... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №2
Проблематика місцевого самоврядування (далі: МСВ) є вельми актуальною в контексті здійснення людської діяльності, бо МСВ, виступаючи формою самоорганізації і самоврядування територіальних громад з вирішення питань місцевого значення (ст. 140 Конституції України [1], фактично виступає тим життєвим простором в межах якого і здійснюється така багатоаспектна діяльність. Причому, слід мати на увазі, що базова концепція яка тут існує презюмує що така діяльність здійснюється не тільки в умовах повсякденності, коли людина проявляє та реалізує свої повсякденні життєві інтереси, а й в процесі складних багатосуб’єктних і багатооб’єктних суспільних відносин, що виникають між людиною та іншими членами територіальної громади, членом якої вона є, або з органами місцевого самоврядування чи органами державної влади, тобто з державою. 
Слід зазначити, що виникнення та розвиток інституту МСВ в Україні є революційною подією на теренах посттоталітарної держави та яскравим свідоцтвом не тільки перманентної демократизації суспільного та державного життя, а й фактично, в контексті глобальної тенденції трансформації, виступає яскравою демонстрацією людського розвитку.
У останні роки з'явилася багато причин зростаючої привабливості концепції «людського розвитку». Йдеться про те, що за ці роки, принаймні в зізнанні представників наукового середовища, стало більш чітким бачення контурів постіндустріального суспільства, яке сьогодні, майже беззаперечне, сприймається як суспільство знання, основою якого виступає економіка знань. Це суспільство, в якому найважливішим фактором з соціально-економічного розвитку є знання. Ознакою лідируючих позицій в сьогоднішньому глобалізованому світі є наявність у державах розвинених національних систем генерації, поширення, передачі та використання знань, а в звичайному традиційному сприйнятті – наявність Науки, Освіти, Національних інноваційних систем.
Все наведені елементи безпосередньо охоплюють людську діяльність, а питання її реалізації в межах МСВ, тобто там де: 
а) людина локально існує та функціонує в умовах повсякденності, 
б) де вона формує, продукує свої життєві інтереси та устремління, насамкінець, 
в) там де вона їх реалізує – не тільки об’єктивує дослідження взаємодії МСВ з людською діяльністю, а й актуалізує таку діяльність в рамках локального управління в контексті її розвитку та вдосконалення, транспонуючи мегатренд локальної демократії як єдиний соціальний, духовний, правовий і реальний простір виникнення, планування і здійснення людської діяльності.
Такий підхід актуалізується й тим, що МСВ як конституційно-правовий інститут проходить свій новий етап розвитку внаслідок впровадження широкої децентралізації публічно-владних відносин та передачи широкого кола компетенційних повноважень на рівень МСВ у власні повноваження об’єднаних та оптимізованих територіальних громад. 
Людська діяльність – це специфічно людська активність, регульована свідомістю, породжувана потребами і спрямована на пізнання і перетворення зовнішнього світу і самої людини [2]. Системний підхід до цієї дефініції дозволяє виявити: 
а) онтологічну сутність людської діяльності – це іманентно та специфічно людська активність; 
б) її домінантну гносеологічну ознаку – вона є регульованою свідомістю; 
в) її домінантну онтологічну ознаку – вона породжувана потребами людини; 
г) її домінантну телеологічну ознаку – вона спрямована на пізнання і перетворення зовнішнього світу і самої людини.
Характерними рисами діяльності людини виступають:
– її свідомий характер: людина свідомо висуває цілі діяльності та передбачає її результати, продумує найбільш доцільні способи їх досягнення;
– її продуктивний характер: бо вона спрямована на отримання результату (продукту);
– її перетворюючий характер: людина змінює навколишній світ (впливає на середу спеціально створеними засобами праці, які підсилюють фізичні можливості людини) і саму себе (людина зберігає свою природну організацію незмінною, змінивши в той же час свій спосіб життя);
– її громадський характер: людина в процесі діяльності, як правило, вступає в різноманітні відносини з іншими людьми [3].
