... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №6
Чималу роль у державно-політичній системі будь-якої держави відігравали і відіграють правоохоронні органи. Такі ж органи існували і виконували правозахисну функцію і у ЗУНР. 
Західноукраїнську Народну Республіку було проголошено 13 листопада 1918 року, коли у м. Львові було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-угорської монархії [1, с.181-182]. Проіснувала ця держава на теренах сучасної України недовгий період, втім, за цей час у ЗУНР була сформована система правоохоронних органів, яка включала суд, прокуратуру, нотаріат, адвокатуру та державну жандармерію (народну міліцію).
Обмежені обсягом тез, зупинімося на аналізі функціонування міліцейських органів. Отже, для охорони громадського порядку в багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, у деяких – зберігали, оновивши її склад, жандармерію. Поляки, євреї, австрійці могли залишатися на своїх місцях чи отримати будь-яку іншу роботу, якщо присягнули на вірність Українській державі [2, с.179]. У деяких повітах жандармерію розпустили, роззброїли, а на її місці створювалась народна міліція (напр., у Бережанському, Долинському повітах). У ще інших – збережено очищену жандармерію, але крім неї створено ще й народну міліцію. У Радехівському повіті, напр., було створено народну міліцію у кількості 860 чол., і жандармерію – 25 чол. [3, с.20].
Також, з метою забезпечення внутрішнього порядку і формування механізму держави, 6 листопада УНРада в порозумінні з Начальною командою українських військ окремим наказом розпорядилась утворити “Корпус Української державної жандармерії” для охорони громадського порядку, державного та особистого майна, публічної безпеки. Її очолювала Команда української державної жандармерії на чолі з Головним комендантом майором Л.Індишевським, якого у лютому 1919 р. змінив досвідчений підполковник О. Красіцький. Команда (згодом – корпус) жандармерії безпосередньо підпорядковувалася Державному Секретаріатові військових справ. [4, с.271]. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії, сільські та міські станиці жандармерії. Особовий склад і комендантів цих жандармерій повинні були підібрати повітові комісари разом з військовими комендантами. До жандармерії приймали добровольців з числа військовослужбовців, можна було включати і колишніх українських жандармів, які мали авторитет ще з часів австрійського панування [3, с.31; 2, с.181]. На місцях обиралася і народна міліція [2, с.181].
10 листопада було розглянуто Державним Секретаріатом питання щодо утворення єдиної державної поліції на території ЗУНР, а вже 13 листопада для виконання закону УНРади уряд видав розпорядження, яке було розіслано по всіх повітах, з метою створення державної (української) жандармерії [5, с.39]. Організація створення державної жандармерії була покладена на окружних військових комендантів і повітових комісарів. Спочатку державна жандармерія підпорядковувалась Державному Секретаріатові військових справ, а потім вона була відокремлена від військової влади, хоча офіцерські звання жандармам присвоювали у наказах ДСВС [2, с.179].
15 лютого 1919 року був прийнятий спеціальний закон УНРади, який стосувався жандармерії. У ньому зазначалося, що “у справах служби публічної безпеки… жандармерія підлягає державним повітовим комісарам, а у справах військових, економічних, адміністраційних, контролю служби – своїм комендантам. В послідній інстанції підлягає жандармерія у всіх справах Державному секретареві внутрішніх справ” [3, с.39].
Кількість жандармів у повітах визначав повітовий комендант за домовленістю з повітовим комісаром. Навесні 1919 року чисельний склад державної жандармерії становив 1000 жандармів, 4000 пробних жандармів (стажистів), 30 офіцерів [2, с.39]. Щодо народної міліції, яка утворювалась майже в усіх населених пунктах ЗУНР, то вона діяла лише там, де люди цього хотіли. Міліція була органом самооборони певної громади, органом охорони порядку. На території ЗУНР народних міліціонерів нараховувалось 3000. Це були ті незначні сили, за допомогою яких підтримувався правопорядок у державі (ЗУНР) [5, с.40; 2, с.181].
Крім того, відновлювали і налагоджували свою роботу судові органи, органи прокуратури, нотаріат, адвокатура тощо. Таким чином, за короткий термін в умовах війни, саботажу чужоземних службовців та катастрофічної нестачі кваліфікованих національних кадрів уряд ЗУНР налагодив роботу державного апарату, правоохоронних органів та інших державних служб, які в силу своїх можливостей і кваліфікації підтримували правопорядок у державі. Слід вважати й на те, що багато рішень уряду мали незавершений характер, були тимчасовими, зумовленими факторами війни. “ЗУНР проголосила свою владу на всіх західноукраїнських етнографічних землях, але забезпечити виконання цього свого законного права не мала сили. Довговічна розчленованість між чужими державами – одна з найбільших історичних кривд українського народу – і тут відіграла свою фатальну роль” [6, с.159]. Проте, у цей час прийнято велику кількість нормативно-правових актів, які регламентували функціонування правоохоронних органів, в тому числі міліції, а також було досягнуто значних позитивних здобутків, які можуть і повинні бути використані у сучасному державотворенні України.
 
Список використаних джерел:
1. Мироненко О. Досягнення державної самостійності етнічними українськими землями Австро-Угорщини / О. Мироненко // Українське державотворення: невитребуваний потенціал: (словник-довідник). – К.: Либідь, 1997. – С. 181-182.
2. Кульчицький В. С. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й.Тищик. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
3. Костицький М.В. Західноукраїнська Народна Республіка (1918-1923) / М.В.Костицький, Б.Й.Тищик. – Львів, 1992. – 98 с.
4. Рубльов О.С. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. / О.С. Рубльов, О.П. Реєнт. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – 320 с.
5. Тищик Б.Й. Західноукраїнська Народна Республіка / Б.Й.Тищик, О.А. Вівчаренко – Коломия: Вид-во “Світ”, 1993. – 119 с.
6. Панюк А., Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) / А. Панюк, Н. Коваленко // Історико-політичні уроки української державності [ред. Ю. Римаренкo]. – Київ-Донецьк, 1998. – С. 151-159. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція