства на запити національних судів.
Правова інтеграція, як і будь-яке правове явище, має свої позитивні і негативні сторони. З одного боку, за допомогою правової інтеграції істотно полегшується процес європейського співробітництва, оптимізується торговий оборот між країнами, забезпечується мобільність, розширюються можливості науково-технічного співробітництва, тощо. З іншого боку, правова інтеграція, в деяких випадках, призводить до втрати національної самобутності правових систем окремих держав, до насадження у національні правопорядки чужорідних, а іноді незрозумілих правових інститутів.
Висновок. В цілому, слід зазначити, що європейська інтеграція України є ефективним засобом удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту прав людини в Україні, що сприятиме становленню й укріпленню громадянського суспільства в нашій державі і прискорить формування в країні системи правового забезпечення захисту прав людини [5]. Однак, для реалізації Україною напрямку розвитку, пов’язаного з європейською інтеграцією, необхідним залишається вирішення ряду політичних, економічних, соціальних і правових проблем, що безпосередньо передбачає ефективне функціонування політичної і правової системи нашої держави. Зважаючи на це, на перший план виходить необхідність створення сприятливих правових умов вступу України до Європейського Союзу, де адаптація законодавства України, в тому числі і в пріоритетних сферах, є лише першим етапом процесу зближення української правової системи до норм ЄС.
Сучасний стан розвитку демократичного суспільства потребує інтегрованого та диференційованого підходу. Приведення у відповідність національного законодавства з міжнародними стандартами необхідно впроваджувати через їх узгодження, зокрема шляхом гармонізації, як найбільш ефективної форми узгодженого правового розвитку. 
 
Список використаних джерел:
1. Чаплюк О.І. Теоретико-правові засади гармонізації як засобу забезпечення відповідності норм національного права міжнародним правовим стандартам / О.І. Чаплюк // Часопис Київського університету права. – 2014. – № 3. – С. 30-34.
2. Удовика Л.Г. Правова система України: глобалізаційні трансформації: монографія / Л.Г. Удовика. – Запоріжжя, 2014. – С. 7-11.
3. Настасяк І.Ю. Правова інтеграція та її вплив на сучасні правові системи світу / І.Ю.Настасяк // Науковий вісник Ужгородського національного університету.  2013. – Вип. 22. Т.1. №Ч.1. – С. 68-71.
4. Сюр Н.В. Правова інтеграція України до Європейського Союзу: теоретико-правове дослідження: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Н.В. Сюр // Київський національний ун-т внутрішніх справ. – К., 2006.  С. 166-183.
5. Криворучко Л.С. Європейська інтеграція України як засіб удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту прав людини: аналітичний огляд / Л.С.Криворучко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – №4. – С. 49-56.
6. Чабах О.М. Правова гармонізація як необхідна складова євроінтеграційних процесів України / О.М. Чабах // Юридичний вісник. – №3 (32). – С. 46-50. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція