... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №5
Постановка проблеми. Національна безпека України охороняється не тільки за допомогою заборони діянь, передбачених у Розділі І Особливої частини КК, але й шляхом встановлення інших норм, які мають місце у Кримінальному кодексі України.
Найбільш вдале визначення родового об’єкту розглядуваних злочинів надав В.Я. Тацій, який вказує, що родовим об’єктом злочинів, передбачених у вказаному розділі, є суспільні відносини з охорони національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканості, обороноздатності [1, с. 25]. Також слід погодитись з О.Ф.Бантишевим і В.С. Картавцевим, які стверджують, що «родовий об’єкт зазначених злочинів – основи національної безпеки України, головними складовими яких є пріоритетні національні інтереси» [2, с. 250]. Тобто слід констатувати, що родовий об’єкт розглядуваних злочинів чітко визначений у самому кримінальному законі і немає сенсу його якимось чином надавати іншими чином.
У межах цього родового об’єкту слід виокремити такі основи національної безпеки, посягання на які прямо і безпосередньо порушує не тільки положення Кримінального кодексу України, але й Конституції України, тому цей вид основ національної безпеки доцільно називати «конституційні основи національної безпеки України». Саме вони є видовим об’єктом злочинів, передбачених статтями 109, 110 та 112 КК, котрі встановлюють відповідальність за дії явної антиконституційної спрямованості проти безпосередніх об’єктів, що перебувають під прямою охороною Конституції України. Ці безпосередні об’єкти чітко визначаються у вказаних статтях кримінального закону й однозначно вказують на антиконституційний характер передбачених діянь.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо злочинів проти основ національної безпеки України розглядалися у роботах таких українських вчених як В.Ф. Антипенко, О.Ф. Бантишев, В.О. Глушков, В.П. Ємельянов, В.А. Ліпкан, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, А.В. Савченко, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.В. Шамара та ін. При цьому наукові дослідження у цій сфері останнім часом значно активізувалися, в тому числі щодо злочинів проти конституційних основ національної безпеки України, але комплексного кримінально-правового дослідження протидії злочинам проти конституційних основ національної безпеки України поки ще не здійснювалось.
Автори поставили за мету проаналізувати зміст посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.
Виклад основного матеріалу. Забезпечення територіальної цілісності і недоторканості України належить до конституційних основ національної безпеки України. Статтею 110 КК України передбачено відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України. Якщо звернути увагу на складові вказаного злочину, зокрема на його об’єкт, то очевидним є те, що посягання здійснюється на конституційні основи національної безпеки, що полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією України, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території.
Основоположні принципи міжнародного права, що регулюють питання територіальної цілісності і права націй на самовизначення, отримали офіційне визнання у Статуті ООН 1945 року [3], а згодом були закріплені у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами згідно зі Статутом ООН 1970 року (далі – Декларація про принципи міжнародного права) й у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 року [4]. Також слід вказати на такі акти, як: Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права 1966 року (ст. 1), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 1), Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1970 року.
Територіальна цілісність є широким поняттям, яке містить у собі, крім іншого, територіальну недоторканість. Територіальна недоторканість виражає зовнішній аспект прояву принципу рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею, а саме обов’язок інших держав утримуватися від дій, що порушують територіальний суверенітет держави (захоплення частини території, порушення кордонів). Головне призначення цього принципу – захист території держави від будь-яких посягань. Статут ООН заборонив погрозу силою і її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності будь-якої держави. 
У Декларації про принципи міжнародного права відображено складові принципу територіальної цілісності, хоча сам принцип окремо не згадувався (Декларація про принципи міжнародного права не виділяє цей принцип в якості самостійного). Зокрема, зазначається, що кожна держава «повинна утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на порушення національної єдності та територіальної цілісності будь-якої іншої держави чи країни»; «територія держави не повинна бути об’єктом військової окупації, що виникла в результаті застосування сили, порушуючи при цьому положення Статуту», і що «територія не повинна бути об’єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою чи її застосуванням» [3]. 
Найбільш повне формулювання принципу територіальної цілісності міститься в Заключному акті НБСЄ 1975 року: «Держави-учасники будуть поважати територіальну цілісність кожної із держав-учасниць. На виконання даного положення вони будуть утримуватися від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН, спрямованих на порушення територіальної цілісності, політичної незалежності чи єдності будь-якої держави-учасниці і, зокрема, від будь-яких таких дій, що є застосуванням сили чи погрозою її застосування. Держави-учасники будуть рівним чином утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної на об’єкт військової окупації або інших прямих чи опосередкованих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об’єкт набуття за допомогою таких заходів або загрози їх здійснення. Ніяка окупація або привласнення таким чином не будуть визнаватися законними» [4].
Зміст цього принципу, зафіксований в Заключному акті НБСЄ, виходить за рамки положень про заборону використання сили або погрози силою чи перетворення території на об’єкт військової окупації, чи набуття з використанням сили чи її погрози. Згідно із Заключним актом держави, зобов’язуючись поважати територіальну цілісність одна одної, повинні «утримуватися від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН» [4]. Таким чином, йдеться про будь-які дії проти територіальної цілісності чи недоторканості. Наприклад, транзит транспортних засобів через іноземну територію без відповідного на те дозволу є порушенням не тільки недоторканності кордонів, але і незалежності державної території, оскільки саме вона використовується для транзиту. Всі природні ресурси є складовими компонентами території держави, і якщо недоторканою є територія в цілому, то недоторканими є і її компоненти, тобто природні ресурси в їхньому природному вигляді. Тому їх розробка іноземними особами чи державами без дозволу територіального суверена також є порушенням територіальної недоторканості.
Фактично цей принцип варто розглядати в широкому контексті як імперативну норму міжнародного права, що забороняє будь-які дії, несумісні з цілями і принципами ООН, які призводять до порушення територіальної цілісності держави.
Висновки. У мирному спілкуванні держав, що мають спільні кордони, нерідко виникає проблема захисту державної території від загрози нанесення їй шкоди шляхом будь-якого впливу з-за кордону, тобто небезпеки погіршення природного стану цієї території чи окремих її компонентів. Використання державою своєї території не повинна завдавати шкоду природнім умовам території іншої держави [5, с. 73]. 
Таким чином, з’ясовано, що у міжнародних правових актах – територіальна недоторканість вважається складовою частиною територіальної цілісності, і тому безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 110 КК, слід вважати територіальну цілісність.
 
Список використаних джерел:
1. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П.П.Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – 2-е вид., перераб. та доп. – К.: Дакар, 2008. – 1428 с. 
  2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С.Яценко. – 4-те вид., перераб. та доп. – К.: А.С. К., 2005. – 848 с. 
3. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.osce.org/documents/mcs/1975/08/4044_ru.pdf.
4. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе – Хельсинки, 1 августа 1975 года) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_055.
5. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления / В.М. Трубников // Право і безпека. – 2002. – №1. – С. 80-91. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція