legalactivity.com.ua

Оскільки правовідносини у сфері науки, мистецтва та культури, стороною яких є продюсери, набувають все більшого розповсюдження, на порядку денному стоїть проблема визначення саме змісту поняття та кола об’єктів, що є структурним елементом правовідносин з надання пордюсерських послуг.

За загальним правилом теорії права, правовідношення з надання продюсерських послуг, для виникнення та існування у сфері науки, культури та мистецтва, повинне передбачати наявність трьох елементів: суб’єктного складу, об’єкту та змісту. При цьому об’єкт є одним з важливих елементів структури будь-яких правовідносин з надання продюсерських послуг.

Визначення об’єкту договірних правовідносин з надання продюсерських послуг є досить ускладненим, оскільки законодавцем у приписах Цивільного кодексу України, що регулюють окремі види договорів, використовується термін «предмет договору», яким охоплюються речі, майно, майнові права, а в Господарському кодексі України, аналогічні категорії з невідомих причин визначається як «об’єкт» договору (оренди, лізингу, концесії та ін.). Як вірно зазначає В.Д. Примак, велика кількість благ, які також є об’єктами цивільних правовідносин, не мають тілесної природи, але є майновими благами, мають економічну цінність, належать до категорії майна і слугують для задоволення певних інтересів учасників цивільних правовідносин. На сьогодні це: гази, різноманітні види енергії (нематеріальні речі) та майнові права, інше майно; до таких видів майна належить віднести і роботи, і послуги. Останньою є не вид діяльності, а її корисний результат, який споживається і має свою вартість. У підрядних договорах – це не сама дія, а її властивість – перетворювати матеріальні явища. Усі ці видові категорії приналежні до роду «об’єкт» і виступають об’єктами (а не предметами) зобов’язальних правовідносин. Тому вирішення вказаної неузгодженості можливе через визнання об’єктом не саму роботу, а «результати робіт та окремі дії, зокрема послуги» [1, с.151]. 

Оскільки продюсерські послуги ще не достатньо врегульовані нормами цивільного законодавства, тому правові аспекти визначення об’єктів договірних правовідносин з надання даного виду послуг, на нашу думку, повинні розглядатися скрізь призму механізму правового регулювання надання послуг в загальному сенсі, з врахуванням особливостей сфери їх застосування та мети, на досягнення якої вони спрямовані.

Відповідно до ст. 901 ЦК України послуга, а точніше предмет договору про надання послуг, визначається використовуючи категорії «дія» або «діяльність» (надати послугу означає «вчинити дію», «здійснити діяльність») [2, с. 286].

У загальному аспекті, як вже зазначалося раніше, результат аналізу наукових підходів до визначення сутності поняття «послуга» дає можливість зробити висновок, що наукові думки мають певні розходження: більшість науковців вважають, що послуга - це діяльність, [3, с. 25], інша група вчених підтримує позицію, що послуга – це економічне благо, товар [4, с. 7]. 

Використовуючи юридичні поняття, а саме термінологію зобов’язального права, можемо сказати, що дія – виступає об’єктом зобов’язання, і може виявлятися в двох формах – активній (безпосередньо дія) та пасивній (утримання від дії). Із цього приводу доречним буде точка зору Д.І. Степанова, який зауважує, що послуги можуть проявлятися лише в першій формі, тобто послуга як предмет зобов’язання є дією. Разом із тим, дія може існувати у різноманітних зобов’язаннях. А саме, об’єкт зобов’язання буде мати різний склад активної форми поведінки: 1) разовий короткочасний акт (передача речі); 2) довгострокова діяльність, що складається з окремих актів, що повторюються (виконання роботи). Отже дію, як об’єкт зобов’язання, може бути звужено до елементарної маніпуляції, а може доходити до тривалої, цілеспрямованої діяльності. 

За таких обставин, погоджуючись із точкою зору Д.І. Степанова, вважаємо, що в певних зобов’язаннях дія складає власне об’єкт зобов’язання, тобто об’єкт звужується виключно до дії, а в інших – дія виконує лише функціональне навантаження. Тому стверджувати, що послуга – це дія, по суті не говорити нічого.

 

1. Примак В.Д. Суб'єкти і об’єкти цивільних правовідносин / В.Д. Примак // Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А.Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 976 с.

2. Донець А.Г. Правові ознаки послуги як об’єкта цивільних прав / А.Г. Донець // Актуальні проблеми приватного права: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 93-й річниці з дня народж. В.П. Маслова, Харків, 27 лют. 2015 р. – Харків, 2015. – С. 285–290.

3. Організація і технологія надання послуг: навч. посібник / В.В. Апопій, І.І. Олексин, Н.О. Шутовська, Т.В. Футало / За ред. В.В. Апопія. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 312 с.

4. Шимон С. Об’єкт і предмет договору і цивільного правовідношення: нотатки до наукової дискусії / С. Шимон // Юридична України. – 2011. – №4. – С. 58-63. {jcomments on}