Разом з тим, слід мати на увазі, що головною особливістю діяльності людини виступає те, що її зміст не визначається цілком потребою, яка її породила. Потреба тут оцінюється в якості мотиву (спонукання) – саме вона дає поштовх до діяльності, але самі форми і зміст діяльності визначаються суспільними цілями, вимогами і досвідом, що дає можливість визначити г) соціологічну ознаку людської діяльності.
Розрізняють три основних види діяльності: гру, навчання і працю. Метою гри є сама здійснювана «діяльність», а не її результати. Діяльність людини, що має своєю метою придбання знань, умінь і навичок, називається вченням. Праця – це діяльність, метою якої є виробництво суспільно необхідних продуктів [4, с. 17]. 
Характерною ознакою наведених основних видів діяльності виступає те, що вони фактично: 
а) здійснюються в умовах локального соціуму, тобто там де функціонують мікро-, мезо- та макрогромади людей; 
б) мають за мету досягнення якихось соціальних цілей (телеологічних домінант);
  в) вказані члени громад будують своє життя за рахунок вирішення задач місцевого розвитку;
г) таке вирішення здійснюється шляхом становлення відповідної діяльності щодо соціального управління таким розвитком;
ґ) в процесі такого вирішення застосовуються відповідні організаційні та організаційно-правові форми діяльності як самої громади, її членів, так й органів такої громади, що спеціально створені для вирішення таких управлінських задач самою громадою шляхом локальних виборів.
Тобто, можна стверджувати, що основні форми людської діяльності здійснюються в умовах МСВ, паралельно з його діяльністю та за сприянням його суб’єктів і органів.
Характеризуючи людську діяльність у світоглядному аспекті, слід зазначити, що під діяльністю розуміють специфічно людський спосіб активного ставлення до світу – процес, в ході якого людина творчо перетворює навколишній світ, перетворюючи себе в діяльного суб'єкта, а ті явища, що освоюються – в об’єкт своєї діяльності. Тобто, з одного боку, людина фактично перетворює умови свого локального життя, свого існування, а з другого – виступає в якості активного та свідомого суб’єкта такого перетворення. Крім того, слід враховувати ще одну важливу обставину, що має конституююче значення для людської діяльності – в умовах повсякденності людина перетворює саме той соціальний простір в якому існує, функціонує, діє та розвивається МСВ. Тобто своєю діяльність саме людина як член територіальної громади формує, змінює, вдосконалює, чи навпаки, нівелює МСВ як природний простір її існування. Такий висновок має під собою суттєву методологічну базу, бо:
А) під суб’єктом людської діяльності тут розуміється джерело активності, дійова особа. Оскільки активність проявляє, як правило, людина, то частіше за все саме вона іменується суб'єктом. Але такий суб’єкт в умовах функціонування МСВ іменується жителем відповідної території – членом територіальної громади.
Б) об’єктом людської діяльності називають пасивну, інертну сторону взаємин, над якою провадиться діяльність. Об’єктом діяльності тут може бути природний матеріал або предмет (земля в сільськогосподарській діяльності), інша людина (студент як об'єкт навчання) або сам суб'єкт (в разі самоосвіти, спортивних тренувань). У контексті МСВ в умовах повсякденності об’єктом людської діяльності виступають питання місцевого значення (місцевого життя), що виникають і формуються на основі потреб людини. Але ці потреби повинні носити скоріше не індивідуальний, а колективний, груповий, стереотипний характер та набувати для відповідної територіальної громади соціально-екзистенційного значення [5, с. 26].
В) змістом людської діяльності й виступає задоволення та вирішення питань і проблем, що виникають навколо її об’єктного складу [6, с. 66].
Для розуміння діяльності слід враховувати кілька її важливих характеристик.
Людина і діяльність нерозривно пов'язані. Діяльність є неодмінна умова людського життя: вона створила самої людини, зберегла його в історії і визначила поступальний розвиток культури. Отже, людини поза діяльності не існує. Вірно і зворотне: немає діяльності без людини. Тільки людина здатна до трудової, духовної та іншої перетворювальної діяльності.
Діяльність є перетворення навколишнього середовища. Тварини пристосовуються до природних умов. Людина здатна активно змінювати ці умови. Наприклад, він не обмежується збиранням рослин для їжі, а вирощує їх у ході сільськогосподарської діяльності.
Діяльність виступає в якості творчої, активності: людина в процесі своєї діяльності виходить за межі природних можливостей, створюючи щось нове, не існувало раніше в природі. Таким чином, в процесі діяльності людина творчо перетворює дійсність, себе самого і свої соціальні зв'язки.
Більш докладно сутність діяльності розкривається в ході її структурного аналізу. Так, структуру діяльності зазвичай представляють у лінійному вигляді, де кожен компонент слідує за іншим у хронологічній (часовій) перспективі. Причому, наведені нижче компоненти слідують один за одним у процесуальному ланцюжку, як би «напливаючи» один на одного – тому у підсумку можна стверджувати, що вони мають вигляд «процесуальної мотрійки».
Таким чином, виникають потреба, мотив, мета, інструменти, дії та результати дій. Вони у своїй послідовності розташовуються наступним чином: Потреба → Мотив → Мета → Інструменти → дії → Результат.
Розглянемо всі компоненти діяльності по черзі, причому у їх взаємному зв’язку з МСВ та в контексті його функціонування.
Можна стверджувати, що потреба в дії виникає у людини зазвичай: 
а) в умовах повсякденності (онтологічний фактор. – Авт.), 
  б) в процесі життєдіяльності людини (екзистенційний фактор. – Авт.),
в) в межах територіальної громади (мікро-, мезо- або макрогромади) (фактор топусу (місця). – Авт.),
г) для задоволення відповідних людських інтересів (телеологічний фактор. – Авт.).
Потреба – це нужда, незадоволеність, відчуття нестачі чогось необхідного для нормального існування. Для того щоб людина почала діяти, необхідне усвідомлення цієї потреби і її характеру, а в цьому людині допомогає її оточення – члени територіальної громади, з якими вона знаходиться у комунікаційних зв’язках різної інтенсивності. Тому МСВ є природним середовищем та простором для виникнення, усвідомлення, кристалізації, прояву та реалізації потреб людини. 
Найбільш розроблена класифікація потреб людини належить американському психологу А. Маслоу і відома як піраміда потреб [7, с. 56]. Так, А. Маслоу розділив потреби на первинні, чи вроджені, і вторинні, або придбані. Вони в свою чергу включають в себе потреби:
– фізіологічні – в їжі, воді, повітрі, одязі, теплі, сні, чистоті, житлі, фізичному відпочинку і т.д.;
– екзистенційні – безпека і захищеність, недоторканність приватної власності, гарантована зайнятість, впевненість у завтрашньому дні і т.д.;
– соціальні – прагнення до приналежності і причетності до будь-якої соціальної групи, колективу і т.д. – на цих потребах базуються цінності прихильності, дружби, любові;
– престижні – засновані на бажанні поваги, визнання іншими особистих досягнень, на цінностях самоствердження, лідерства;
– духовні – орієнтовані на самовираження, самоактуалізацію, творчий розвиток і використання своїх навичок, здібностей і знань.
Системний аналіз наведених потреб яскраво свідчить, що вони народжені життєвими запитами в умовах повсякденності та формуються, проявляються та реалізуються в межах територіальної громади у ролевій позиції жителя-члена територіальної громади.
Слід зазначити, що ієрархія потреб багато разів змінювалася і доповнювалася різними психологами. Сам А. Маслоу на пізніх етапах своїх досліджень додав в неї три додаткові групи потреб:
– пізнавальні – в знанні, умінні, розумінні, дослідженні. Сюди можна віднести бажання відкривати нове, допитливість, прагнення до самопізнання;
– естетичні – прагнення до гармонії, упорядкування, прекрасного;
– трансцендентні – безкорисливе прагнення допомогти іншим в духовному самовдосконаленні, в їх прагненні до самовираження.
Вважаємо, що такі потреби виникають не тільки на базі індивідуального і колективного досвіду, що накопичується в результаті функціонування людини в рамках територіальної громади, а й в результаті індивідуального зростання людини як члена відповідного соціуму та детермінується його індивідуальною мотивацією та іншими соціальними детермінантами. До речі, на думку самого А. Маслоу, для задоволення вищих, духовних потреб необхідно спочатку задовольнити ті потреби, які займають місце в піраміді під ними. Якщо повністю задоволені потреби будь-якого рівня, у людини виникає природна необхідність задоволення потреб більш високого рівня [7, с. 85].
Мотиви діяльності, що формуються у людини в сфері МСВ є більш різноманітними, вони детермінуються різними спонуканнями, що відображають внутрішній світ людини та її індивідуально-соціальні установки.
Так, мотив – це засноване на потребі усвідомлене спонукання, що обґрунтовує і виправдовує діяльність. Потреба стане мотивом лише у тому випадку, якщо вона усвідомлена не просто як потреба, а як керівництво до дії (в наявності є усвідомлене переконання до необхідності здійснення дії, яке необхідно реалізувати).
Слід враховувати, що в процесі формування мотиву беруть участь не тільки потреби, а й інші спонукання. Як правило, потреби опосередковані інтересами, традиціями, переконаннями, соціальними установками і т.д.
Інтересом називається конкретна причина дій, що визначає соціальну поведінку. Більш того, в праві інтерес проявляється в прагненні особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб'єктивному праві, проте не суперечить праву як такому [8, с. 134]. Таким чином, тут має місце прагнення людини до задоволення своїх потреб і бажань, що: а) виникає, б) продукується, в) формалізується і г) реалізується ґ) на локальному рівні соціуму д) в межах територіальної громади і е) зазвичай носить індивідуальний характер. Результатом такого висновку може стати інший висновок, що такий інтерес обґрунтований самою сферою МСВ, тобто життєвими екзистенційними обставинами життя людини, що функціонує в рамках локальної спільноти та згідно з її настановами будує і модифікує своє повсякденне життя.
Хоча потреби у всіх людей однакові, різні соціальні групи мають свої інтереси. Наприклад, різні інтереси у робітників і власників заводів, чоловіків і жінок, молоді та пенсіонерів. Так, для молоді більш важливими є інновації, для пенсіонерів – традиції; у підприємців інтереси, швидше господарчі, а у людей мистецтва – духовні. У кожної людини є і свої особисті інтереси, засновані на індивідуальних схильностях, симпатіях (люди слухають різну музику, займаються різними видами спорту і т.п.). Однак, всі вказані інтереси об’єднує, по-перше, локальний характер місця їх виникнення, оформлення і реалізації, а, по-друге, сфера їх виникнення – соціально-правовий простір МСВ.
Велике значення для виникнення інтересів у людській діяльності мають традиції. Вони є соціальною і культурною спадщиною, що передається з покоління в покоління. Можна говорити про традиції релігійні, професійні, корпоративні, національні (наприклад, французькі чи українські) тощо. Заради деяких традицій (наприклад, військових) людина може обмежувати свої першорядні потреби (змінивши безпеку і захищеність на діяльність в умовах високого ризику). Разом з тим, саме МСВ є найбільш сприятливою сферою для становлення, розвитку та наслідування (передачи) традицій саме в історичному, комунікативному, гуманітарному, ідеологічному, культурному, ментальному та інших аспектах. Завдяки традиціям зберігається й саме МСВ, яке передається з покоління в покоління як велике надбання людської цивілізації [9, с. 38-45].
Переконання людини як такі – є твердими, стійкими і принциповими поглядами на світ, що засновані на світоглядних ідеалах людини і передбачають готовність людини відмовитися від ряду потреб (наприклад, комфорту і грошей) заради того, що вона вважає правильним (заради збереження честі і гідності). На формування переконань людини великий вплив мають територіальні громади різного рівня – мікрогромади (родина, шкільний і трудовий колективи тощо), мезогромади (корпоративні організації, політичні партії), макрогромади (сама територіальна громада). Саме в них здійснюються формування особистого світу людини, її світогляду, ідеологічні комунікації між членами громади, обмін життєвим досвідом, ознайомлення з ідеологічними пріоритетами і настановами.
Велику роль у визначені потреб людини грають її установки. Установками звуться переважні орієнтації людини на певні інститути суспільства, які накладаються на потреби. Наприклад, людина може бути орієнтована на релігійні цінності, або на матеріальне збагачення, або на громадську думку. Відповідно і установки будуть в кожному випадку різними. Функціонування людини в рамках МСВ дає змогу не тільки формувати відповідні установки, а й наділяти їх більш рельєфними телеологічними домінантами. 
У складних видах діяльності зазвичай можна виявити не один мотив, а кілька. В такому випадку виділяють основний мотив, який вважається рушійним.
Відносно цілей діяльності треба зазначити, що вони носять інтегрований характер та формують телеологічні домінанти в людській діяльності.
Мета (телеологічна домінанта) – це свідоме уявлення про результат діяльності, передбачення майбутнього. Будь-яка діяльність людини передбачає цілепокладання, тобто її здатність самостійно встановлювати цілі. Тварини на відміну від людини не можуть встановлювати цілі самі: їх програма діяльності заздалегідь визначена і виражена в інстинктах. Людина на основі розуму і свідомості здатна формувати власні програми, створюючи те, чого ніколи не було в природі. Оскільки в активності тварин відсутній цілепокладання, вона не є діяльністю. При цьому якщо тварина ніколи не представляє заздалегідь результатів своєї активності, то людина, починаючи діяльність, тримає в свідомості образ очікуваного предмета: до того, як створити щось в реальності, вона створює це в розумі.
Однак мета може бути складною, і для її досягнення іноді потрібно ряд проміжних кроків щодо її відповідного організаційного, матеріального, нормативного «забезпечення» тощо. Наприклад, щоб посадити дерево, потрібно придбати саджанець, знайти підходяще місце, взяти лопату, викопати яму, помістити в неї саджанець, полити його і т.д. Уявлення про проміжні результати називаються завданнями. Таким чином, мета розбивається на конкретні завдання – кроки: якщо всі ці завдання будуть вирішені, то буде досягнута і загальна мета. Більш того, такі кроки здійснюються в межах територіальної громади та з застосуванням ресурсних можливостей її та МСВ.
Важливе місце в людській діяльності відіграють засоби, що використовуються в такій діяльності. Засоби – це використовувані в ході діяльності прийоми, способи дії, предмети тощо. Наприклад, щоб вивчити суспільствознавство, необхідні лекції, підручники, завдання. Щоб бути хорошим фахівцем, потрібно отримати професійну освіту, мати досвід роботи, постійно практикуватися в своїй діяльності і т.д. Таким чином, наглядно бачимо, що такі засоби є відповідними ресурсними можливостями територіальної громади та МСВ, що володіють ними або створюють відповідні організаційні, структурні, матеріальні, фінансові, нормативні умови для такого володіння ними.
Причому такі ресурси (засоби) мають відповідати телеологічним домінантам у двох сенсах. По-перше, вони повинні бути відповідними таким домінантам, тобто прямо спрямованими для їх досягнення та реалізації. Інакше кажучи, вони не можуть бути недостатніми (інакше діяльність буде безрезультатною) або надлишковими (інакше енергія і ресурси будуть витрачені даремно). Наприклад, не можна побудувати будинок, якщо для цього недостатньо матеріалів; безглуздо також купувати матеріалів в кілька разів більше, ніж потрібно для його спорудження.
По-друге, такі засоби повинні бути моральними: не можна виправдовувати аморальні засоби благородством мети. Якщо цілі аморальні, то аморальною є вся діяльність (з цього приводу герой роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови» Іван запитував, чи варто царство світової гармонії однієї сльозинки замученої дитини).
У здійсненні людської діяльності центральне місце займає дія. Дія – це елемент діяльності, що має відносно самостійну і усвідомлену задачу. Діяльність складається з окремих дій. Наприклад, викладацька діяльність складається з підготовки і читання лекцій, проведення семінарських занять, підготовки завдань і т.д. В цьому контексті німецький соціолог М. Вебер виділяв такі типи соціальних дій:
А) цілераціональні – дії, що орієнтовані на досягнення розумної мети. При цьому людина чітко розраховує всі засоби і можливі перешкоди (бізнесмен, який організовує підприємство; викладач, який готує лекцію);
Б) ціннісно-раціональні – дії, що засновані на переконаннях, принципах, моральних і естетичних цінностях (наприклад, відмова полоненого передати ворогові цінні відомості, порятунок потопаючого з ризиком для власного життя);
В) афективні – дії, які вчинені під впливом сильних почуттів – ненависті, страху (наприклад, втеча від супротивника або спонтанна агресія);
Г) традиційні – дії, що засновані на звичці, вони часто є автоматичною реакцією, виробленою на основі звичаїв, вірувань, зразків і т.д. (наприклад, дотримання певних ритуалів у весільній церемонії) [10].
Основу людської діяльності складають дії двох перших типів, оскільки тільки вони мають усвідомлену мету і носять творчий характер. Афекти і традиційні дії здатні лише робити деякий вплив на хід діяльності в якості допоміжних елементів. Разом з тим, територіальним полем здійснення всіх дій є територія де функціонує МСВ, а людським ресурсом, в рамках якого та за допомогою якого вони реалізуються – є територіальна громада.
Особливими формами дій є: вчинки – дії, які мають ціннісно-раціональне, моральне значення, і діяння – дії, що мають високе позитивне соціальне значення. Наприклад, допомогти людині – це вчинок, побудувати дім – діяння. Разом з тим, випити склянку води – це звичайна дію, яка не є ні вчинком, ні діянням. Слово «діяння» часто використовується в юриспруденції для позначення дії або бездіяльності, що порушує правові норми. Наприклад, в законодавстві «злочин – це протиправне, суспільно небезпечне, винне діяння».
Кінцевою стадією в людській діяльності є результат діяльності. Фактично це кінцевий підсумок, той стан, в якому потреба задовольняється (повністю або частково). Наприклад, результатом навчання можуть бути знання, вміння і навички, результатом праці – товари, результатом наукової діяльності – ідеї і винаходи. Результатом діяльності, її продуктом може бути і сама людина, оскільки в ході діяльності вона розвивається і змінюється.
Таким чином, резюмуючи, можна стверджувати, що МСВ є:
– природним простором здійснення людської діяльності;
  – простором, де існує та функціонує територіальна громада, що виступає людським ресурсом в межах якого здійснюється людська діяльність у її різних формах;
– простором де продукуються інтереси та формуються потреби, що визивають до життя різні форми людської діяльності;
  – простором, де формуються та реалізуються засоби здійснення людської діяльності за рахунок ресурсних можливостей територіальної громади та МСВ;
– є простором в якому здійснюється виробництво результатів людської діяльності та їх споживання.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Деятельность человека и её основные формы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.grandars.ru/shkola/bezopasnost-zhiznedeyatelnosti/formy-deyatelnosti-cheloveka.html
3. Деятельность человека и её основные виды [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://foxford.ru/wiki/obschestvoznanie/deyatelnost-cheloveka-i-eyo-osnovnye-vidy
4. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини / В.Г. Нестеренко. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.
5. Баймуратов М.А. Международное сотрудничество органов местного самоуправления Украины: дисс. … д.ю.н. Специальность 12.00.02 – конституционное право / М.А.Баймуратов. – Одесса, 1996. – 498 с.
6. Баймуратов М.А. Объектный состав публичной самоуправленческой (муниципальной) власти: телеологические установки, идентификация, конституционно-правовая регламентация / М.А. Баймуратов, Т.М. Буряк. – Сумы: Универ. книга, 2007. – 232 с.
7. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. – СПб: Евразия, 1999. – 478 с.
8. Интерес // Новая философская энциклопедия: в 4 т. / [руковод. проекта В.С.Степин, Г.Ю. Семигин]. – М.: Мысль, 2010. – Т. 2. – 2010. – 634 с.
9. Баймуратов М.О. Місцеве самоврядування як загальний спадок людської цивілізації та феномен сучасного світового конституціоналізму / М.О. Баймуратов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 4-5. – С. 38-47.
10. Вебер М. Основные социологические понятия / М. Вебер [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/veber2.html {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція