... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №4
Одним із різновидів екологічного управління є громадське екологічне управління. Його існування зумовлено, насамперед, необхідністю реалізації прав громадян на участь в управлінні державними справами, яке проголошено у ст. 38 Конституції України [1], та забезпечення захисту від свавілля органів влади, нехтування і зневажання з їхнього боку екологічних та суміжних з ними прав населення. Збереження природних ресурсів і охорона навколишнього природного середовища в зв’язку з стабільним погіршенням його становища все більше привертає увагу до екологічних проблем. 
Право громадян на участь у процесі прийняття рішень при здійсненні екологічного управління передбачено багатьма міжнародно-правовими актами. Зокрема, принципом 10 Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку [2] встановлено: «Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участю всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід повинен мати можливість належного доступу до всієї інформації про навколишнє середовище, яка є в розпорядженні владних структур, включаючи інформацію щодо небезпечних речовин та видів діяльності, а також можливості брати участь у процесі прийняття рішень. Держави сприяють інформуванню й участі громадськості».
Базовим документом, який детально визначає форми та механізми участі громадськості, є ратифікована і підписана Україною Орхуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля [3]. Відповідно до ст. 2 Конвенції поняття «громадськість» означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Форми участі громадськості в діяльності по охороні довкілля можуть бути різними і вибираються в залежності від конкретної ситуації, існуючих юридичних, матеріальних та організаційних можливостей з метою одержання найбільш оптимального результату. До форм участі громадськості в управлінні охороною довкілля можна віднести: референдум; звернення громадян; збори громадян за місцем проживання; громадське обговорення проектів рішень в галузі екології; громадську екологічну експертизу; громадський екологічний контроль; збори, мітинги, демонстрації; звернення до суду та інші.
На виконання положень Орхуської конвенції в Україні прийняте Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля [4]. Щоправда воно в основному регулює порядок проведення громадських обговорень – процедури виявлення громадської думки з метою її врахування при прийнятті органами виконавчої влади рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля (навмисне вивільнення генетично змінених організмів; розміщення, проектування, будівництво або реконструкція об'єктів; розроблення проектів нормативно-правових актів тощо), і не має комплексного, всеохоплюючого характеру. Реалізація інших форм громадської участі базується на загальних нормативних актах, як, наприклад, Законах України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян»; Положенні про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні та інших аналогічних актах.
Громадяни і громадські екологічні організації мають законодавчо закріплену можливість реалізувати екологічне управління та надані їм контрольні функції. Крім громадських інспекцій, що створені при відповідних державних органах, громадське екологічне управління здійснюється також екологічними об’єднаннями громадян [5, с. 41].
Екологічна ситуація в Україні та зростання свідомої активності населення обумовили те, що в нашій державі діє близько 500 громадських об’єднань з екологічних питань. Найбільш активну, провідну позицію у здійсненні громадського екологічного контролю посідають уже досить відомі в Україні громадські екологічні організації. Ідеться, зокрема, про Всеукраїнську екологічну лігу, Українське товариство охорони природи, Українську екологічну асоціацію «Зелений світ», Всеукраїнську екологічну громадську організацію «Мама-86» та інші. Велике значення в загальнодержавній системі екологічного управління мають неурядові громадські рухи, організації, які зазвичай співпрацюють з державними природоохоронними органами [6, с. 73].
Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» [7] визначені спеціальні функції громадського екологічного управління – організація і проведення громадської екологічної експертизи і громадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища. Головними завданнями громадських екологічних об’єднань є здійснення громадського контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, практична природоохоронна робота з розв’язання екологічних проблем, поширення екологічної інформації, здійснення освітньої і виховної роботи з метою формування екологічної свідомості населення.
На основі аналізу положень нормативних актів з питань участі в процесі екологічного управління громадян та їх об’єднань, можливості щодо участі в еколого-управлінських процесах можна поділити на кілька груп:
– вплив на формування екологічної політики на різних рівнях і участь у прийнятті екологічно значущих рішень;
– громадський екологічний моніторинг;
– ініціація і проведення екологічної експертизи;
– здійснення громадського екологічного контролю.
Досвід розвинутих демократичних країн свідчить про необхідність, корисність та важливість громадської участі, як механізму впливу, на діяльність органів державного управління в питаннях охорони й збереження довкілля. Свого часу в США рух так званих «річкових пішоходів» – осіб, які добровільно здійснювали обходи вздовж рік та струмків з метою встановлення підприємств, що здійснюють промислові скиди у водні об’єкти, – допоміг повному встановленню підприємств-забруднювачів та реагуванню на ці факти з боку державних органів. Подібна діяльність здійснюється громадськими організаціями і в Україні.
Протягом всієї історії розвитку законодавства про охорону навколишнього природного середовища (природно-ресурсного, природоохоронного, екологічного) питання про участь громадськості в екологічному управлінні перебувала в полі зору законодавця. Це обумовлено об'єктивною необхідністю, пов'язаною з економічними, соціально-політичними, екологічними, правовими передумовами. До громадських природоохоронних (екологічних) організацій відносились: товариства охорони природи; громадські інспекції з охорони окремих природних ресурсів і навколишнього середовища; студентські дружини з охорони природи; масові громадські організації, які об'єднували своїх членів за професійними, територіально-виробничими, віковими і іншими ознаками. Залучення громадськості до управління – один з найважливіших шляхів реалізації екологічної політики держави. Вкрай актуальним залишається це питання і сьогодні. Його правовою основою є ст. 36 Конституції України, згідно з якою громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, в тому числі і екологічних. Це право є одним з невід’ємних прав, закріплених у Загальній декларації прав людини, іншими міжнародно-правовими документами [8, c. 161].
Таким чином, в контексті процесу розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні стає очевидним, що вирішення екологічних проблем не може бути прерогативою лише держави. Актуальність питань значного забруднення навколишнього середовища все більше усвідомлюється і розуміється соціумом. Люди все більше відчувають на собі негативні наслідки екологічно шкідливих виробництв, які забруднюють довкілля і шкодять їхньому здоров’ю, отож зростає потреба в необхідності змін у ставленні до природи. Саме тому надзвичайно важливе значення у підвищенні ефективності екологічної політики, формуванні екологічної культури загалом має активізація природоохоронної діяльності громадян, масових громадських організацій і рухів.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30 – Ст. 141
2. Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку: Міжнародний документ від 14.06.1992 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_455
3. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля: Міжнародний документ від 25.06.1998 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 22 – С. 12. – Ст. 1191
4. Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля: Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.12.2003 № 168 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 6 – Ст. 357
5. Екологія і закон: екологічне законодавство України: у 2­х книгах / відп. ред. В.І.Андрейцев. – Київ: Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 1. – 704 с.
6. Стегній О.Н. Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспектива розвитку / О.Н. Стегній. – Київ: Наукова думка, 1996. – 110 с.
7. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон УРСР від 25.06.1991 № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546
8. Гетьман А.П. Организационно-правовой механизм охраны окружающей среды / А.П.Гетьман // Проблемы законности. – 2014. – Вып. 125. – С. 152-162. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція