... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №4
Визначення поняття державне підприємство в законодавстві не міститься. Певні орієнтири для розуміння меж цього поняття дає ч. 2 ст. 22 ГК України, яка перераховує види суб’єктів господарювання державного сектора економіки: ними є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
І.В. Єршова зазначає, що поняття «державний сектор» є швидше економічним, аніж правовим. В нормативно правових актах воно може вживатися в управлінських цілях, а також для характеристики різноманітних параметрів економічної діяльності держави. Тому поняття «суб'єкти господарювання державного сектора економіки» не можна замінити поняттям «державні підприємства». Не всі суб'єкти господарювання державного сектору економіки є державними підприємствами. Так, не належать до основної ланки економіки, а відтак, не можуть не можуть визнаватися підприємствами різноманітні державні фінансові установи (державні банки, державні страхові компанії, Національний депозитарій України).
Аналіз законодавства України, зарубіжного законодавства та спеціальної літератури дає змогу виділити такі ознаки державного підприємства.
1. Здійснення діяльності на основі державної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 63 ГК України державним є підприємство, що діє на основі державної власності. Точніше можна говорити про відокремлену частину державної власності, яка не поділяється на частки (у разі створення унітарних державних підприємств) або поділяється на частки з можливістю подальшого відчуження усіх або частини з таких часток на користь інших осіб (у разі створення корпоративних державних підприємств).
2. Повний контроль держави. Такий контроль може забезпечуватися а) належності державі на праві власності усього майна державного підприємства (державні унітарні підприємства); б) володіння державною часткою у статутному капіталі (фонді) підприємства у розмірі, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства (державні корпоративні підприємства, а саме: державні акціонерні товариства, державні товариства з обмеженою відповідальністю, державні (національні) акціонерні компанії).
3. Спеціальна господарська правосуб’єктність. Правова доктрина традиційно розвиває правове становище юридичної особи за допомогою поняття правосуб’єктності. Правосуб’єктність є міжгалузевою правовою категорією, сутності якої присвятило свої дослідження чимало вчених. Зміст поняття «правосуб’єктність» активно формувалося ще протягом XVIII – XIX століть. При цьому він був неоднаковий у різних правових системах. Однак і на сьогодні низка ключових аспектів теорії правосуб'єктності залишається дискусійною. Зокрема. Це стосується співвідношення понять «правосуб’єктність» «правоздатність» «компетенція», проблеми загальної та спеціальної правосуб’єктності.
У господарському праві правосуб’єктність має економічно-правовий зміст, що видозмінює її структуру й обумовлює відмінність від подібних категорій в інших галузях права. Тобто господарська правосуб’єктність є економічно-правовою категорією, що зародилася і розвивається на стику економічної і правової науки. Це обумовлює специфіку даної категорії, що опосередковує участь суб'єктів права в економічних відносинах.
4. Обов'язок приймати та виконувати державні замовлення та застосовувати процедури державних закупівель. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГК України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Основним законодавчим актом, що регулює відносини державного замовлення, є Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р. Згідно з ч. 8 ст. 2 цього Закону для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності – монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.
5. Обов’язок складати та виконувати річний та поквартальний розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. У світовій практиці існує три основні типи звітності державних підприємств: попередня, наступна, та агрегована звітність. Попри належність до «публічної власності», державні підприємства, за загальним правилом, не звітують перед публікою. Звітування тільки перед міністерством (відомством), у сфері управління якого перебуває підприємство, хоч і є необхідним, проте мало, що дає для забезпечення прозорості діяльності цього підприємства.
6. Обов’язок перераховувати частину прибутку до державного бюджету.
Держава вирішує ключові фінансові питання діяльності державних підприємств, а саме: хто визначає необхідність виплати дивідендів, хто їх отримує; який ступінь розсуду мають ради директорів і керівник підприємства в ухвалення головних інвестиційних рішень; яка роль в ухваленні фінансових рішень підприємства належить органу, що здійснює функцію власника та ін. Деякі країни регулюють ці питання, використовуючи правила, дуже подібні до тих, що адресовані недержавним підприємствам, інші встановлюють більш спеціалізовані та обмежувальні режими. До останньої групи країн належить і Україна. 
З урахуванням світової практики рекомендується розробка такої дивідендної політики для державних підприємств, яка не лише надавала б певний розсуд раді директорів підприємства, а й брала б до уваги природу підприємства та його можливості для зростання. Ключовим елементом такої політики має бути обґрунтування радою директорів необхідності утримання підприємством будь – яких фондів коштів, а також угода між власниками часток у капіталі підприємства (включаючи державу) та радою директорів про обсяг дивідендів, що підлягає сплаті. Але це потребує використання механізмів корпоративного управління, відтак може бути реалізоване лише в корпоративних державних підприємствах, що є однією з переваг її над унітарним
7. Особливості відповідальності за зобов’язаннями. У більшості зарубіжних краї на державні підприємства поширюється загальне законодавство про банкрутство. В Україні від 19 січня 2013 року набрала чинність нова редакція Закону України про «Відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка була прийнята Верховною Радою України 22 грудня 2011 року. Нова редакція Закону закріплює низку новел, частина з яких стосується особливостей банкрутства державних унітарних підприємств, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких є певна частка державної власності. Однією із найістотніших особливостей нової редакції Закону стало скасування відповідно до пп. 9 п. 7 розділу Х Закону мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, який встановлювався абз. 3 ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року. Цей мораторій, що існував з початку 2002 року, унеможливлював визнанням банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави становить не менше 25 відсотків. 
Вважаємо, що визначення державного підприємства можна дати на підставі перших трьох досліджених ознак як таких, що є інваріантними: державне підприємство – це унітарне підприємство, що діє на основі державної власності, а також корпоративне підприємство, державна частка у статутному капіталі якого забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства, що має спеціальну правосуб’єктність, зміст якої визначається публічними інтересами. Решта ознак мають важливе значення для дослідження правового становища державних підприємств, однак не повинні включатися до їх визначення, оскільки вони є похідними від факту визнання підприємства державним. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція